СТАРА. Нехай його величність пробачить Промовця. Він має прийти. Він буде тут за хвилину. Нам телефонували.
СТАРИЙ. Його величність такий добрий. Його величність не піде отак, нічого не послухавши, нічого не почувши.
СТАРА (луною). Нічого не почувши, нічого не почувши, нічого не послухавши…
СТАРИЙ. Саме він промовлятиме від мого імені… Щодо мене, то я не можу… У мене немає таланту… він же має всі папери, всі документи…
СТАРА. Трохи терпіння, сір, благаю вас, він повинен прийти. Він має прийти за хвилину.
СТАРИЙ (побоюється, що Імператор може втратити терпіння). Послухайте, величносте, я давно вже зробив відкриття… мені було сорок років… кажу це також і для вас, панове… Одного разу, як звичайно, після вечері, перед тим як лягти спати, я сів на коліна своєму батькові… мої вуса були значно довші й колючіші, ніж його… мої груди волохатіші… моє волосся вже сивіло, його залишалося ще темним… До нього завітали гості, великі люди, які зайшлися сміхом, сміхом…
СТАРА (луною). Сміхом, сміхом…
СТАРИЙ. Я не жартую, сказав я їм, я дуже люблю свого тата. Мені відповіли: вже північ, хлопчаки не лягають так пізно. Коли ж ви не йдете люлі-люлі, то ви, отже, уже не хлопчина. Втім, я їм не повірив би, якби вони не зверталися до мене на "ви".
СТАРА (луною). Ви…
СТАРИЙ. Замість… "ти"…
СТАРА (луною). Ти…
СТАРИЙ. Втім, я гадав, що я іще неодружений. Отже, ще дитина. Тієї ж миті мене одружили лише для того, щоб довести протилежне… На щастя, дружина замінила мені батька і матір[3]…
СТАРА. Промовець повинен прийти, величносте.
СТАРИЙ. Промовець прийде.
СТАРА. Він прийде.
СТАРИЙ. Він прийде.
СТАРА. Він прийде.
СТАРИЙ. Він прийде.
СТАРА. Він прийде.
СТАРИЙ. Він прийде, він прийде.
СТАРА. Він прийде, він прийде.
СТАРИЙ. Прийде.
СТАРА. Іде.
СТАРИЙ. Він іде.
СТАРА. Він іде, він тут.
СТАРИЙ. Він іде, він тут.
СТАРА. Він іде, він тут.
СТАРІ (разом). Він тут.
СТАРА. Ось він!
Мовчання. Приголомшені старі зосереджено дивляться на двері номер п'ять. Напружена сцена триває досить довго, приблизно півхвилини. Нечутно, дуже повільно двері широко розчиняються. З'являється Промовець. Це — реальний персонаж, тип художника або поета минулого століття. Крислатий чорний капелюх, бант на шиї, вуса і борідка — вигляд досить богемний, самовдоволений. Якщо невидимі персонажі повинні бути якомога реальніші, то Промовець має здаватися ірреальним. Ідучи вздовж стіни праворуч, він ніби потихеньку скрадається в глиб сцени напроти великих дверей, не повертаючи голови. Проходить повз Стару так, ніби не помічає її навіть тоді, коли Стара доторкнеться до нього рукою, щоб упевнитись, що він справді існує.
СТАРА. Ось він!
СТАРИЙ. Ось він!
СТАРА (слідкуючи за ним поглядом). Безперечно, це саме він, він існує. Во плоті й крові.
СТАРИЙ (слідкуючи за ним поглядом). Він існує. Це саме він. Це не сон!
СТАРА. Це не сон, я ж тобі казала!
Старий схрещує руки, піднімає до неба очі — мовчки радіє. Промовець, дійшовши до середини сцени, знімає капелюха, мовчки вклоняється, по-мушкетерському і дещо автоматично вітає невидимого Імператора.
СТАРИЙ. Величносте… рекомендую вам Промовця…
СТАРА. Це він!
Промовець надягає капелюха і піднімається на підвищення, звідки озирає стільці, невидиму публіку.
Завмирає в урочистій позі.
СТАРИЙ (до невидимої публіки). Ви можете попросити в нього автограф. (Мовчки, автоматично, Промовець роздає численні автографи. Старий у цей час знову підводить очі до неба, радіючи.) Жодна людина не може сподіватися більшого за життя…
СТАРА (луною). Жодна людина не може сподіватися більшого…
СТАРИЙ (до невидимого натовпу). А тепер, з дозволу вашої величності, я звертаюсь до усіх вас, панове, мої дітки, дорогі побратими, любі співвітчизники, пане Президенте, дорогі мої соратники…
СТАРА (луною). І мої дітки… ітки… ітки…
СТАРИЙ. Я звертаюсь до всіх вас, незалежно від віку, статі, громадянського стану, соціального становища, щоб подякувати вам від щирого серця.
СТАРА (луною). Подякувати вам…
СТАРИЙ. Отже, як Промовець… гаряче за те, що вас так багато… тихо, панове!
СТАРА (луною). Тихо, панове…
СТАРИЙ. З подякою звертаюсь також до всіх, завдяки кому стали можливі ці збори, до організаторів…
СТАРА. Браво!
Тим часом Промовець перебуває на підвищенні — урочистий, незворушний, лише рука його автоматично пише автографи.
СТАРИЙ. До власників цього будинку, до архітектора, до каменярів, які погодилися звести ці стіни!
СТАРА (луною). Стіни…
СТАРИЙ. До всіх, хто складав підмурок… Тихо, панове…
СТАРА (луною) …анове…
СТАРИЙ. Я не забув і звертаюсь з найпалкішою подякою до столярів-червонодеревців, що виготовили стільці, на яких ви маєте змогу сидіти, до вправного майстра…
СТАРА (луною). Вправного…
СТАРИЙ…який виготував крісло, що в ньому з комфортом влаштувалася ваша величність, хоч це їй не заважає зберігати твердий і непохитний розум… Дякую також усім технікам, машиністам, які вбивають електричним струмом…
СТАРА (луною). Струмом, струмом…
СТАРИЙ. Друкарям, коректорам, редакторам, яким ми зобов'язані прекрасно виготовленими програмами… Дякую всесвітній солідарності всіх людей, нашій батьківщині, державі… (Повертається в бік, де має сидіти Імператор.) …човен якої ваша величність кермує з умінням справжнього лоцмана… дякую білетеркам…
СТАРА (луною). Білетеркам, білетеркам…
СТАРИЙ (показує на Стару). Продавщицям шоколаду і програмок…
СТАРА (луною). …грамок…
СТАРИЙ. Моя дружина, моя супутниця, Семірамі!
СТАРА (луною). …жина…, …путниця…, …мі! (Убік.) Моє серденько, він ніколи не забуває посилатися на мене.
СТАРИЙ. Дякую усім, хто надав мені фінансової або моральної допомоги, дуже цінної і компетентної, посприявши таким чином неабиякому успіхові цього вечора… Особливо дякую нашому улюбленому монархові, його величності Імператорові…
СТАРА (луною). …личності Імператорові…
СТАРИЙ (серед цілковитої тиші). Прошу тиші… величносте…
СТАРА (луною). …еличносте…
СТАРИЙ. Величносте, моїй дружині і мені нема чого більше бажати в|д життя. Наше існування може скінчитися на цьому апофеозі… Дякую небу, що подарувало нам довгі й мирні роки… моє життя було досить наповненим. Моя місія виконана. Я прожив не даремно, адже моє послання відкриється людству… (Рух до Промовця, який не помічає його. З великою гідністю і твердістю Промовець відштовхує руки бажаючих автографа.) Світові або тому, що від нього залишиться! (Широкий жест до невидимого натовпу.) Вам, панове і дорогі товариші, які і є залишками людства, але з такими залишками можна зварити добру кашу… Промовцю… (Промовець дивиться в протилежний бік.) Так і мало статися, що мої сучасники тривалий час не визнавали мене, недооцінювали. (Стара ридає.) Хіба усе воно має значення тепер, коли я лишаю тобі, мій дорогий Промовцю і друже… (Промовець відмовляє у ще одному проханні автографа. Прибирає байдужого вигляду, роздивляючись навколо.) …турботу по те, щоб світло мого розуму засяяло серед нащадків… Донеси ж до Всесвіту мою філософію. Не нехтуй також кумедними, гіркими чи зворушливими подробицями мого життя, моїми смаками, моєю потішною ненажерливістю… розкажи усе про мою супутницю… (Стара подвоює ридання.) …як чудово вона готує, розкажи про Бері, мій рідний край! Я розраховую на тебе, великого знавця і Промовця! Що ж до мене і моєї вірної супутниці, то після довгих років тяжкої праці в ім'я прогресу людства, коли ми лишалися солдатами справедливої справи, тепер маємо віддати останню жертву, якої від нас ніхто не шмагає, але ми все одно її віддамо…