Тим часом у малих гуртках і по курінях козаки радили над тим, що треба вже раз скликати велику раду. Аж один каже:
— З того нашого говорения нічого не вийде,— ходім всі до Калниша, нехай скликає раду.
— Так і добре, а хто піде до кошового? — питає Гиря.
— Йди ти, отамане, бо тебе найбільше зачепило...
—
Гиря, не надумуючися, пішов до кошового. За ним посунуло козацтво хмарою.
— Здоровий будь, кошовий батьку,— каже Гиря, входячи.— Прислало мене товариство до тебе, щоби негайно скликав велику козацьку раду. Як відомо, пішло з того, що вчора прийшли твої гвардійці арештувати з мого куріня старого січового товариша Пилипа Жука. Це було не до речі, і я не міг дозволити на такий злочин, бо нашим запорозьким правом не можна жадного втікача видавати його ворогові.
— Товаришу отамане, зовсім не потреба ради скликати. Я проти волі товариства не піду, і я вже відкликав приказ арештування Жука.
— Мені про це не звісно, чи приказ арештування вийшов від тебе, чи кого іншого. Мені доручило товариство говорити про скликання ради, і я на тому стою.
— Я ради не скличу,— каже кошовий твердо,— тепер не пора на те, як козацтво схвильоване.
— Не скличеш ти, батьку, то ми самі скличемо,— за нами таке січове право...
— А я буду гостро карати за неслухняність,— гримнув кошовий і тупнув ногою.
— За своє право немає кари,— каже Гиря.— Ей, Петре, далебі, ти з огнем іграєшся,— каже, відходячи...
— А що? — питали козаки Гирі, коли вийшов надвір.
— Не хоче, та ще й погрожує, що за неслухняність буде люто карати.
— Певно, прикличе москалів, щоби нас колесували за неслухняність... Та нема що довго говорити: давайте довбиша, щоби видав литаври,— ми самі скличемо раду...
Кількох пішло за довбишем, а другі, не чекаючи, розбили комору, де були литаври, і винесли їх на майдан. Привели на силу і довбиша, а він, міркуючи, Що йому може статися, коли не послухає, узяз в руки булавки і став вибивати умовлений споконвіку козацький знак на збір. На цей гук усі козаки-товариші відкладали зброю і спішили на майдан. Усі поставали у чотирикутник. Чекали, коли вийде старшина. Але старшина не виходила. Вона зібралася у кошового і дрижала перед тим, що може з нею статися... Козацтво щораз більше хвилювалося. Нарешті гурток козаків пішов під дім кошового і став гукати:
— Чи вам позакладало, що ви не чуєте? Чому не виходите на раду, чортові сини? Не вийдете самі, то ми вас за чуба витягнемо.
— Що робитимемо? — питає кошовий старшини.— Треба би дати знати до ретрашменту до москалів, щоби прийшли на підмогу... Таж це явний бунт.
— Чи ти здурів до решти? — каже полковник Чорний.— Заки москалі наспіють, то нас на куски розірвуть. Треба вийти, арешт прилюдно відкликати і перепросити товариство, а особливо Жука... Виходім, поки ще час...
Потім відчинилися двері, і старшина вийшла на майдан, кожний з відзнакою свого уряду. Калниш, станувши посередині кола, став говорити дрижучим голосом:
— Панове товариство, старшини й отамання! Я скликав вас сьогодні на раду...
— Не бреши, бо не ти нас скликав, а ми самі скликалися, а ти не хотів до нас вийти.
— Нам треба післати посольство у Петербург до цариці, щоби нам, нарешті, відмежували наші землі і затвердили грамотою. Що з тим, братіки, будемо робити?
— Посилаємо щороку до москалів наших сто-личників, і то не з порожніми руками, а вони вертаються ні з чим, бо вони всі старі. Пішлімо цариці гурток молодих та здорових, щоб їй годилися на коханців,— може, собі з-поміж них якого Розума або Потьомкіна вибере, а той вже нам певно привезе грамоту таку велику, як плахта,— говорив один козак. Всі стали сміятися.
— Тихо будьте, товариші,— ми тут зібралися не на жарти.
— Це неминуче,— каже кошовий,— бо нам усю землю заберуть, і що тоді будемо робити?
— В пікінери перепишимося, а козацька чернь, як ви її називаєте, піде в кріпацтво, на московських панів працювати.
— Як же ви, панове товариство, гадаєте це зробити?
— Ти, пане кошовий, не говори нам дурниць, бо ми не діти,— не підкручуй нам бандури, а говори по правді: яким правом приказав ти арештувати товариша Жука? — говорив сердито отаман Гиря.
— Я цей арешт приказав відкликати,— звинявся Калниш.
— Не мудруй, а кажи прямо: за що?
— Такий приказ прийшов з Петербурга, щоб усіх ватажків, що царських поселенців проганяли, брати зараз під арешт і відіслати до московської станиці.
— Ганьба, сором! — кричали козаки,— кошові отамани стали царициними гончими і помічниками катів...
— Геть з такими старшинами, з таким кошовим! — кричали козаки.— Складай, собачий сину, булаву, як вона тобі заважка,— ми зараз інших старшин виберемо...
— Я, панове товариство, нічого не зроблю проти вашої волі, і хоч старшина вирішила арешт, то я його відкликав.
Така слабкість і уступчивість кошового, що мав бути в січовій республіці паном життя і смерті, ще більше подратувала козаків на старшину і кошового. Ставало дуже гарячо. Тепер козаки піднесли Гирю вгору і він заговорив:
— Не про депутатів зійшлися ми сьогодні радитися, ні про царські прикази, а про наше старе право, що хто під наш покров віддав себе і між нас сховався, того видавати нікому не вільно. А коли той втікач провинився проти січового закону, то ми його маємо судити і покарати козацьким правом. А що ж казати, як наш старий, усім добре відомий товариш, втікаючи перед царськими гончими за те, що за козацьку громаду вагу вав життя своє давати, успів між нас сховатися, а старшина кошова хоче видати його в кайданах катам на муки? Козаки, братіки! Якби ми були цієї ночі дозволили забрати нашого товариша січового, Жука, то сьогодні вже були б пороли його біле тіло дротяні кнути, а за кілька днів важких мук він був би свою праведну душу віддав під катівським топором.
— Ганьба такій старшині, геть з ними — вибираймо інших!..
— Добре, що кошовий завернув той клятий приказ, і тепер наш товариш Жук може свобідно жити між нами. Але ми вже мали час навчитися усіх московських хитрощів. Ми знаємо, що їхні гончі вміють підкрастися, напасти і серед білого дня нелюбу їм людину, піймати з-поміж рідних братів. Отож, пане кошовий, тебе робимо відповідальним за те, що товариш Жук буде жити безпечно між нами і волос йому з голови не впаде. Бережи його, мов ока в голові, бо якби йому сталося що поганого, то твоя у тому буде вина, і ми тебе будемо карати козацьким правом як такого, що вбив товариша.