Сон літньої ночі

Сторінка 6 з 17

Вільям Шекспір

Лізандр

(прокидаючись)
За тебе — хоч в огонь! Довіку твій!
Гелено, ти прозора! Сталось чудо?
Твоє серденько бачу я крізь груди.
А де ж Деметрій? Де твій лиходій?
Його ось зараз меч скарає мій!

Гелена

За що, Лізандре? В чім його вина?
Що любить Гермію? Твоя вона!
Невже задовольнитись цим не можна?

Лізандр

Що, Гермія? Мені хвилина кожна,
Пробута з нею, марна і порожня!
Гелену я, не Гермію, кохаю
І ґаву на голубку заміняю.
В людині розум волею кермує,
І вище розум мій тебе цінує.
Повільно дозріває все на світі,
І я спромігся лиш тепер дозріти,
Над волею здобувши врешті владу,
Мій розум дав мені таку пораду:
В твоїх очах читати, ясна панно,
Найкращу повість книжки про кохання!

Гермія

Ні, глум такий терпіть уже несила.
Чим я його у тебе заслужила?
Чи мало ще... Чи мало ще, юначе,
Що я ніколи, певно, не побачу
В Деметрія в очах жаги палкої,
То ще зневаги треба отакої?
Поганий жарт, Лізандре, далебі:
Не личить так поводитись тобі.
Бувай здоров! Але скажу я щиро:
В твоє лицарство мала більше віри.
Щоб то одним зневажену отак
За це ще й інший ображав юнак!
(Виходить)

Лізандр

А! Гермії не бачила вона!
Спи, Герміє, і зоставайсь одна.
Як мед, коли з'їси його в охоту,
Найгіршу потім виклика нудоту,
Як тих, хто в істинну вернувся віру,
Жахає потім єресь аж надміру,
Так і для мене мед і єресь ти,
Й тому тебе я мушу проклясти!
Всі сили, вся любов — лиш для Гелени,
Не буде іншої владарки в мене!
(Виходить)

Гермія

(раптом прокидається)
Рятуй, Лізандре, Гермію свою,
Зірви з грудей моїх оцю змію!
О боже! Що за сон! Я вся дрижу
Зі страху. Глянь! Я сон свій розкажу:
Неначе гад мені у серце впився,
А ти стояв і з усміхом дивився.
Лізандре! Що? Нема? Лізандре! Муже!
Не чуєш? Ти пішов? Озвись, мій друже!
О лихо! Де ти? Млість мене змагає.
Озвись, коханий, я тебе благаю!
Чи ти далеко? Треба йти шукати!
Знайти тебе чи смерть свою спіткати.
(Виходить)

ДІЯ ТРЕТЯ

Сцена 1

Ліс. Тітанія спить.

Входять актори: Клинець, Навій, Гембель, Дудка, Носик і Замірок.

Навій

Усі зібралися?

Клинець

Усі, всі. А осьде й місцина для нашої репетиції напрочуд зручна. Оця зелена галява буде нам за сцену, ті кущі глоду — за убиральню, і ми розіграємо все достоту, як перед самим князем.

Навій

Пітере Клинцю!

Клинець

Що скажеш, друже Навою?

Навій

У цій комедії про Пірама і Тізбу є такі речі, що навряд чи кому сподобаються. По-перше, Пірам мусить вихопити меча і вбити се-бе, а це видовище не для дам. Що ти на це скажеш?

Носик

Так, так, справді страхіття!

Замірок

Мабуть, доведеться нам кінець кінцем пропустити це самогуб-ство.

Навій

Нізащо в світі! Я придумав штуку, як усе залагодити. Напишіть для мене пролог, і нехай цей пролог пояснить глядачам,* що ми своїми мечами нікому шкоди не заподіємо і що Пірам не вбитий. А задля більшої певності ще треба сказати, що я, Пірам, насправді не Пірам, а ткач Навій. Тоді їм не буде чого й боятися.

Клинець

Гаразд, буде тобі такий пролог, і ми його напишемо восьми— й шестискладовими рядками.

Навій

Ні, хай буде на два склади більше: напишімо самими восьми-складовими.*

Носик

А лева дами не злякаються?

Замірок

Боюся, що таки злякаються;

Навій

Люди добрі, це треба зважити як слід. Випустити лева до дам... хай бог милує!* Це страшне діло. Адже лютішої дичини, як той лев, і на світі нема, і цього нам не слід забувати.

Носик

А тому потрібен ще один пролог, де сказано буде, що це не лев.

Навій

Ні, треба оголосити, як його звуть насправді,* і щоб половину його обличчя було видно з-під левової шкури, і хай він сам промовить до них отак якось: "Вельможні дами", — або: "Ласкаві дами", — або: "Я хотів би...", — або: "Я просив би вас...", — або: "Я уклінно благав би вас не боятись і не труситись. Я вам своїм життям ручуся: коли ви подумаєте, ніби я справді лев, то прощай моя голівонько. Ні, який там я лев! Я така сама людина, як і всі". А тоді хай назве себе, хай так навпростець і скаже, що він, мовляв, столяр Гембель.

Клинець

Ну, гаразд, так і зробимо. Та ось іще дві заковики. Як нам улаштувати на кону місячне світло? Адже, щоб ви знали, Пірам і Тізба зустрічаються при місяці.

Гембель

А яка буде ніч, коли ми ставитимем свою виставу? Чи місяч-на?*

Навій

Подивіться в календарі. Пошукайте календаря! Треба подивитися, чи ніч буде місячна!

Клинець

Так, ніч буде місячна.

Навій

Ну, тоді попросімо, щоб у великій залі, де ми гратимем, відчинили одне вікно, і хай крізь те вікно світить місяць.

Клинець

Еге ж. І хай котрийсь із вас вийде на сцену з в'язкою хмизу та ліхтарем і скаже, що він прийшов ображати — чи то пак зобража-ти — роль Місячного сяйва. І ще одне. Треба, щоб у великій залі був мур, бо, за п'єсою, Пірам і Тізба розмовляють крізь шпарину в мурі.

Носик

Як же ти внесеш до зали мур? Що ти порадиш, Навою?

Навій

Нехай хтось зображує мур, і треба трохи обмазати його тиньком, чи глиною, чи вапном, щоб він був схожий на мур. Нехай держить руку отак, розчепіривши пальці, а крізь оцю нібито шпаринку між пальцями й шепотітимуться Пірам із Тізбою.

Клинець

Ну, коли так, то все гаразд. А тепер посідаймо гарненько та й розучуймо свої ролі. Піраме, тобі починати. А коли відтарабаниш свої слова, відійди в кущі. І так хай кожен робить згідно зі своєю роллю.

Входить Пак.

Пак

Це що за мужлаї тут галасують
Так близько біля ложа королеви?
А, п'єса? Буду їм за глядача,
А може, при потребі, й за актора.

Клинець

Починай, Піраме! Тізбо, вийди наперед!

Навій у ролі Пірама

О Тізбо! Дух від квітки замашної...

Клинець

Запашної! Запашної!

Навій у ролі Пірама

... квітки запашної —
Це віддих ніжний твій, моя кохана.
Та що це? Голос? Хвильку під стіною
Пожди: я зараз коло тебе стану.

Пак

Чуднішого Пірама я не бачив!
(Зникає)

Дудка

Тепер мені говорити?

Клинець

Та вже ж не кому. Але не забувай, що він тільки пішов глянути, що там за шелест, і зараз повернеться.