Ася. Ого!
Захар Назарович (добродушно сміється). Чудачка!
З вітальні входять Анатолій Олександрович і Кіндра.т
Пилипович.
Анатолій Олександрович (роздратовано). Ну, це просто неможливо! Неделікатно. (До Захара Назаровича). І досі споряться. Ніяк зупинить не можна. Що ти з ними зробиш?
Захар Назарович. Учені люди.
Анатолій Олександрович (побачивши Карпа й Таїсю). А, Карпо Федорович! Доброго здоров'ячка! Чом же раніше не прийшли? Добрий вечір, Таїсю. (Здоровкається).
Карпо. Та у вас же засідання...
Анатолій Олександрович. От іменно! Ви хоч (злегка іронічно) і не наш, а дуже стали б нам у пригоді. Іменно ви, так сказати, голос робітничої среди. (До Захара Назаровича). От і Карпо Федорович, я певний, піддержить мій проект. Співочі товариства хочемо завести, Карпо Федорович. Щоб у кожному селі, містечку були такі огнища народної музики.
Кіндрат Пилипович. Замість кацапських гармоній та балалайок, воша б їм у потилицю!
Карпо (спідлоба подивляється). Мені здається, що це було б добре.
Захар Назарович. Ви думаєте, що добре було б?
Карпо. Звичайно... Я, розуміється, не знаю.
Кіндрат Пилипович. Та тут і знать нема чого! Всякий, хто розшолопа, що таке українська пісня, зразу скаже, що це велика ідея. Та швидше б кінчали там ті сухої-ди. Завели. Гайда, та виведем їх за руки. А знаєте що? Зробимо перерву на вечерю. Як дійде до ковбаси та чарки, то й минеться сварка. Вони перестануть, повечеряєм і будем голосувати.
Захар Назарович сміється.
Анатолій Олександрович. А справді! Виходу ніякого нема. До речі, треба й поспівати трохи, а то вже зовсім некопспіративно.
Кіндрат Пилипович (захоплений своєю пропозицією). А звичайно! За руки та й геть, різав та поров вашу маму, вечерять, учені криси! Годі спориться. Ха-ха-ха! Гайда, хлопці. Ви, Карпо, як моцний хлоп, беріть більшого, а я дідка сухенького. Та й покажемо їм філософію:!
Анатолій Олександрович, Ні, ви, Кіндрате Пилиповичу, не дуже вже, а то образитись можуть.
Кіндрат Пилипович. Не образяться.
Іде в вітальню, за ним Анатолій Олександрович.
Оксана (до Карпа). Так ви, значить, в поезії авторитет? Я й не знала. Вибачайте.
Карпо спалахує, гнівно повертає до неї голову, але здержується й одходить
до Таїсі.
Ася, Оксаночко! Нащо ви так?
Оксана (сміється). Ой, глядіть, Асю, щось ви дуже заступаєтесь за суворих добродіїв.
Ася. Бо ви чогось дурно чіпляєтесь до Карпа. їй-богу!
Оксана (серйозно, голосно). Нічого, він звик панські примхи виносить.
Карпо (хутко повертаючись, обурено). Хто?
Оксана (серйозно, теж спалахнувши). Хтокало!
Захар Назарович (здивовано). Отаке! От маєш! Та що з вами? Саню!
Карпо якийсь мент дивиться на Оксану й одвертається. Потім весь час хмуро-смутний. Іноді подивляється на Оксану. Вона, зустрівши його погляд,
одвертається.
Входять гості. Попереду Анатолій Олександрович веде під руку Косоглядова. За ним Кіндрат Пилипович веде М і щ у-к а. За ним Тихенький, Гаврило Іванович, Кендюх, X а ц-кель і Секлетія Лазарівна. Ідуть позад усіх, силкуючись бути страшно ввічливими одне до одного. У Секлетії Лазарівни тяжко і з виглядом
мучениці стиснуті губи. За всіма семенить Д р и м б а. Косоглядов — невеличкий сухенький дідок з мертво-блідим носом і гострими
оченятами. Кашляє. Міщук — присадкуватий, густо зарослий бородою чоловік з випнутим, упертим лобом і тупим важким поглядом. Тихенький — худенький, молодий ще, чоловік, в пенсне, короткозорий.
Лагідно, миролюбиво посміхається. Гаврило Іванович Кендюх — дуже товстий, коротенький добродій, рудий, лисий, добродушний, але оченята хитрі. Майже після кожної фрази, хоч би й зовсім не смішної, сміється гортанним сміхом, якось одразу випалюючи:
& "Га-га1>
Дримба — незграбний чоловічок, завжди без потреби заклопотаний, хло-потливий. Говорить хапливо, незв'язно, трішки хвастовито, в партіях не розбирається, любить співи.
Косоглядов (озираючись до Міщука, на ходу говорить). Украинская мова, сударь, с такими законами не считается. Не желает считаться, хоть бы вы тут вопили от злости.
Анатолій Олександрович (бажаючи одвести розмову у другий бік). От уже й вечеря на столі. Після гарячих дебатів...
Міщук. Українська мова, добродію, теж із вашими законами не рахується. Це вже як знаєте. Бо коли...
Кіндрат Пилипович. Та годі вже вам. Тю, які яркі! — хай вам воша в потилицю.
Міщук. Прошу не перебивать.
Косоглядов (раптом вириваючись од Анатолія Олександровича, зупиняється проти Міщука і з викликом говорить). Ну, хорошо! Украинская мова допускает смягчение?
Нет; вы отвечайте... Виноват, Анатолий Александрович, это крайне интересный момент. Допускаете?
М і Щ У к (теж виривається). Допускає.
Косоглядов (ехидно). Так. Очень приятно. Очень приятно, —что допускает. Теперь позвольте вас спросить, предлог "од", русский "от", как пишется? Ну-с? (Наставляє вухо).
М і щ у к. Ви перш усього ставите питання...
Косоглядов. Нет! Никаких "перш усього", а отвечайте прямо: как пишется русский предлог "от"?
Анатолій Олександрович. Панове!.. Будьте ласкаві... Це задержує.
Косоглядов (сердито). Виноват, Анатолий Александрович. (До Міщука). Ну-с?
М і щ у к. Пишеться "від".
Косоглядов. Ха-ха-ха! Вот-,вот, голубчик, в этом вся... заковыка. А "од" — нельзя?
М і щ у к. Це — полонізм.
Косоглядов (насмішкувато). Полонизм?
М і щ у к (твердо). Полонізм.
Косоглядов. Вы в этом глубоко убеждены?
Кіндрат Пилипович. Та хоч би по-українському гризлись, все-таки легше було б.
Косоглядов. Извините, сударь, я имел честь раньше заявить уважаемому собранию, что не владею свободно южнорусским говором.
Кіндрат Пилипович. Перш усього не "говор", а мова. А друге...
Анатолій Олександрович (рішуче). Панове! Прошу до вечері. Час не стоїть, прошу, Ксеню! (Озирається). Де мати, Асю?
Ася (що сміялась чогось разом з Оксаною й Таїсею). Я не знаю.
Анатолій Олександрович. Панове! Прошу. (До Косоглядова, майже тягнучи його). Сюди, Прокопе Семеновичу, на почотне місце. Кіндрате Пилиповичу, сідайте. Панове, прошу. Захаре Назаровичу, вибачайте, будь ласка, будьте самі, як у себе вдома. Оксано Спиридонівно! Ви вже коло молоді поклопочіться. Прошу, панове! Асю! Поклич матір, вона, мабуть, у себе. Швидше.