Страх

Сторінка 10 з 19

Стефан Цвейг

– Ірене, що з тобою? – А зауваживши її неспокій, взагалі втягнув голову в плечі і додав: – Що я зробив тобі?

Вона подивилася на нього з погано прихованою люттю.

– Що ви мені зробили? – зі злістю засміялася вона. – Нічого! Зовсім нічого! Тільки добро! Самі приємності!

У його погляді з'явився жах, рот здивовано відкрився, і це лише посилило його простуватий і смішний вигляд.

– Але ж, Ірене… Ірене!

– Не робіть такі великі очі, – різко відповіла вона йому, – і не розігруйте переді мною ніяких комедій. Ваша чистенька подруга, мабуть, підслуховує десь неподалік, а потім знову нападе на мене…

– Хто… хто нападе?

Вона залюбки вдарила б його кулаком в обличчя, у це застигле дурнувате перекошене обличчя, і відчула, як рука міцніше стиснула парасолю. Вона ще ніколи не відчувала такої ненависті, такої сильної зневаги.

– Але ж, Ірене… Ірене! – белькотів він, усе більш розгублений. – Що я зробив тобі? Ти раптом зникла кудись… Я чекаю на тебе день і ніч… Сьогодні цілий день простояв біля твого будинку і вистежував тебе, щоб поговорити.

– Он воно що! Ти вистежуєш. Теж вистежуєш. – Вона відчувала, як лють робить її жорстокою.

Як би було приємно вдарити його в обличчя! Але вона стрималася, ще раз подивилася на нього, відчула сильну відразу і завагалася, чи не виплюнути йому в обличчя всю свою лють разом із якоюсь лайкою. Але замість цього повернулася і, не озираючись, змішалася з людським натовпом. Він залишився стояти з рукою, все ще благально простягнутою їй услід, безпорадний і тремтячий, поки потік вулиці не схопив і не поніс уперед і його, як вода несе опалий листок, який намагається опиратися і кружляти самостійно, хоча рано чи пізно таки буде змитий.

Те, що цей чоловік колись був її коханцем, тепер видавалося їй чимось неправдоподібним і безглуздим. Вона не могла пригадати нічого – ні кольору його очей, ні форми обличчя, її тіло не зберегло спогаду про жодну з його ласк, а з усіх слів, які він колись промовляв до неї, у її пам'яті залишилося тільки це затинання і безпорадне бабське скигління: "Але ж, Ірене!", а також уся вилита в ньому безнадія. І хоча саме він був причиною усіх її теперішніх нещасть, вона жодного разу за всі ці дні не згадала про нього навіть уві сні. Він нічого не значив у її житті, не приваблював нічим, залишив по собі лише невиразні спогади. Вона не могла збагнути, як її губи могли торкатися його губ, і готова була присягнути, що ніколи не належала йому. Що привело її в його обійми, яке жахливе запаморочення, яке божевілля примусило стати його коханкою? Тепер цього не розуміло навіть її власне серце. Вона більше не пам'ятала про це. Усе, пов'язане з ним, стало чужим: вона стала чужою навіть для себе.

Але хіба в її житті протягом цих шести днів, цього жахливого тижня, не змінилася й решта всього? Страх, ніби азотна кислота, окислив її існування, розклав його на окремі елементи. Кардинально змінилося її ставлення до всього навколо, позаплутувалися стосунки з найближчими людьми. Їй здавалося, що досі вона пересувалася по своєму життю з якимись напівзрозумілими відчуттями, з напівзаплющеними очима, а тепер раптом усе довкола почало світитися зсередини якоюсь чудовою ясністю. Просто перед нею, на відстані подиху, опинилися речі, до яких вона ніколи навіть не торкалася і про які раптом зрозуміла, що саме вони і складають її справжнє життя, а те, що раніше видавалося їй важливим, зникло, мов дим. Раніше вона жила в постійному спілкуванні, у товаристві заможних галасливих, балакучих людей, жила тільки для власного задоволення. Але провівши тиждень у в'язниці власного будинку, вона тепер не боялася відмовитися від усього цього, і навіть відчувала певну відразу до того безглуздого неробства цілковитих нероб. Цим першим сильним відчуттям, яке раптом відкрилося їй, вона мимоволі почала вимірювати, ніби шкалою, поверховість своїх дотеперішніх зацікавлень і величезний пласт утраченої нею діяльної любові. У своє минуле зазирала, як у прірву. Протягом восьми років шлюбу і надто скромного щастя вона була мов засліплена, навіть не зробила спроби стати ближчою своєму чоловікові, пізнати його внутрішній світ, як і життя та зацікавлення власних дітей. Між нею й ними стояли особи, які працювали за гроші. Гувернантки та слуги позбавляли її усіх маленьких клопотів, і лише тепер, коли вона ближче зіткнулася з життям своїх дітей, то усвідомила, що саме ці клопоти були значно ціннішими і привабливішими, ніж жадібні погляди чоловіків, і приємнішими за гарячі обійми. Поволі її життя набувало нового змісту, вона почала усвідомлювати серйозніший, важливіший його бік, і збагнула справжню вартість людських стосунків. Відтоді, як вона пізнала небезпеку, а разом з нею і справжнє відчуття, їй раптом стало ближчим усе те, що давніше було чужим. Вона відчувала себе в усьому, а світ, раніше прозорий, мов скло, раптом отримав темну підкладку її власної тіні і перетворився на дзеркало. Куди б вона не подивилася й до чого б не прислухалася, усюди була дійсність.

Вона сиділа біля дітей. Гувернантка читала їм казку про принцесу, якій дозволялося заходити у всі покої палацу, крім одного, який замикався срібним ключем і який вона таки відімкнула на свою біду. Хіба це не стосувалось і її власної долі, адже її цікавило тільки заборонене, і воно допровадило її до нещастя? Вона збагнула глибоку мудрість казки, яка ще тиждень тому здалася б їй примітивною і яку вона б тільки висміяла. У газеті вона прочитала історію офіцера, який став зрадником під тиском шантажистів. Здригнулася і все зрозуміла. Хіба й вона не згодна була зробити неможливе, тільки б десь роздобути грошей і купити за них кілька днів спокою та видимість щастя. Кожен рядок, у якому писалося про самогубство, кожен злочин, кожна зневіра тепер ставали для неї подією. Усе це промовляло до неї від першої особи: зневірена, втомлена життям людина, зваблена служниця і покинута дитина – усе було не менш важливим, ніж її власна доля. Раптом вона відчула все багатство та різноманітність світу і зрозуміла, що більше жодна мить її життя не буде позбавлена цього. І тепер, коли все наближалося до кінця, вона відчувала, що життя тільки починається. Чому ця жалюгідна жінка з її загрубілими кулаками має владу над усім цим і над чудовою можливістю відчувати свій зв'язок, свою вплетеність у такий прекрасний світ? І все величне й гарне, все те, красу чого вона вперше усвідомила, усе тепер буде зруйноване тільки за одну-єдину провину?