– Послухай-но, Гюльтшере, – озвався він.
– Чого тобі?
– У куртці в мене був ще й членський квиток.
– Ну то й що?
– Чи не треба заявити ще й про це?
– Ти ж уже все розповів, тобі ж так сказали, – промовив садівник. Він уперше підвів очі на хлопця і додав – Ти не турбуйся, куртку тобі повернуть.
– Ти так думаєш? – спитав хлопець.
– Атож. Вони його напевне впіймають, може, навіть іще сьогодні. Скільки вона коштувала?
– Вісімнадцять марок.
– Значить, добра річ, – сказав Гюльтшер, наче знову хотів роз'ятрити хлопцеве горе. – Одягнеш, коли підеш гуляти із своєю дівчиною. А той, – він невиразним жестом показав кудись удалину, – той уже давно буде мертвий.
Хлопець зморщив лоба.
– Ну то й що? – спитав він брутально й задирливо.
– Та нічого, – відповів старий Гюльтшер – зовсім нічого. "Чого це він на мене так дивно поглянув", – подумав малий Гельвіг.
VI
У дворі, де Георг сховався за штабелем дров, уздовж і впоперек висіли мотузки для білизни. З хати вийшли дві жінки з кошиком, стара й молода. Стара ступала твердо, випроставши спину, молода ішла зітнувшись, і обличчя в неї було стомлене. "Якби ж то ми лишилися разом, Валлау, – подумав Георг; в околиці села долинув несамовитий галас, – подивився б ти на мене…"
Жінки помацали білизну. Стара сказала:
– Надто вогка, ще не можна прасувати.
– Вже можна, – сказала молода і почала складати білизну в кошик.
– Надто мокра, потвердила своє стара.
– Можна вже прасувати, – сказала молода.
– Надто мокра, – повторила стара.
Молода жінка відповіла:
– Кожен робить по-своєму. Ти любиш прасувати сухе, а я вогке.
Вони квапливо почали знімати білизну з мотузок.
А там, у селі, почалася тривога! Молода гукнула:
– Послухай-но!
– Так, так, – зітхнула стара.
Молода крикнула, і голос її був такий дзвінкий, що мало не зірвався:
– Чуєш, чуєш?
– Я ще не оглухла, – сказала стара. – Підсунь-но сюди кошика.
Цю мить з хати надвір вийшов штурмовик. Молода жінка сказала:
– Звідки це ти йдеш такий вичепурений? Напевне, не з виноградника?
Чоловік розкричався:
– Чи ви, жінки, з глузду спали? Поратися зараз з білизною! Чистий сором! У селі сховався хтось із вестгофенських. Ми тут усе обшукаємо.
– Ах, завжди щось трапляється, – вигукнула молода жінка. – Вчора – свято врожаю, позавчора – 144-й полк, сьогодні ловлять втікача, а завтра приїде гауляйтер.[5] А ріпа? А виноград? А білизна?
– Заткни пельку, – гримнув чоловік, тупнувши ногою. – А чому ворота не зачинені? – Він пішов через двір, гупаючи чоботями. Була розчинена лише одна ворітниця. Щоб зачинити ворота, треба було відхилити й другу ворітницю, і потім зачинити обидві. Стара допомагала йому. "Валлау, Валлау", – думав Георг.
– Анно, – сказала стара, – зачини ворота на засув, – І додала – Минулого року я ще сама могла це робити.
– Я ж тут, – пробурмотіла молода жінка.
Ледве вона замкнула ворота на засув, як до гамору, що долинав з села, долучилося щось нове – швидкий, лункий тупіт чобіт, а потім грюкіт кулаків у замкнені ворота. Молода жінка відсунула засув, і у двір вдерлося кілька підлітків з гітлерюгенду. Вони кричали:
– Впустіть нас! Тривога! Ми шукаємо. У селі хтось сховався. Мерщій! Впустіть нас!
– Стій, стій, стій, – сказала молода жінка. – Ви тут по вдома, а ти, Фріце, йди у кухню, суп готовий.
– Пусти їх, мамо. Так треба. Я сам їм все покажу.
– Де це ти їх водитимеш? У кого? – вигукнула жінка.
Стара з несподіваною силою схопила її за руку.
А підлітки з Фріцом попереду один по одному перескочили через кошик з білизною, і скоро почулись їх свистки з кухні, з хліва, з кімнат. Дзень – уже й розбили щось.
– Анно, – сказала стара, – не бери все це так близько до серця. Вчись у мене. На світі є речі, які можна змінити, і є речі, яких не можна змінити. З цим треба миритися. Ти чуєш, Анно! Я знаю, Анно, тобі й так не пощастило, що ти побралася з найгіршим з моїх синів, з Альбрехтом. Його перша дружина була така ж, як він. Тут усе було, як у свинюшнику. А ти завела справжнє селянське господарство. Та й Альбрехт змінився. Раніше він ходив на виноградник, як на поденне, коли йому заманеться, а решту часу байдикував, тепер він теж багато чого навчився. Та й дітей від його першої дружини, тієї поганки, не впізнати, наче ти їх вдруге народила. Тільки терпіння тобі бракує. Але треба виждати. Колись усе це минеться.
Невістка відповіла трохи спокійніше. В її голосі бриніли тільки нотки суму: хоч як вона старалася, її життя дало їй повагу людей, та не дало щастя.
– Так, але потім почалось оце. – Вона показала на дім, звідки долинав різкий нахабний пересвист, а потім – на ворота, за якими не вгавав гамір. – Це мені стало поперек дороги, мамо. А діти, яких я, обливаючися потом, довела була до пуття, знову стали такими ж брутальними й зухвалими, як і раніше, а Альбрехт знову перетворився в таку ж огидну тварюку, як колись. Ах!
Вона пхнула ногою поліно, що стирчало із штабеля.
Прислухалася. Потім затулила вуха руками й засмучено промовила:
_ – І треба ж було йому сховатись саме в Бухенау. Тільки цього мені ще бракувало. Бандит! Як скажений собака, вривається в тихе село. Чого б йому не сховатись у болоті? Навіщо було нас усіх втягати в цю історію? Хіба мало луків біля води, де можна пересидіти?
– Берися за кошика, – сказала стара. – Білизна зовсім мокра. Хіба не краще було зняти її після обіду?
– Кожен робить так, як його рідна мати вчила. Я прасую мокру білизну.
Цієї миті з вулиці почулося таке ревіння, на яке людські голоси і не здатні. Але й не звіряче. Немовби раптом з'явилися на світ якісь істоти, що про їх існування ніхто й не знав. Коли Георг почув це, очі йому загорілися, зуби вискалились. Але водночас в його душі забринів тихо, чисто й ясно вічно живий і нездоланний голос, і він почутив, що ладен зараз же умерти так, як він, правда, не завжди жив, але як завше хотів жити: мужньо й спокійно.
Жінки поставили кошики. І темна сітка зморщок, рідких і великих у молодої, тонких і густих у старої, вкрила їх зблідлі, наче освітлені зсередини, обличчя. З будинку через двір на вулицю промчали хлопчаки.
Знову загрюкали в ворота. Стара отямилася, схопилась за важкий засув і, може, востаннє в житті, все-таки відсунула його сама. Юрба підлітків, старих жінок, селян та штурмовиків удерлася на подвір'я з криками: