Коли це за двором задзвенів один дзвоник, а за ним другий; в ворота влетіли санки, запряжені баскими кіньми; за ними вскочили другі, а далі треті; дзвоники задзеленькали під самими вікнами. Всі гості кинулись до вікон і вгляділи повні санки гусарів.
— Ой лишечко! Станові їдуть, — крикнула одна молодиця.
— Ой москалі! Та як їх багато! Це московська закуція приїхала! — крикнув титар.
Всі гості отця Харитона схопились з місця й прожогом кинулись навтікача: одні втікали в сіни, другі в кімнату; деякі перелякані молодиці покидали в світлиці дітей і кинулись втікати, неначе сполохані птиці, то в пекарню, то на задвірок; деякі повтікали в хижку, а декотрі дерлись по драбині на горище; старець Шмид вхопив костура, махнув на задвірок через задвіркові сінешні двері й сховався в клуню; чоловіки розсипались по городі, позабувавши в світлиці шапки та рукавиці; декотрі молодиці зопалу та знестямки кинулись через сінешні двері в ганок, просто між гусарів та паннів і трохи не позвалювали їх з ніг.
Отець Харитін, сполоханий на смерть, не знав, що робити, й тільки бігав по хаті од кутка до кутка. Онисія вгляділа через вікно Олесю серед гусарів і вдарилась об поли руками: в світлиці був такий нелад, що вона не знала, за що хапатись; вхопила пляшку горілки, вкинула в миску з сметаною, вискочила в кімнату, кинула миску на перину, потім випхнула двох переляканих молодиць з опочивальні в світлицю й запищала сливе нишком:
— Беріть стола та виносьте через двері!
Молодиці вхопили стола з усім добром і понесли не в кімнату, а в сіни.
Гусари й дами стріли в сінях, як стіл, що аж захряс пляшками та мисками, застряг у дверях разом з молодицями.
— Добра прикмета! — не втерпів Казанцев. — Видно, що господар і справді статковитий, бо любить вітати гостей.
— І стрічає нас хлібом-сіллю, — тихо обізвалась Олеся.
— І з пляшками та чарками, — промовив Балабуха, ступаючи на сінешній поріг.
Молодиці виволокли в сіни стола й дали дорогу гостям.
Гості ввійшли в світлицю. Світлиця була схожа на поле після побоїща: троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом; серед хати валялись шматки хліба, качалась пляшка, звалена з стола, валялись шапки та рукавиці. Отець Харитін збирав шапки, Онисія вхопила разом за руки троє дітей, виволокла їх в кімнату й причинила двері.
Балабуха з жінкою, три Олесині сестри й десять гусарів сповнили всю світлицю. Господар став стовпом серед хати, а за дверима в кімнаті було чути такий оркестр, якого гусарам не довелось чути й в Петербурзі.
— Вибачайте! Мабуть, ми не в добрий час приїхали, — сказав Казанцев до господаря.
Господар стояв серед хати мовчки й тільки дивився, як роздягались гусари, як заблищали їх еполети та коміри, йому було очевидячки ніяково. Балабуха підступив до о. Харитона, тричі поцілувався з ним, поздоровляючи з Новим роком.
— Ой зомлію — так смердить горілка на всю хату! — говорила пошептом Олеся Казанцеву над вухо.
— Здається, ми розігнали веселу компанію, — тихо обізвався Казанцев до Олесі.
— Давня любов Марка Павловича кружляла горілочку з молодицями, — тихо обізвалась Олеся.
Гусари й дами пороздягались і накидали жужмом цілу купу одежі на стільцях та на канапі. Балабуха, привітавшись до отця Харитона й Онисі, порекомендував Казанцева. Казанцев брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі. Після Казанцева прискакували до Онисі другі гусари, совали закаблуками по долі й, неначе півні, вигребли чималу яму на долівці. Якісь прізвища так і сипались на Онисю, неначе хто їх трусив з торби.
"Це Олеся навезла гусарів… І де вона в біса набрала їх стільки!" — думала Онисія Степанівна.
Олеся сіла на канапі й затулила носа напаханою пахощами хусточкою; її сестри переглядались, переморгувались і осміхались одна до одної. Гусари зареготіли й заходили по світлиці, як у себе вдома. Картина в світлиці змінилась неначе якимсь чарівництвом: замість свиток та горсетів — синіли вишивані сріблом мундири, червоніли тонкі ноги, бряжчали остроги, червоніли й біліли панянські сукні. Гусари приставали до господаря та до господині, неначе вони з ними вік звікували.
— Як ваше здоров'я? — пристав до Онисії Степанівни Казанцев.
— Спасибі вам! Слава богу, здорова до котрого часу, — знехотя обізвалась Онися.
А тим часом вона обвела очима гостей і полічила, скільки-то треба спекти гусей та поросят для тієї Олесиної компанії.
— А ваші діти здорові? Певно, у вас є діти? — прикинув Казанцев.
— Слава богу, є й усі здорові, — обізвалась Онися, а тим часом її думка рахувала: "По півгуски на кожного москалюгу, на благочинного півпоросяти, на благочинну півпоросяти, а на паннів хоч по ніжці".
— Чи весело провели святки? Чи бували в гостях? — піддержував розмову Казанцев.
Онися вже його й не слухала та все думала: "По півгуски зжеруть, — москалища здорові! Виходить: п'ять гусок і порося, та треба, мабуть, заколоти здорове порося, бо цей Балабуха добре трощить поросятину; та й благочинна не спустить, бо дуже любить поросятину".
— Ні, ще ніде не були в гостях, — думаємо їхати до батька післязавтра, — знехотя обізвалась Онися.
"Ой, пропадуть мої годовані гуси! Приїде батько на водохреща, не попоїсть гусятини, — снувалась Онисина думка. — Це Олеська навезла своїх пройдисвітів, — мабуть, не мала чого дати їм попоїсти на вечерю та й приперла їх на мої гуси. Це її справа. А бодай ти була дорогою голову скрутила разом з своїми москалиськами".
Один гусарин виглянув у вікно й вглядів у дворі здорове стадо гусей.
— Яка в вас сила гусей! їй-богу, півдвора! — крикнув гусарин на всю хату. — Я ще ніде не бачив так багато гусей! Ото була б добра печеня!
"Так воно й є! — подумала Онися. — Це вона навезла оцієї голодної галичі на мої гуси; мабуть, вони за це дорогою розмовляли. Ану, чи й за поросята допоминатиметься?"
— Хвалити бога, цього року в нас гуси добре велись, — піддержав отець Харитін, — та й поросят виплодилось дуже багато.
"Цей дурень сам викаже", — подумала Онися.
— Слава богу, виплодилось багато, та половину вовки вихапали в чагарях, — обізвалась Онися.