Меланія Григорівна. Може, вона моститься за його заміж, то нехай собі і в головах не поклада. Учителька яка-небудь, ач куди лізе!..
Попадя. Безсовістность тепер так розповсюджується, що ужасть, ужасть!.. Жаль, оченно жаль Трошиньку, такой достойной кавалер!..
Меланія Григорівна. Боже, як я хотіла, щоб він пішов по духовній часті, господи, як жалала!..
Попадя. Ну, нащот видимой наружной хвасонистості, либо ухватки — духовна одежа ніскольки не виявля... От воєнний мундир, либо даже чиновной, когда іщо при кокарді; потім у перехваті і во всьом прочом приятность,-да!.. А про духовну одежу хоч і не говоріть... Пам'ятаю, как ото скоро прибув ваш Троша із воєнной служби та как уз'явився у церкві в мундирі, то, вєрите, я какось как будьте аж помолодєла і успомнила свою молодость... Істинно вам говорю! Я ужасть, ужасть как хотєла замуж за воєнного, ну как за мною, понімаєте, був приход, то родителі уговорили меня, щоб за духовного...
Меланія Григорівна. А мені до вподоби, не так, скажу, духовна одіж, як життя духовне: благообразне...
Попадя. Што ж життя? Хорошо, когда у парахвії єсть такії, скажемо, благородні люди, от как ви, а єжелі їх нема? Какоє вдовольствіє батюшці ходить по хатах та випрошувать сього-того?.. Хорошо, што от ви, наприклад, такі, що скажеш вам: пожалуйте сього-того, і ви сисчас дайотє, ну другой не дайоть!.. Потому що ви понімаєте совість, а другой ніскольки не понімаїть...
Меланія Григорівна. Здається, ми завжди порядок знаємо?
Попадя. Цими днями послала я до Музиченка за мукою. Вообразіть же собі, душечко, он говорить наймичці: "Пущай деньги пришлють, тогда і получайте!.." Видите, какой парахвіянин з'явився?.. За усьо времия один раз тольки і бул у церкві. Ужасть, ужасть!..
Меланія Григорівна (дивується). Один тільки раз?
Попадя. Всього один раз. Ужасть, ужасть!.. (Помовчала). Перш чим зайти у вашу лавку, я зайшла до вас... Хочете, я вам списочок прочитаю?.. Усьо, усьо вже повиходило. Розходу, розходу стольки, што ужасть, ужасть!.. Четверо дєточок дома, треба їх нагодувать?.. Троє вчаться, і тих треба і одягти, і заплатить за їх... Ужасть, ужасть! (Вийма список і чита). Крупчастого борошна... (Питає). Скільки можете?
Меланія Григорівна. То означте пуд.
Попадя. Благодарю. Тут так і означено, неначе вашу думку знала. (Чита). Житнього борошна?
Меланія Григорівна. Скільки ж вам житнього?
Попадя. Що ласка ваша.
Меланія Григорівна. Пишіть два пуди.
Попадя. Благодарю. (Чита). Сахарю, чаю...
Меланія Григорівна. Сахарю десять хунтів...
Попадя. Прибавте.
Меланія Григорівна. Ну, п'ятнадцять. Чаю півхунта.
Попадя (зітхає). Ох, мерсі. (Чита). Кохвію.
Меланія Григорівна. Кохвію хунт.
Попадя. Благодарю. (Чита). Крупів.
Меланія Григорівна. П'ять хунтів.
Попадя. Благодарю. (Чита). Макаронів.
Меланія Григорівна. Либонь макаронів нема?
Попадя. Ні, єсть. Я вчора достаточно видала.
Меланія Григорівна. Ну, нехай три хунти.
Попадя. Мила.
Меланія Григорівна. Десять хунтів.
Попадя. Гранд мерсі...
2 ЯВА
Кирпа (входе). А, дорога госгяі.. Дуже-дуже радниї вас бачити.
Попадя (чоломкається). Що це ви нас забули? Почали вчитись у проферанца і не довчились?...
Кирпа. Вже, мабуть, і не довчусь.
Попадя. Как же можна? Надобно вивчитись. Ви купець, то повинні купецького положення додержуватись: мужва вам не компанія.
Кирпа. Положим єто вєрноє ваше слово!.. (До Меланїї Григорівни). Ти ж пошанувала чим-небудь нашу найдорожчу гостю?
Меланія Григорівна. Ми викушали кохвію з цикорійом стаканчиків по п'ять...
Попадя. Благодарю вас, вдовольнила мене ваша благородная супруга.
Меланія Григорівна. І чай ми пили. Я й не знала, що вони не кутають чаю з цикорійом; а я дуже люблю цикорій і завжди підмішую собі до чаю.
Попадя. Звєсно, у кого какой скус.
Кирпа. Подай же на блюдечко варення.
Меланія Григорівна. Я й не догадалася, зараз подам. (Встала і пішла в другу кімнату).
Попадя. Почому ж перестали ходить до нас? Спужались?.. А я за вами ужасть як скучила. (Підсовується до його).
Кирпа. Невже?
Попадя. Не вєрите? Всі ви, мужчини, народ неймовірний!.. Вам хоч кинься на шию, розцілуй вас, ви й тоді будете сумліватись... У, жорстокий мужчина!.. Я колись таки кинусь вам на шию!..
Кирпа. Зділайте так, тоді повірю...
Меланія Григорівна (з блюдечком). Ось і варення.
Попадя. Благодарю, мерсі... Батюшка гнівається на вас, що ви не ходите до нас. Приходьте сьогодні увечері.
Меланія Григорівна. Підемо, старий, як ти думаєш?
Кирпа. Та чи зручно ж обом? А дітей на кого зоставимо?..
Попадя. А пока до свиданія з вами. (Чоломкається). До свиданія і з вами. (Цілується з Меланією Григорівною). То ви утверждаєте списочок?
Меланія Григорівна. Та вже втверждаю.
Попадя. Благодарю вас, гранд мерсі... Значить, я звідси прямо в лавку? (Пішла).
Кирпа. Що це вона у тебе клянчила?
Меланія Григорівна. Та вже звісно що.
Кирпа. От нахлібники, ненажери прокляті!.. А псаломщиця ще не була?
Меланія Григорівна. Ні, ще.
Кирпа. Прителіпається і та, а потім і дячиха... Розорителі, грабителі!..
Меланія Григорівна. Коли б вже швидш вибрали тебе церковним старостою, там либонь все-таки можна кой-чим скористатись, га?
Кирпа. Та кажуть, що на недогарках можна... іноді латать кишені.
Меланія Григорівна. Коли б господь милосердний допоміг.
Кирпа. Та чутка йде, що мене виберуть... Дай варення, я з'їм, тільки дай і шматочок хліба. (Меланія Григорівна подає, він їсть). А ти чула новину?
Меланія Григорівна. Яку?
Кирпа. Музиченко лавку завів.
Меланія Григорівна. Що ти кажеш, коли ж це він поспів?
Кирпа. Поспів. Оборудовав все спотання. Якось здалось мені, що він вимбарь наново перебира, а виявилось зовсім не те. Зайшов я колись, мимо йдучи, та й питаю: що тут у вас буде? "Тоді як буде,— каже,— то й побачите що". Тепер вже провів туди ліктричество од парової; а зараз і вивіску почепив, чудесно розмальована! Усякого краму сила навезено, розкладають крам на полицях... Двох прикажчиків привіз з города, неначе паничі зодягнені...
Меланія Григорівна. Може, і наш Трохим там прикажчикуватиме?
Кирпа. Хто його зна.
Меланія Григорівна. Краща лавка од нашої?
Кирпа. Куди ж наша? Наша супроти його, як хлів проти горниць. Отака кумерція!.. Завалі та гнилі тепер вже не продаси, годі: минула розкішволя!.. Гарного сусіду придбали, можна похвастати перед усім миром... Ну, я ж не я буду, коли не підкопаюсь під тебе, я тобі підкладу!.. Багатьох вже я викурив звідси, інших так далеко загнав, що й доки світ сонця не вернуться назад. Поборюсь ще й з цим... Не знаю тільки, з якого краю почать: чи з земського, чи з станового, чи прямо до справника кинутись?