Отепер перед ними поставили кав'яр, і сальмагунді, і ковбасу, і сир, а крім того, ще й салат, і фрукти, і бісквіт, і кекс. Як могли хлопчики уминати таку мішанину, — тієї таємниці не міг збагнути Бен; адже салат був кислий, а кекс був солодкий; фрукти були легкі й запашні, а сальмагунді тяжке і гостре від цибулі та риби. А втім, хоч Бен і дивувався, він і сам наївся донесхочу і незабаром тяжко замислився: що ж його вибрати до смаку, — чи каву, чи анісовий напій? А як приємно було, що страви подавалося на блюдах з матового срібла, як приємно було пити з лікерних чарочок, що з них любісінько могла б пити навіть сама Тітанія, цариця ельфів! Згодом юнак написав своїй матері, що хоч і які хороші та добірні речі є в них удома, а проте він ще й досі не знав, що таке кришталь, порцеляна та срібні сервізи, допоки не відвідав Гааги.
Певна річ, що Пітерова сестра дуже швидко довідалася про всі пригоди наших хлопчаків: як вони пробігли на ковзанах понад сорок миль і милувалися дорогою різноманітними чудовими краєвидами; як вони загубили гаманця і знайшли його знову; як один з їхньої команди впав, і як через те вони мали нагоду розкішно проїхатися човном під вітрилами; та як, на додаток до всього, вони впіймали грабіжника і, таким чином, удруге врятували свого непосидючого гаманця.
— А тепер, Пітере, — сказала його сестра, коли розповідь закінчилась, — ти мусиш негайно написати в Брук, що ваші пригоди досягли найвищої точки, — що тебе й твоїх товаришів узято в полон.
Хлопчики здивовано глянули на неї.
— Е ні, я того не зроблю, — засміявся Пітер. — Ми мусимо вийти звідси завтра опівдні.
Але сестра його вирішила інакше, а голландку не так-то легко примусити змінити те, що вона поклала зробити. Коротше кажучи, вона спокусила хлопців такими принадними розвагами, була така жвава й весела, так лагідно вмовляла їх і навела стільки незаперечних доказів, по-англійському та по-голландському, що очі в хлопців засяяли від захвату, і всі вони погодилися перебути в Гаазі принаймні два дні.
Потім мова зайшла про ковзанярські перегони; мефроу ван Генд радо пообіцяла на них прибути.
— Я побачу твій тріумф, Пітере, — мовила вона, — адже ж ти найпрудкіший ковзаняр з усіх, кого я знаю.
Пітер почервонів і тихенько кашлянув, а Карл відповів за нього:
— Так, мефроу, він бігає дуже прудко, але всі брукські хлопці — добрі ковзалі… навіть, голодранці. — І він вороже подумав про бідолашного Ганса.
Мефроу засміялася.
— Ну що ж, тим цікавіші будуть змагання, — сказала вона. — Запевняю, що кожному з вас я щиро бажаю здобути перемогу.
Тієї хвилини до кімнати увійшов її чоловік, мінгеер ван Генд, і хлопчаки були остаточно зачаровані.
Незримі феї цієї господи відразу ж оточили їх і зашепотіли, що Яспер ван Генд має таке ж молоде й свіже серце, як і вони самі, і якщо він любить щось на цьому світі понад працю, то це — сонячне світло та веселощі. Феї шепнули також, що він має велике любляче серце і розумну голову на плечах, і кінець кінцем дали хлопцям зрозуміти, що коли мінгеер ван Генд що каже, то він це каже щиро.
А через те, коли господар, потискуючи кожному з них руки, привітно казав: "Як добре, що ви до нас завітали!" — хлопці відразу ж відчули, що можуть триматися в цій господі зовсім вільно й розвеселилися, як вивірки.
У вітальні були хороші картини, чудові статуї, теки з рідкісними голландськими гравюрами; крім того, багато красивих і цікавих речей, вивезених з Китаю та Японії. Хлопчикам здавалося, що треба було б витратити щонайменше міся;ць на огляд усіх скарбів, які зберігалися в цій кімнаті.
Бен помітив англійські книги на столі, — і це було йому дуже приємно. Він побачив також над різьбленим піаніно великі портрети Вільгельма Оранського та його дружини, англійської королеви, і це на певний час зблизило Англію й Голландію в його серці.
В той час, як Бен роздивлявся портрети, мінгеер ван Генд розповідав хлопчикам про свою нещодавню подорож до Антверпена. Там народився коваль Квентін Матсейс, що, з кохання до дочки одного художника, вчився малярства, доки й сам не став видатним малярем; хлопчики запитали господаря, чи бачив він Матсейсові роботи.
— О, звичайно! — відповів той. — І вони чудові! Його славнозвісний триптих у каплиці Антверпенського собору особливо хороший. Там на центральній дошці намальовано саме той момент, коли Ісуса знімають з хреста; але мушу признатися, мене більше зацікавив його колодязь.
— Який колодязь, мінгеере? — запитав Лудвіг.
— Він у самісінькому (центрі міста, біля того самого собору, що його високу дзвіницю збудовано так тонко, так майстерно, що французькому імператорові вона нагадувала брабантське мереживо. Над колодязем зроблено готичний дашок, увінчаний фігурою лицаря при повній зброї. Все те коване з металу й доводить, що Матсейс був великий майстер на своє діло, — чи то біля горна, чи то біля мольберта: та й справді, найбільшої слави зажив він головним чином тим, що надзвичайно майстерно вмів кувати залізо.
А далі мінгеер показав хлопчикам розкішне чавунове берлінське кольє, яке він купив у Антверпені. Ця чавунова коштовна річ, що складалася з красивих, дуже тонкої роботи, медальйонів із прегарними малюнками, обрамованими чудовим різьбленням та ажурним орнаментом, — була гідна того, як сказав він, щоб її носила найпрекрасніша жінка в їхній країні. Після чого він з поклоном та. милою усмішкою презентував те кольє зашарілій мефроу ван Генд.
Щось промайнуло на вродливому обличчі молодої жінки, коли вона схилилася над подарунком; її чоловік помітив це й промовив серйозно:
— Я читаю твої думки, любонько.
Вона кинула на нього жартівливо-задирливий погляд.
— А! Тепер я впевнений, що прочитав їх вірно. Ти думала про тих самовідданих жінок, що без них Пруссія, може, загинула б. Я догадався про це по гордому вогникові, що блиснув у твоїх очах.
— Виходить, гордий вогник у моїх очах облудний, — відказала вона. — Я й гадки не мала про такі видатні події. Щиро кажучи, я просто думала про те, як пасуватиме це кольє до мого блакитного парчевого вбрання.
— Так, так! — кинув, трохи зніяковівши, її чоловік.