Відтак, коли він часом прийшов у гості до секретаря, стара Мадярка, непрошена, доконче старалася помагати господині послугувати при столі і особливо догоджувати ад'юнктові. Йому радила сей кусник печені взяти, а не інший, пити власне нині пиво, бо дуже добре; а на припадковий біль голови у Вронського зараз ладила лимонаду. При тім усім старушка придивлялася йому незвичайно пильно, числила, кілько склянок пива п'є, питала, чи має приготовити столик До карт (Вронський зовсім не мав охоти до такої "нудної",— як казав,— забави) — одним словом, ста-рала пізнати всі його прикмети.
Півроку так слідила за ним і аж коли набрала пересвідчення, що він гідний її Стасі, вишукала відповідну хвилю і зовсім несподівано для панни спитала:
— Як вам подобається пан Вронський?
Панна Стася зробила збиточну міну і у відповідь спитала Мадярку:
— А вам, бабусю, як?
— А що мені до нього? Я стара, то вже й не розуміюся на таких молодих. Для того я вас питаюся.
— Нащо ж вам се знати?
— Гм... нащо? Так собі...
— Так собі? Ей, бабусю, ви з чимось ховаєтеся! Ану скажіть!
— Знаєте що, панно Стасю? Пан Вронський дуже мені сподобався,— отеє я хотіла вам повісти. Скажу вам так у чотири очі: то партія саме для вас.
— Але ж пан Вронський каже, що не буде ніколи женитися,— замітила Стася, мовби з докором для пана ад'юнкта.
— І ви тому вірите?
— Та як не вірити? Адже якби хотів женитися, то міг би вже кілька літ бути жонатим. А потім він, здається, кохався в якійсь панні нещасливо то й донині не може її забути.
— І ви тому вірите? — повторяла старушка своє.— Але правда, що він вам подобався?
— Кому ж би не мав подобатися? Поважний чоловік, може, аж занадто поважний. Навіть коли жартує, то якось так холодно!
— Ей, панно Стасю, ви його замало знаєте! Ану сідайте, я вам щось маю сказати.
Старушка присіла собі коло панни і розповіла їй все-все, що за Вронського знала, почавши від мешкання — аж до пива. Притім порадила бути більше прихильною для Вронського, осмілити його, а ще й добре йому придивитися та порівняти з іншими кавалерами. Адже він, можна сказати, найкращий кавалер на ціле місто. Нехай лиш придивиться йому, який він поставний, здоровий, рум'яний, очі має сині, уста хоч цілуй... А носиться все так красно!
Панна Стася усміхалася при тім оповіданню і казала кілька разів, що він її зовсім не обходить; але при найближчій гостині Вронського у секретаря незвичайно пильно приглядалася йому цілий вечір. Стара Мадярка, послугуючи при столі, добре се покмітила і, зачувши розмову про м'яс-ниці, і собі, мов від нехочу, докинула слово — а се їй в більше міщанськім домі секретаря завсіди було вільно:
— Ото я тішила би ся, якби пан Вронський сих м'ясниць справив весілля! Яка я стара, а ще погуляла би собі бодай на подвір'ї.
Вронський і ціла родина засміялися.
— Коли ж мене жодна панна не хоче,— замітив Вронський.
— Чому не хоче? І но спробуйте! — відповіла стара і кинула оком на Стасю, яка не знати пощо стала м'яти серветку.
Отак почала стара Мадярка осмілювати молодята та наводити їх на думку, що були би собі добра пара. Ба і з Врон-ським найшла вона відповідну хвилю побалакати, а що більше, видобула з нього, що Стася йому подобається, і зараз се дала знати панні.
Помалу-помалу дійшло до того, що несміливий пан ад'юнкт почав через стару Мадярку передавати листи до Стасі, а Стася до нього. Обоє полюбилися, як того треба, хоч про око людське все ще удавали байдужих.
Тим часом, заки ще надійшли м'ясниці, помер батько Вронського, і думку про весілля мусив син відложити на цілий рік. По батьку дістався йому невеликий домик із городом у місті на Мазурах — і він по докладнім обчисленню, навіть із оглядом на будучу женитьбу, побачив, що незвичайно добре було би перенестися в тій самій ранзі до свого родинного міста. Той план він перевів до кількох місяців і перенісся до власного дому, який став уряджувати на власне житло для себе і жінки. Мав слово панни Стасі, що буде на нього чекати, і мав намір небавом цілком формально просити секретаря о руку доньки.
Тим часом до міста Б. прийшов новий комісар староства, молодий ще вдовець і батько одної дитини. Чоловік був гладкий і маючий (про його маєток мала інтелігенція міста Б. дуже докладні вісті), отже, не диво, що для не одної невибагливої панни був дуже добрим женихом. А вже практичні матері і батьки, що мали доньки, а не мали для них посагів, незвичайно радо бачили пана комісара Вендера у себе.
Бендер, як світовий чоловік, поскладав усім визначним людям міста Б. візити і, розглянувшись у місті, вибрав собі доми, в яких почав частіше бувати. Пан секретар, батько Стасі, був такий щасливий, що Бендер найліпше вподобав собі його родину і відвідував його дуже часто. І не треба було довго ждати, аби пішов поговір, який показувався щораз більше оправданим, що Бендер думає брати Стасю за жінку. Казали: Бендер сам багатий, отже, посагу тепер не шукає, лише жінки; а в секретаря дітей аж шестеро, довгів по уха, отже, то для нього правдиве щастя дістати такого зятя. Пішла навіть чутка, ширена вірителями секретаря, що Бендер обіцяв заплатити деякі довги за свого будучого тестя. Всі завидували секретареві такого щастя. Чутки ті мали справді дійсну підставу, бо геть стало всім відомо, що Бендер освідчився панні Стасі і родичам її — і його прийняли.
Коли про те перевідала стара Мадярка, сама не знала, що про те все думати. Комісар не подобався їй, але й вона чула, що в нього велике мешкання, уряджене зовсім по-пан-ськи (цілу каменичку над ставом наймив собі), що він великий багач, при тім чоловік не старий і не поганий, паннам іще надскакує як кавалер, і всім подобається. Старалася розвідати про нього дещо ближче, і не могла, бо прийшов із далеких сторін; чула лише, що з першою жінкою мав дуже зле обходитися.
— Що ж ви, панно Стасю, задумуєте робити? — спитала вона дівчину на самоті.
— Піду за Вендера,— відповіла Стася досить невесело.
— А Вронського вже забули?
— Не забула, але тато і мама дораджують мені більше комісара.
— А ви що на то? — питала старушка з легким докором.
— Якби моя воля, я не йшла би за нього, хоч я не можу йому нічого закинути. Але — самі знаєте — у нас дома біда, довги. Батько думає, що Бендер поможе йому видобутися троха з довгів. Вронський того не міг би.