Співочі товариства

Сторінка 15 з 19

Винниченко Володимир

Секлетія Лазарівна. Треба піти одчинити... Так ви сьогодні ж, зараз, і переходьте до нас. Я скажу прибрати вам кімнати. Дуже-дуже раді будемо вам...

Захар Назарович (неуважно, заклопотано). Дякую... Дякую...

Секлетія Лазарівна. І дякувать нема за що! Хіба ми не рідні? Я Саню всею душею люблю.

Іде в сіни й вертається з Оксаною.

Оксана (тривожно). Що таке, таточку? Чого ти такий?

Захар Назарович. Так, нічого... Маю тобі дещо сказати... Ти не дуже зайнята?

Оксана. Ні. Кавалер може підождати...

Секлетія Лазарівна. Так ви собі тут говоріть, а я піду кімнату вам прибирати.

Захар Назарович. Дякую, дякую.

Секлетія Лазарівна виходить.

Оксана. Які кімнати? Навіщо?

Захар Назарович (мнеться). Та, знаєш, я хочу переїхать од Михалевичів.

Оксана. Через що? Що трапилось?

Захар Назарович. Та бачиш, дитинко... Тільки ти не хвилюйся... Чи то я сам хвилююсь? Ну, та нічого^.. Власне, нічого такого й не сталось... Тільки якось мене це вдарило... Знаєш, як-от, буває, несподівано щось ударить... Хм!

О кс а н а. Та що ж таке, татуню? Знов видурили у вас грошей?

Захар Назарович. А-а, як ти можеш так говорити, Саню! А, як негарно! Ніхто в мене не видурює. Даю, бо хочу...

Оксана. Ну, добре... Але що ж таке?

Захар Назарович. Тут більше, так сказать, морального, чи що... характеру... Власне, то не моє діло.

Оксана. Ах, татку! Та говори ж уже!

Захар Назарович (озираючись). Ну, той... Ну, я бачив... Я помітив, що Ксенія Андріївна... зраджує своєму чоловікові...

Оксана (спокійно, з посмішкою). Та й годі?

Захар Назарович (обурено). Як то "та й годі"? Як то "та й годі"? Оце маєш! Оце хороша штука! Отакому чоловікові! Та ти подумай... Та що говориш? Ну, знаєш, ти тут набралась духу... Та то, по-твоєму, нічого?

Оксана. Татуську! Перш усього не хвилюйся!

Захар Назарович. Та як "не хвилюйся"?

Оксана. Чекай. Ти цього міг ждати від них.

Захар Назарович. Від кого? Та що ти? Ксенія Андріївна? Та ти подумай, що вона говорила про таке? Як же вона сама ганьбила розпусту, свободну любов і все...

Оксана. Ха-ха-ха! Бідний татусику!

Захар Назарович. Та постій! Знаєш, я нечаянно все підслухав... Я сиджу собі в столовій і читаю. От так, скажем, як оце. Двері трішки одчинені в вітальню. Ну, сиджу, .читаю... Коли чую: щось увійшло... У вітальню. Балакають... Ну, балакають, то й хай собі. Чую, один голос Ксенії Андріївни, а другий чийсь чужий, чоловічий. Ну, нічого... думаю, побачать мене, то й замовкнуть... Коли це чую: на "ти". А далі обнялись, цілуються. Та так, що... Ну, та про це тобі ще рано... А потім ще щось таке про мене чогось... Я вже не пам'ятаю що, але ніколи не сподівався, що вона може так погано говорити про мене. А в очі ж таке говорила...

Оксана. Що ж саме?

Захар Назарович. А хто його зна? Ну, щось вроді того, що я старий дурень і що Анатолій Олександрович тепер возиться зі мною... Щось отаке... Та так мені це все гидко стало, що я не пам'ятаю, як вийшов звідти:.. Та й утік сюди...

Оксана. А хто такий той, що з нею був?

10 <> —3592

257

ЗахарНазарович. Не знаю... Бачив тільки, що на ньому білий костюм в пасочках і біла шляпа з такою широкою жовто-синьою стьожкою... Чогось це мені кинулось в очі. А сіюяв до мене спиною. Не бачив лиця... Отаке! Та так мене це... Ах, не сподівався! Ну, ти подумай...

Оксана. Знаєш що, татусю, хай їм біс... Давай собі поїдемо. У нас зовсім інші інтереси, ніж у них... їм ніколи з нами возиться.

Захар Назарович. Що ніколи? Чого ніколи?

Оксана. Ну, ти дивись, ми цілий місяць тут сидимо, й нічого не вияснилось...

Захар Назарович. А хто винен? Ну? Ніколи? Зберуться й розбігаються... От ніколи... І нічого не доб'єшся!

Оксана (з посмішкою). А коли ж доб'єшся!

Захар Назарович. А от візьму покину Михалевича й поведу діло тільки з цею партією... От і доб'юсь. Жаль тільки, що прийдеться розстатись з Хацкельом. Прекрасний чоловік! З ним можна діло мать. З жидів, все-таки, розумні люди. От би тобі такого мужа! Я щиро кажу. На, дав би йому в руки всі гроші, роби, що хочеш, і дайте мені спокій. І був би спокійний, що діло моє буіе зроблено.

Оксана. Та чого ж? Давай та й заепокойся.

Захар Назарович. А ти?

Оксана. Що я?

Захар Назарович. А ти як? Згодна?.. Він тобі подобається?

Оксана. Хм! Я тільки що почала з ним одну цікаву розмову. Мені дуже хотілося б, щоб ти послухав її... Хочеш — я його закличу, а ти посидь у їдальні й послухай. Ще одну розмову, ха-ха-ха!

Захар Назарович. Яка ж то розмова?

Оксана. Ну, от послухай... Я навіть дуже цього хочу. Добре? Я його покличу...

Захар Назарович. Чекай, чекай!.. Що ж то таке погане, чи що?

Оксана. Ні, як на чий погляд... Ну, я кличу.

Захар Назарович (злякано). Та чекай!.. Отакої... Та ти мені скажи, що за розмова. Не можна ж так.

Оксана. Ні, не скажу. Послухай сам. Ти все одно мені нічого не віриш про них. Ну, так послухай сам... Ну? Кликати?

Захар Назарович. От уп'ялась! Покликати... Я не маю часу слухати всякі розмови, буде з мене. Я зараз буду писать листа Анатолію Олександровичу, що уходимо од нього.

Оксана. Чудесно. Он маєш чорнило, перо... Папір є?

Захар Назарович (мнеться). Та я, власне, вже написав... Я хотів сказати, перевірить хочу... (Виймає з кишені листа). От слухай...

Оксана. Ану...

Захар Назарович (читає). "Шановний добродію Анатолію Олександровичу! Не маючи спромоги вияснити вам причини, я мушу сповістити вас, що не можу більше користуватися вашою гостинністю..."

Розумієш, я ж не можу йому сказати, що бачив, як його жінка... Це не моє діло...

Оксана. Ну, певне, я розумію...

Захар Назарович. "Прошу не бути за це на мене в претензії, так само як і за те, що справу з організацією шкіл на Україні з вами перериваю..." Розумієш, я не можу більше так. Коли вони з мене сміються, то чого ж я буду? Потім, все це у них страшно мляво. Я не можу... Вони всі бояться чогось, якісь такі. Я не можу... Я не суджу їх, але в мене другий характер. Інший темперамент, так сказать...

Оксана. Так-так... Далі?

Захар Назарович, "...з вами перериваю... Щодо грошей, які ви взяли у мене на організацію співочих товариств, то прошу їх передати в руки пані Добросердечній. Захар Пилипенко". От і все... Сухо й різко, правда? Га? Занадто сухо, правда? Ти не думаєш?