— Одначе не всіх вихапали: госпожі благочинній ще зосталось на вечерю, — піддобрювавсь отець Харитін.
— Як я бачу, в вас вовки дуже звичайні, — сказав Казанцев, — коли зоставили й на вечерю; в нас як почнуть хапати, то вже нічогісінько не зоставлять.
— Як же ваші воли та корови? — спитав в отця Харитона один гусарин, щоб сказати будлі-що.
— Слава богу, всі цілі, тільки одна безрога, шута корова забігла десь в Богуславський ліс та й досі не знайшли.
— Чи знайшли, чи й досі там гуляє? — спитала Олеся, поглядаючи скоса на Казанцева з осміхом.
Гострі Онисині очі впіймали те переглядання.
"Вона з мене сміється з своїм паскудним коханцем, — думала Онися. — Потривай же, — насміюся й я з тебе й з твого милого! Казав мені жид кравець, що ти ввечері бігаєш нишком од свого Балабухи на кватирю до свого гусарина. Я ж тебе обнесу на ввесь повіт! Я ж тобі оддячу!"
— Щось я ніяк не нагріюсь, а здається, надворі одлига й не дуже холодно, — говорив один гусарин, бігаючи по хаті та тручи руки.
— І я неначе змерз, — обізвався другий гусарин, бігаючи по хаті.
"Допоминаються по чарці", — подумала Онися.
— Може б, по чарці та по другій, то зараз і нагрієтесь, — обізвався отець Харитін.
— Як по чарці, то й по чарці, — передражнив Казанцев отця Харитона по-українській.
Онися вийшла в кімнату й винесла здорову пляшку горілки й миску пирогів з начинкою. Гусари накинулись на горілку й, без сорому казка, кружляли шинкову Шулимову горілку. Миска з пирогами в одну мить спорожнилась. Кругом стола піднявся клекіт, як за годину перед тим; гусари пили горілку й гвалтували, як передніше мужицька компанія. По хаті пішов свіжий горілчаний дух, одначе Олеся вже не затуляла носа хусточкою й не думала зомлівати.
Гусари розвеселились і почали романсувати з паннами. Їм заманулось потанцювати.
— Чи не можна пак в вас дістати яких-небудь музик? От ми б і потанцювали! — промовив Казанцев. — Шкода, що ми не взяли свого оркестру.
— Де вже в нас дістати музик! Хіба покликати старого старця Шмида з лірою, — промовив отець Харитін.
— От і вигадав людям на сміх, — обізвалась Онися.
Олеся затулилась хусточкою й реготалась. Онися глянула на неї, неначе п'ятака дала.
— А чом же? — обізвався отець Харитін. — Там як утне козачка на лірі, то й музик не треба, — можна гацати й до вечора.
— Ото-то! Дійсно козачка! Це дуже цікаво!
— Це буде щось небачене, дуже ефектне, — сказав Казанцев.
— А покличте справді! Я ще зроду не танцював під ліру.
Отець Харитін послав за Шмидом. Як почув Шмид, що його кличуть до москалів, то вхопив шапку та дав драла аж у Чайки.
Гусари почали танцювати та крутитись з паннами без музик. Онися поглядала на благочинну й просто сміялась їй в вічі.
— Що то в вас за напиток такий, — воно зветься варенухою, чи що? — спитав у отця Харитона Казанцев.
— Та еге ж! — сказав отець Харитін. — Варенухою ж! А ви ніколи не пили? — спитав отець Харитін.
— Зроду не пив! Це, кажуть, щось дуже смачне, — сказав Казанцев.
— О, смачне й міцне, як ударить у голову, то й за ніч не прочумаєшся. Ож зваріть, Онисіє Степанівно, варенухи, — нехай гості покуштують, — сказав отець Харитін.
"Доведеться титарку кликати", подумала Онися.
— Добре, зваримо таки зараз, — сказала вона голосно.
Онися пішла в пекарню, звеліла смажити три гуски й заколоти двоє поросят. Титарка заходилась варити варенуху, та ще й дуже міцну.
Тим часом, як титарка смажила гуси та поросята, на селі скоївся переляк. Люди рознесли по селі, що приїхав становий, наїхала "московська закуція" й буде виправляти недоплат податі. Люди кинулись ховати своє добре: закопували в землю намиста, полотна, рушники, ховали в ожередах свитки та кожухи; декотрі повтікали з села за Рось, в Чайки, й позабирали з собою, що було дорожчого з одежі; бідніші люди погнали проти ночі в Чайки воли, корови та вівці. В селі неначе ждали татарського нападу; всі говорили, що за офіцерами йде з Богуслава цілий полк москалів, що москалі заберуть усе добро, поб'ють посуд, поріжуть і поїдять кури, гуси, свині й спродають товар.
Вже пізненько Онися накрила столи й подала вечерю. Гусари кинулись на гуси та на поросята, як голодні вовки на вівцю; кістки тріщали, гусятина щезала шматок за шматком. Сама Онися поклала половину поросяти перед благочинним, другу — перед благочинною. Олеся уклала в копи увесь здоровий шмат і зоставила сестрам тільки ніжки та хвостик. Гусари, непрохані, самі наливали горілку й пили. Після вечері подали варенуху; гусари спробували, розкуштували, що смачна, й хилили цілими стаканами.
— Та й міцний же оцей ведмідь! — промовив Казанцев до гусарів. — Як вип'ємо всього, то й в двері не потрапимо.
Він сказав правду: "ведмідь" міцно вдарив в гусарські голови; гусари розвеселились, позапалювали сигари, порозстібали мундири й почали ревти солдатських пісень. По хаті піднявся страшний гвалт; всі голосно говорили, й ніхто нікого не слухав; дим стояв такий, що ледве було видно свічки. П'яні офіцери лізли обніматись та цілуватись з господарем; декотрі дуже близько попримощувались коло паннів і трохи не лізли цілуватись. Казанцев підійшов до Олесі, взяв її за талію й поклав голову на плече…
Онисія Степанівна крикнула й протовпом вибігла в кімнату; отець Харитін спустив очі додолу. Балабуха скочив з стільця й витріщив очі; Олеся вирвалась з рук Казанцева й одскочила.
— Олександро Петровно, одягайся! Їдьмо додому! — крикнув Балабуха й з тими словами вискочив надвір і звелів запрягати коні.
Гусари не слухали Балабухи, позабирали паннів і почали танцювати, — підковані закаблуки колупали діл, глина летіла на стільці. Балабуха повбирав жінку, паннів і вивів на ганок. Гусари мусили й собі виряджатись в дорогу, накинули шинелі, розпрощались з хазяїнами. Казанцев взяв Олесю під руку й хотів посадити з собою в санки.
— Олесю, сідай зо мною! — гукнув Балабуха, вхопивши Олесю за руку й потягнувши її до своїх саночок.
Гусари насилу розмістились по санках і рушили з двору. Цілу дорогу Балабуха не промовив слова до Олесі. Олеся й собі мовчала; мовчки доїхали вони додому.
Випровадивши непроханих гостей, господарі вернулись в покої. Онися взяла свічку й посвітила на діл. Діл був увесь сколупаний, покопирсаний, неначе на йому три дні стояла череда на стиглі. Деякі стільці лежали поперекидані.