— Але ж я можу згадати й про них, Яспере, і це зробить іще ціннішим твій дарунок. Ти не забув тих подій, Пітере? Пам'ятаєш, що сталося, коли французи вдерлися до Пруссії й за браком коштів країна не могла оборонятися від ворогів? Жінки перетягли тоді шальку терезів, віддавши своє срібне начиння та коштовні речі до державної скарбниці…
"Ага! — подумав мінгеер ван Генд, піймавши погляд своєї мефроу, в якому раптом спалахнув вогонь. — Тепер гордий вогонь горить по-справжньому".
Пітер зауважив лукаво, що й після тієї події не зменшилося жіноче марнолюбство: жінки аніскілечки не змінилися; адже ж вони ще й досі не кинули носити коштовні покраси! Хоч вони й повіддавали своє золото та срібло державі, але ж замінили все те на чавун, бо аж ніяк не могли обійтися без своїх цяцьок.
— То що з того? — сказала господиня, спалахуючи знову. — Зовсім не гріх любити красиві речі, їх роблять з матеріалу, якого дозволяють обставини. Я можу лише сказати, що жінки врятували свою вітчизну й побічно втворили дуже важливу галузь промисловості. Чи не так, Яспере?
— Звичайно, любонько, — відповів їй чоловік. — Але Пітер чудово знає й сам, що в цілому світі жінки завжди стояли дуже високо, коли наставали дні злигоднів для їхньої вітчизни, тим паче (й він уклонився своїй дружині), що його співвітчизниці займають видатне місце в літописах жіночого патріотизму та самовідданості.
Потому, повернувшись до Бена, господар забалакав до нього по-англійському про прекрасне стародавнє бельгійське місто. Між іншим, він розповів і про походження його назви— Антверпен. Бена вчили, що слово "Антверпен" походить від слів "аан' тверф" (на верфі); але мінгеер ван Генд пояснив йому ту назву багато цікавіше.
Дія діялася, як переказують, близько трьох тисяч років тому… Величезний велетень, що звався Антігонус, жив коло річки Сгельд (Шельд), на тім місці, де стоїть зараз місто Антверпен. Той велетень раз у раз відбирав половину товарів у всіх моряків, що пропливали повз його замок. Звичайно, декотрі з них намагалися чинити йому опір. У таких випадках Антігонус хапав непокірливих крамарів і, щоб навчити їх кращого поводження надалі, рубав їм праві руки та кидав ті руки в річку. Слова "ганд — верпен" (чи то "кидання рук"), перетворившися на Антверпен, дали назву цьому місту. На гербі міста зображено дві руки; адже ж це найкращий доказ, що то не легенда, а щирісінька правда, а особливо, коли в те хочеться вірити!
Кінець кінцем один герой, на ім'я Брабо, подужав-таки того страшного велетня і кинув його в річку Сгельд; і герой Брабо також дав назву одній провінції, — а саме Брабантові. З того часу голландські крамарі плавають тією річкою спокійно.
— Що ж до мене, — закінчив господар, — то я вельми вдячний старому Антігонусові за те, що з його легкої руки місту приписують таке романтичне походження.
Після того, як мінгеер ван Генд розповів двома мовами переказ про Антверпен, йому заманулося розповісти хлопцям ще й інші легенди, — одні англійською мовою, другі голландською; таким чином, хвилини, що їх несли на своїх плечах моторні гноми та велетні, хутко збігали, допоки годинник не нагадав усім, що час уже спати.
Важко було перервати таку приємну балачку, але життя у ван Гендовій господі точилося розмірено і точно, мов заведений механізм. Ні в якому разі не дозволялося затримуватися на порозі по тому, як усі сердечно сказали одне одному: "На добраніч!" А коли наші хлопчики йшли сходами нагору, незримі хатні феї знову вилися навколо них і шепотіли їм на вухо, що порядок та точність були головною підвалиною добробуту господаря.
Ніяких "прехороших кімнат із трьома ліжками" не було тут, у цьому будинкові. Щоправда, в деяких спочивальнях стояло по два ліжка, але кожен гість спав окремо. Під ранок знати було, що цього разу не тільки Якоб, а й кожен хлопчик скидався на лялечку метелика, — так-бо позавірчувалися всі вони у свої ковдри, — і вже кого-кого, а Пітера те аніскілечки не турбувало.
Обвівши кімнату очима, Бен помітив у кутку ловкенький шнурок від дзвіночка, а потім, хоч і як він утомився, почав роздивлятися свою постіль. Кожна річ дуже його дивувала: і чудова тонка пошивка, облямована дорогим мереживом, з вишиваними на ній розкішним гербом та монограмою, і "декбед", — величезна шовкова ковдра завширшки, як ліжко, — тобто перина, напхана лебедячим пухом, і вистьобані покривала з рожевого єдвабу, вишивані гірляндами квітів… Він довго не міг заснути, думаючи про те, яке в нього незвичайне ліжко, — таке зручне й красиве, дарма, що таке незвичне! Вранці Бен уважно оглянув ще й верхнє покривало, бо хотів описати його в своєму наступному листі додому. То було розкішне японське покривало, — і гатунок тканини був чудовий, і яскраве його забарвлення було надзвичайно кольористе, та й коштувало воно не менш як триста доларів.
Паркетна підлога в цій кімнаті була начищена до блиску і майже вся вкрита пишним килимом, облямованим рясною чорною торочкою. У другій кімнаті навколо килима видно було смугу підлоги з атласного дерева. Стіни тієї кімнати, обвішані гобеленами, були вкриті темно-червоним шовком і прикрашені вгорі позолоченим карнизом, який відбивав від себе сонячне світло й кидав проміння на блискучу підлогу.
Над дверима тієї кімнати, де спали Якоб та Бен, було прилаштовано бронзову лелеку, яка, простягнувши шию, тримала у дзьобі лампу, що світила гостям при вході у ті покої. Поміж двома вузькими ліжками з різьбленого тюльпанового та чорного дерева, стояв старовинний клейнод родини ван Гендів, масивне дубове крісло, що на ньому сидів колись Вільгельм Оранський під час одного засідання ради. Навпроти стояв хитромудро різьблений комод, прекрасно сполірований, повнісінький коштовної білизни; обік нього стояв стіл, а на столі лежала велика біблія, що її величезні золоті защіпки здавалися нікчемними в порівнянні з міцною, ребристою оправою, здатною пережити шість поколінь.
На каміновій поличці красувала модель корабля, а над нею висів старовинний портрет Петра Великого, котрий, як ви те знаєте, дав колись голландським портовим котам добру нагоду подивитися на короля, а це — один з котячих привілеїв[24]. Петро І, дарма що був він російський цар, не соромився працювати, як простий корабельний майстер, на саардамських та амстердамських доках, щоб згодом навчити своїх співвітчизників удосконаленого голландського методу кораблебудування. Отим прагненням якнайгрунтовніше вивчати та якнайкраще виконувати кожну, навіть найменшу, справу і зажив він собі слави та прізвиська Петра Великого.