— Феліксе, — сказав він, — у вас більше немає часу для роздумів. Я їду завтра, з самого ранку. Щоб супроводжувати мене до Шотландії, вам треба буде протягом ночі укласти свої речі. Що ви вирішили?
— Мілорде, — відповів я, — я глибоко вдячний вам.
Прошу на мене не гніватись, але я не відчуваю в собі сили впоратися з посадою, яку ви мені запропонували. Вважаю за ліпше завчасно від неї відмовитись і не звертати зі свого прямого шляху.
— Брак сил, про який ви кажете, — заперечив він, — я всерйоз прийняти не можу, що ж до решти, — він кинув погляд на двері, де зникла Елінор, — то у мене склалося враження, що тут у вас із справами покінчено.
Мені довелося набратися духу і сказати:
— Я повинен покінчити ще з однією справою, мілорде, й мені залишається тільки побажати вашому лордству щасливої дороги.
Він опустив голову й знову повільно підняв її тільки для того, щоб зробити над собою вже звичне болісне зусилля й подивитись мені в очі.
— А ви не боїтеся, Феліксе, — промовив він, — прийняти рішення, яке фатальним чином відгукнеться на всьому вашому житті?
— Я прийняв його, мілорде, саме тому, що боюся цього.
— Отже, ви боїтеся не впоратися з посадою, яку я вам пропоную? Однак я цілком певен, що ви разом зі мною вважаєте, що створені для значно вищого місця. Моя прихильність до вас відкриває можливості, яких ви, мабуть, не враховуєте, відповідаючи мені відмовою. Практикуються випадки усиновлення… Ви могли б одного разу прокинутися лордом Кілмарноком і спадкоємцем усіх моїх статків.
Це був карколомний арґумент! Він пустив у хід усі засоби. Сотні думок зароїлися у моєму мозкові, але в єдину думку — забрати назад свою відмову — вони не складалися. Його пропозиція обіцяла мені жалюгідне лордство, жалюгідне в очах людей і позбавлене справжньої гідности. Але не це було головне. Головне, що інстинкт, який не знає сумнівів, опирався такій дарованій і до того ж підмоченій дійсності, надаючи перевагу вільній грі та мрії, що творить сама себе з власної милости, тобто з милости фантазії.
Коли я ще дитиною прокидався з твердим наміром бути вісімнадцятирічним принцом на ім'я Карл і насолоджувався цією чистою й чарівною вигадкою рівно стільки, скільки мені хотілося, — це була свобода, щось справжнє, а не те, що через свою прихильність до мене пропонував мені лорд зі своїм заціпенілим носом.
Я дуже швидко й стисло підсумував думки, що блискавично проносились у мене в мозку, й твердо заявив:
— Даруйте, мілорде, якщо моя відповідь знову обмежиться побажанням вам щасливої дороги.
Він зблід, і я раптом побачив, що у нього тремтить підборіддя.
Чи знайдеться людина, у якої стане жорстокости лаяти мене за те, що і в мене почервоніли, можливо, навіть зволожилися очі? Ні, ні, тільки трохи почервоніли. Співчуття співчуттям, але негідником був би той, хто у відповідь не висловив жодної подяки.
Я сказав:
— Мілорде, не беріть це так близько до серця! Ви зустрілися зі мною, за цей час щодня мене бачили, моя юність вселила вам співчуття, і я щиро вдячний вам. Але ж із цим співчуттям справа дуже випадкова, — ви могли не менш співчутливо поставитися й до іншого. Вибачте, мені не хотілося б завдавати вам болю або применшити честь, яку ви мені виявили, але нехай я залишуся такий, як є, — адже кожен буває таким, яким він є, й лише один раз, — але навколо мільйони людей одного зі мною віку й статури, й за винятком малої дещиці самобутности, всі ми однакові. Я знав жінку, яка мала співчуття до всіх моїх однолітків гуртом. По суті, це і з вами так. А молодики є скрізь і всюди.
Зараз ви повернетеся до Шотландії, та хіба ж там гірші й хіба саме я вам потрібен для вияву співчуття? Там вони ходять у картатих спідничках і з голими ногами, а це ж хіба не задоволення! Серед них ви зумієте вибрати собі чудового камердинера, ви будете базікати з ним погельському й насамкінець, можливо, усиновите його. Нехай спочатку це буде трішки незґрабний лорд, потім він звикнеться, до того ж він все-таки ще й буде місцевий. Мені цей юнак уявляється таким привабливим, що я твердо переконаний — знайомство з ним неодмінно змусить вас забути про випадкову зустріч зі мною. Хай уже спогади про неї залишаться на мою долю: так буде надійніше. Тому що, можу вас запевнити, жоден час не зітре з моєї вдячної пам'яті дні, коли я вас обслуговував, давав вам поради, які вибрати сиґари, й радів тій швидкоплинній прихильності, яку ви мали до мене. І ще їжте побільше, мілорде, якщо мені дозволено просити вас про це! Бо жодна тверезомисляча й душевна людина на світі не в змозі співчувати вам у вашому самозапереченні.
Ось що я говорив, і якусь благотворну дію мої слова таки на нього справили, хоча при згадці про хлопця у картатій спідничці він і хитав головою. Потім він усміхнувся своїм прекрасним і сумним ротом точнісінько як того разу, коли я дорікнув йому за самозаперечення, зняв з пальця чудовий смарагд, яким я часто милувався на його руці й на який я дивлюсь і зараз, коли пишу ці рядки. Він не надів мені його на палець, — ні, цього він не зробив! — він простягнув його мені і сказав дуже тихим, надламаним голосом:
— Візьміть цю каблучку! Я хотів би, щоб ви взяли.
Дякую вам. Будьте здорові!
Потім він повернувся й пішов. Мені бракує слів, щоб описати делікатність і великодушність цієї людини.
Ось і все про Елінор Твентімен і лорда Кілмарнока.
Розділ третій
Моє внутрішнє ставлення до світу, чи радше до суспільства, я не можу назвати інакше, ніж суперечливим. Попри спрагу взаємної сердечности, до неї часом домішувалося щось на кшталт задумливої прохолоди, схильність до роз вінчувального спостереження, яка дивувала мене самого.
Так, у ресторані або в нижньому кафе, коли мені раптом випадало декілька вільних хвилин і я, заклавши за спину руку з серветкою, стояв і дивився на публіку в залі й метушню синіх фраків, які всіляко її вдовольняли, мені не давала спокою думка про взаємозамінність. Змінивши костюм, багато хто з-поміж обслуговуючого персоналу міг з успіхом скидатися на пана, так само як багато хто із тих, що з сиґарою в зубах сибаритствували в глибоких плетених фотелях, цілком природно виглядали б у ролі кельнерів. Те, що все було так, а не навпаки, — чистісінька випадковість, випадковість, породжена багатством, бо аристократія грошей — це випадкова, замінна аристократія.