Старосвітський хлопчина

Сторінка 11 з 52

Франсуа Моріак

— Ні, по суті, я не згоден із тим, що сказав про старий водогін: адже римська церква, її обряди, її вчення, навіть її історія, і свята й злочинна, її мистецтво, нарешті, втілене в соборах, у григоріанському співі*, в картинах Фра Андже-ліко 2, чудовішого за це нема у світі нічого, тоді як усе, що втілюють панове Лубе3 і Комо4, Великий і Малий палаци в Парижі5, здається мені найницішою добою в

1 Григоріанський спів або григоріанський хорал — загальна назва літургічного поспів'я католицької церкви. Канонізація наспівів і текстів і суворий розподіл їх за датами церковного року було почато за папи Григорія І (540—604) — звідси назва.

2 Г в і д о ді П ' є т р о, в чернецтві фра Джованні да Ф'єзоле, прозваний Фра Анджеліко (6л. 1400—1455) — італійський живописець; йому належать фрески монастиря Сан-Марко у Флоренції, однієї з капел Ватікану та ін.

3Лубе Єміль-Франсуа (1838—1929) — французький політичний діяч, президент Французької республіки з 1899 по 1906 р. Його діяльність на посту президента мала яскраво виражений антиклерикальний характер.

4 Комб Еміль (1835—1921) — французький політичний діяч, прем'єр-міністр з 1902-го по 1905 р. Уряд Комба провів низку антиклерикальних заходів: розірвав дипломатичні відносини з Ватіканом, підготував закон про відокремлення церкви від держави (проведений 1905 p.).

5 Великий палац (архітектори Деглан і Луве) і Малий палац (архітектор Жіро) — будівлі, зведені на Єлісейських Полях у Парижі до відкриття Всесвітньої виставки 1900 р. Нині обидві споруди використовуються для виставок.

людській історії... Але годі. Не про це йдеться. На карту поставлено Сімона Дюбера, його земну долю і водночас його вічне блаженство. Отож-бо слухайте сюди: хоч чим заманював вас пан Дюпор, цей провінційний франкмасон, навіть нехай це буде тепле містечко у сенатора Моні, чи навіть у Парижі, в Гастона Думерга...

— Звідки ви знаєте? Звідки я знав?

Я влучив точно, але не зовсім навмання. Думерг приїжджав до нас торік на відкриття Сільськогосподарської виставки, і пан Дюпор зазнайомив його з Сімоном.

— Я знаю лише, що Господові бажано, щоб я знав... Але слухайте уважно. В мирському житті, хоч би як ви чинили, ви все одно будете знаряддям тієї чи іншої партії: без хисту красномовства,—а ви його не маєте,—ви залишитеся попихачем, ви ніколи не виб'єтеся на перше місце, вам завжди бракуватиме...

Я завагався, я боявсь образити його. На язиці мені крутилися слова, часто повторювані в маминих розмовах,— "лементарної вихованості". Сімон мене зрозумів.

— Го-го! Так! Я завжди залишуся селюком, репаним та ще й колишнім церковним служкою.

— Я не це хотів сказати, але поміркуйте самі: сутана змінює людину і духовно, і соціально. Сутана — це нова шкіра. Маршальський жезл у ранці простого солдата — яка дурниця! Зате кардинальська шапка за плечима розумного семінаристика справді можлива, повірте, і тільки від вас залежить, добути її чи ні. Так, усе залежить від вашої волі й вашого розуму. Що не завадить вам бути добрим священиком, вірним своєму обов'язку, і навіть священиком святим. Святі єпископи теж бувають, навіть святі кардинали.

Який геніальний хід! Я освятив перше місце, що до нього поривався Сімон. Він похитав головою:

— Все це стара казка, з цим покінчено, сторінку перегорнуто. Комб спустив свою зграю на цькування церкви...

— Годі-бо! Церква — імперія, що об'єднала п'ятсот мільйонів душ — вистоїть перед усім, що звалилося на французьку провінцію: адже наше духівництво, і чорне, і біле, поводилось ідіотично, потрапляло в усі пастки, наставлені правими націоналістами, а вірні, це панургове стадо сліпо йшли за ним...

1 Мається на увазі епізод з IV книги роману Франсуа Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель": Панург, бажаючи помститися торговцеві скотом Дендено,

— А! Ви визнаєте, що в нас були помилки?

— Та ще які! Помилка — надто м'яко сказано, спільництво з негідниками з генерального штабу, котрі вчинили підробку, аби тримати на каторзі невинного — це непростима річ. Так, церква до кінця поплатилася за все.

Сімон дивився на мене, роззявивши рота.

— То ви визнаєте Дрейфуса за невинного? Отакої!

— Але, Сімоне, я визнаю лиш те, що впадає в очі: тупий антиклерикалізм Комба до пари тупому клерикалізму, що панував і все ще панує в нашому таборі; ми можемо спостерігати це тут, у нашому кантоні, як у краплі води під мікроскопом: вимога моєї матері, щоб орендарі віддавали дочок у науку до черниць, становище вчительки світської школи, "панночки", котрої цураються як зачумленої, а в церкві заганяють у куток.

Сімон прошепотів:

— Але тоді...

— А що тоді? Хай не буде ні грана правдивого християнства в наших уявних християн, хай дістануть вони по заслузі ще на цьому світі, це нічого не змінює в умовах завдання, поставленого перед молодим абатом, який прагне пробитися на перше місце. Що треба, так це обрати правильний напрям від самого початку, взяти курс на Париж, на католицький інститут 2, потому, якщо змога, на Рим. Передусім стати необхідним одному з тих, хто активно діє на церковній арені, їм завжди потрібна в поміч така голова, як ваша, "голова, де все вміщається", як каже моя мама. Вони не дуже-то сильні в науці.'

— Боюсь, що й я не сильніший.

— Дарма! Головне мати "голову, де все вміщається". Основа у вас є, гадаю? Томізм 3 для щоденного вжитку, те,

купує у нього найкращого барана, а потім кидає тварину за борт, і вся отара йде за ним, тягнучи за собою в море і торговця, що марно намагається утримати стадо.

1 Дрейфус Альфред (1858—1935) — офіцер французького генштабу, єврей за національністю, був 1894 р. обвинувачений у шпигунстві і засуджений. Справа Дрейфуса викликала бурхливе зіткнення між прогресивними силами і силами реакції в багатьох країнах.

2 Католицький інститут — вищий учбовий заклад, заснований 1876 року. Католицький інститут має канонічні факультети (богословський, канонічного права, філософський) і вільні факультети (юридичний, філологічний та інші).

3 Томізм — філософське і теологічне вчення Томи Аквінського (1225—1274), прийняте ортодоксальною католицькою церквою, аж до нинішнього часу це вчення є її офіційною доктриною.