Зліва виходить гурт хлопців-робітників і дівчат, співаючи. У деяких балалайки. Сенька з гармонією. Ідуть до Карпових воріт. Півник попереду. Півник — присадкуватий парубок, з енергійним, веселим лицем. Сенька — білявий, з тонкими губами й непорушним лицем.
Оксана. Ідуть сюди. Ховаймось. (Ховаються).
Хлопці, підходячи, озираються з цікавістю на Тихенького. Той походжає з нерішучим виглядом.
Півник (підходить до воріт і клацає клямкою. Гукає). Карпе! Гей, Карпе!
Сенька. Хлопці! Це китайський імператор інкогніто по своєму царству.
Голос: Це — Україна, а не китайське царство!
Півник. Щось він дуже похожий на тих, що при поліції труться.
Голос: Що йому треба тут?
Півник клацає. Таїся, одчиняючи трохи хвіртку, напіввисовуеться.
Півник. Ах, наше вам! Пріятноє сновідєніє. Не ожидал. Т а ї с я. Вам Карпа? Нема вдома.
Півник (простягаючи руку). Та драстуйте ж. Нема Карпа? Жаль. Ну, так ми заберем вас за нього. Т а ї с я. Е, я не можу. Пустіть.
Сенька. Півник! Не пускай. Раз щастя попалось у руки, держи, не пускай! Товаришко! За вооружонноє сопро-тівлєніє пойдьотє на три года под расстрел!
Гра на гармонії.
Т а ї с я. їй-богу ж, не можу. Отже, їй-богу! П і в н и к. Е, щось тут... Може, якийсь китайський принц у гості прийшов? Бо тут лазять якісь фраєри. Т а ї с я. Еге, принц. Пустіть.
Півник (хоче одчинить хвіртку). Ану, я подивлюсь. Т а ї с я. Не можна, їй-богу ж, не можна. .
Півник (хоче силою одчинити). Е, тут щось таке... Гей, хлопці, та там хтось держить. Ану, на поміч!
Підбігають ще хлопці, напирають з сміхом плечима, хвіртка одчиняється.
Півник (ускочивши в двір, виглядає). Гей, братці, та тут ціла кавалькада! (Чути його голос). Моє поштенніце!
Голос Асі. А ви чого насильно йдете, коли вам говорять, що не можна?
Голос Півника. Звиніть, такое сновідєніє. Може б, ви до нас пожалували? (Виходить). Не бойтеся, ми люди смирні.
Ася (виходячи, гордо). Ми не боїмось. Подумаєш...
За Асею виходить Оксана, озирається на Таїсю й прискає сміхом. Оксана спокійно посміхається й спирається об одвірок.
Таїся (до Півника). Фу, як славно!
Півник. Будьте снісходітельні. Ми ж не думали, що там дамская кавалькада заховалася.
Сенька (галантно, з серйозним лицем скидає картуза). Очень приятно познакомитьця. Капельмейстер двора його імператорського височества — граф Нехай-Так.
Серед компанії сміх. Ася. Ану, заграйте щось.
Півник. А вони ще й по-нашому балакають. Ася (гордо). Ми — українки.
Півник. Ото щастя привалило, братці! Та, може, й співаєте по-українському?
А с я. І співаємо. А ось ця... дівчина (показує на Оксану), якби заспівала вам, так ви б... (не знає, що сказати) не були б такими грубіянами.
Оксана (з тою ж усмішкою). Слухайте її. Що то за панок там ходить? (Киває на Тихенького).
Всі озираються.
Сенька. Єто один челаєк, которий шукаєть учорашнього дня.
Голоси: Або чогось іншого.
Тихенький іде вліво і зникає за рогом.
Голоси: Покликать його сюда та розпитать. Оксана. Ні-ні, хай йому. Не треба. Краще щось заспівайте. Ви так славно співали. П і в н и к. А ви чули? Оксана. Чули.
Сенька. Ми співать не вміємо, тільки танцювати. Ася. Ну, так затанцюйте. Ах, затанцюйте! Козачка!
Сміх в юрбі.
Ася. Чого ви смієтесь? Якби я вміла, я б цілий день танцювала козачка. Ось ця дівчина вміє, попросіть її. Оксаночко, затанцюйте!
Оксана. Асю, ну що ви?
Ася. Ну так що? Що тут такого? От подумаєш! Півник. Е, як так, то, Сенька, жар "Дудочки"! (До Оксани). Ану, баришня, виходьте!
Сенька грає.
Півник (починаючи танцювать, до Оксани). Ану, чи вмієте? Ех-ха! Ну!
Оксана раптом поводить плечами й з тою ж посмішкою виступає в танець.
Ася (ляскаючи в долоні). Ой, гарно! Ой, гарно! Оксаночко, швидше, швидше! Ах, чудово! Сенька. Жарте й ви! Ася. Ах, я не вмію! Сенька. А ви без уміння! Ася. Ні, так не можна.
На ріг виходить Тихенький.
Оксана (зобачивши його, зупиняєтьсяЛде до хвіртки). Знов той суб'єкт! Чого йому треба?
Всі озираються. Сенька. Йому теж хочеться танцювать. Ася. От, якраз такий! Ха-ха-ха! Голоси: Та що йому треба тут?
Тихенький, засоромлений увагою всіх, іде знов уліво і зникає. З свого двору виходить Щепетиха і прямує до гурту.
Півник. їй-богу, хлопці, цей суб'єкт починає мене інтересувать.
С е н ь к а. А ти піди побалакай з ним.
Ася, Оксана й Таїся шепочуться й сміються.
Півник. Бабо Щепетихо! Чи не до вас отой фендрик отут залицяється?
Щепетиха (похмуро озирається, сама йде помалу хворими ногами). Де? Який фендрик?
Сенька. Сховався вже, як побачив вас. Застидався.
Щепетиха. Меліть чортзна-що... Ану, котрий з вас, ідіть поможіть бабі ночви знести. Моїх повіяло на ті чортячі співи. І в неділю, анциболоти, спокою не дадуть.
Півник. Які співи?
Щепетиха. Та які. Михалевич же завів співи по неділях, бодай йому в середині звело.
Півник (підморгує до Сеньки). А-а! Співочі товариства?
Щепетиха. Та ото ж, товариства. Мало того, що жили тобі витягує цілий тиждень,— на тобі: ще в празник співать іди. Добре йому, годованому, виспівувать, а тут от нема кому й підсобить. Хіба цими руками щось зробиш? Одрубать та викинуть. Ану, котрий охочий.
Оксана. Та робітники ж, бабо, кажуть, самі хотять?
Щепетиха. Щоб їхнім ворогам так дихать хотілось, як вони хотять. З чого б вони хотіли отих співів? Кому то воно треба?
Голос з юрби: А ви ж, бабо, самі подавали голос за "Співоче Товариство", як управляющий питав.
Сміх.
Щепетиха (сердито). "Подавали!" А ти розумний там... "Подавали". Ану, не подай — то й побачиш... Півник. Так це Мотря й Сидорка співають тепер?
Сміх.
Щепетиха. Щоб тим панам у печінках співало. Мало їм, що деруть з тебе, ще й співай. А бодай вам так весело хліб їсти, як нам співать. Іроди нехристиянські!
Сенька. Вони, бабо, християни, що ви кажете. А Михалевич так такий божественний, що йому вийшов циркуляр живим на небо їхать.
Півник. У вагоні первого класу.
Щепетиха. Щоб він з розуму з'їхав... Ну, то який хоче помогти?
Голоси: Та всі!
— Та ось я...
— Та й я...
Щепетиха. Та двох буде... Куди всі лізете? В баби й добра такого нема, щоб усім нести. (Іде). Півник. Бувайте здорові, бабусю. Щепетиха. Оставайтесь зд9рові.
Справа з'являється Карпо. На порозі зупиняється і вдивляється до