Стежками Півночі

Сторінка 5 з 5

Мацуо Басьо

... Ми пройшли через Солов' їну заставу3, далі — через перевал Юноо. Біля замку Хіуті, що в горах Каеруяма, почули перше ґелґотіння гусей. Під вечір чотирнадцятого дня дійшли нарешті до Цуру-ґа, де й заночували. Місяць тієї ночі був неймовірно яскравий. ...Ми вирушили вклонитися святилищу Кеі, в якому розташована усипальня імператора Тюая4. При спогляданні стародавніх стін храму душу охоплює трепетний щем. ...Місячне світло сочиться крізь гілки сосен, а білий пісок перед святилищем вилискує в цьому світлі, немов укритий памороззю. Хазяїн постоялого двору розповів мені таку бувальщину: "Колись у сиву давнину їх Преосвященство, другий патріарх Таа, давши святу обітницю, сам викосив траву, що височіла навколо святилища, сам наносив каміння та піску, осушив болото, щоб шлях богомольців до святилища став легшим. Відтоді всі прочани здійснюють обряд "принесення піску" — несуть білий

Вірш-танка, який Мацуо Басьо приписує Сайґьо, на думку японських фахівців, насправді належить поету-ченцю Ренньо (1415-1499). Назва тогочасної провінції (нині преф. Фукуі). Яп. "Уґуісу-но секі".

Тюай — 14-й імператор Японії (роки правл.: 192-200).

пісок до святилища".

Яскравий місяць Сяє над піском,

Принесеним святими праотцями.

Як і передбачав хазяїн, на п'ятнадцятий день задощило.

На небі повний місяць. І чому

Така мінлива Півночі погода?

На шістнадцятий день небо прояснилося, а тому, вирішивши назбирати рожевих скойок "тідорі-масухоґаі", ми сіли в човен і поп-лили в напрямку Іронохама — Кольорового узбережжя.

...Тут, на узбережжі, серед нечисленних рибальських куренів самотіє храм Хоккедера. Ми попили чаю, підігріли саке — це хоч якось допомогло подолати смуток, який навіювали близькі сутінки.

Яка печаль!

В Іронохама осінь

Сумнішою здається, в Сума .

Накотиться

І знов відрине хвиля,

Змішавши скойки й пелюстки хаґі.

Тосай на моє прохання записав усе, що трапилося з нами того дня. Ці записи ми залишили в храмі.

У Цуруґа мене зустрів Роцу2, і ми разом вирушили до Міно3. На позичених конях доїхали до Ооґакі4, куди з Ісе якраз прийшов Сора.

Назва місцевості на узбережжі Внутрішнього Японського моря поблизу сучасного м. Кобе.

Роцу (1649-1738) — поет.

Місто в південній частині преф. Ґіфу.

Місто в південно-західній частині преф. Ґіфу.

Незабаром під'їхав на коні й Ецудзін . Ми всі разом зібралися в оселі Дзьоко. До мене ледь не цілодобово приходили давні друзі: Дзенсен, Кейко — батько та син — і безліч інших. Було таке відчуття, ніби я зустрічаю людей, які, колись відійшли в інший світ і раптом відродилися в інших образах. Від таких думок на душі було водночас і радісно, і сумно. Втома від довгої дороги й досі давалася взнаки, але оскільки вже був шостий день Довгого місяця, я знову сів у човен, сподіваючись устигнути поклонитися святилищам Ісе2.

Немов молюск,

Відірваний від стулок,

Услід за осінню в Футамі попливу.

Насамкінець.

Багато чого побачив Учитель, мандруючи стежками Півночі — і прісно-сухе, й соковито-яскраве, і величне, і тлінне. Безтурботно рушаючи в дорогу, він захоплено плескав у долоні і, схиляючи голову на нічліг, закарбовував усе побачене в серці. Іноді, палаючи жагою мандрів, він одягав плащ і крокував уперед; іноді зупинявся обабіч шляху, щоб помилуватися красою довколишньої природи. Його душа тремтіла від сотні почуттів... Сльози-перлини русалок слугували чорнилом для його пензля. І все це — мандри! І все це — скарбниця коштовних дарунків! Шкода лише, що був він слабкий здоров'ям і що побільшало снігу на його скронях.

Записав Сорю4, початок літа сьомого року Ґенроку (1694)

Оті Ецудзін (1656—?) — поет.

Головний синтоїстський храм в Ісе, який має назву Ісе-дзінґу, реконструють кожні двадцять років, аби всі покоління японців мали змогу побачити цей храм у його первісному вигляді. На час відновлювальних робіт святині з храму переносять у спеціальну тимчасову споруду. 1689 р. якраз був роком чергової перебудови Ісе-дзінґу.

*Назва мальовничої затоки в Ісе та розташованих у ній двох скель, що символізують подружжя.

Касіваґі Сорю (?—1716) — поет, друг Мацуо Басьо.

Переклад І. Бондаренка, Т. Комарницької