Другим варшавським завоюванням Соломії була роль Графині в одноіменній опері Монюшка. Лібретто опери має характер сатиричний, в ньому висміюється життя космополітичної аристократії, безтурботної, легковажної. Цьому середовищу протиставляється морально здорове життя простого народу, який дотримується національних звичаїв і традицій.
Прислухаємося до голосу Крушельницької... Манери фразування... і тоді раптом стане зрозумілим характеристика цієї ролі. Спів тут опирається на декламування, на пластику слова, на значення думки, на психологічне поглиблення музики.
У першому акті Графиня лише великосвітська дама, яка займається фліртом і розвагами. Може, вона й кохає Казимира, але хіба вона винна, що йому не вистачає манер? Соломія так трактує героїню протягом цілого акту, і голос її звучить жартівливо, в унісон із музикою й задумом композитора.
Антоні Сигетинський про Соломію в ролі Графині писав: "Крушельницькій, глибоко входячи у внутрішній світ графині, вдалося створити шедевр психологічної музики. Як? Нема нічого простішого: змінювати кожне слово, кожну іншу думку, пружність і барви звуків, а потім наповнювати його паралельно, або по черзі, або перемінно відтінками то гіркоти, то болю, то гніву, то любові, то нарешті гордістю, яка каже серцю мовчати, хоч сльози підступають до горла. Мистецтво це легке, але його треба мати".
Автор статті висловлює жаль, що Монюшко не дожив до такого прекрасного втілення своєї музичної ідеї, знову звертається до Крушельницької, називаючи її викінченою артисткою, яка завдяки своєму вродженому таланту і набутому ретельними студіями досвіду ніде — ні в гніві, ні в сльозах — не видобуває із себе жодного театрального звуку, і "то складає знамениту артистичність панни Крушельницької".
Яніна Королевич теж, хоч і не без ущипливості, згадує небувалий тріумф Соломії в опері Монюшка.
"Прекрасну роль Броні, премилої панни з шляхетського двору, повної сантименту і щирої простоти, виконувала я, а графиню — Крушельницька, яка просто була створена для цієї ролі. Тип манерної графині, перебільшеної і штучної, вона відтворювала тим легше, що тоді весь час перебувала в графськім товаристві, куди увів її старший пан, граф Карніцький, так що врешті-решт повірила, що й справді є графинею, і в щоденнім житті почала бути штучно погордливою..."
Не забула вона і про пресу, реакція якої, за думкою Королевич, абсолютно прозора: "Преса хизується ентуа-зіастичними статтями про "Графиню", а головний критик Антоні Сигетинський просто шаліє в полум'яних рецензіях".
Виконання Соломією ролей в операх Монюшка найбільш імпонувало варшав'янам і принесло співачці гаряче визнання.
"...Від часу Моджеєвської варшавська публіка не бачила артистки, яка б так, як панна Крушельницька, змогла повнити собою сцену... Кожне слово в устах п. Крушельницької — вираз небувалої пластики на нашій сцені, це коштовність, мистецьки вирізьблена з щирості і правдивості почуттів. Так і не інакше мусило звучати це слово в душі Монюшка, коли він звуками відтворював його значення і красу".
Варшавська преса детально інформувала глядача про успіхи улюбленої співачки, часом дивуючися швидкому здобуттю Соломією такої слави. Увесь її шлях, ту виснажливу щоденну працю, якою були заповнені цілі шість років, бачили тільки найдосвідченіші, визнання і перемоги були у всіх на очах і дратували конкуренток, заохочуючи їх пізніше на творення пліток і анекдотів. Але поки що перших півтора року газети захоплено сповіщають: "На очах тисяч глядачів творилося мистецьке чудо. До рідкісних явищ історії опери належить швидке здобуття тріумфів п. Соломією Крушельницькою. Молода артистка, маючи заледве п'ять років праці в театрі, здобула варшавський терен так, що важко знайти подібний приклад в історії. Здобути ці успіхи допомогли їй численні помічники, ім'я яким — талант, висока музикальність, сильний сопрановий голос, сценічний темперамент, жіночий чар..."
...Василь Стефаник не забував свою краківську зірку. І коли справи привели його до Тернополя, він відвідав Білу. З'явився тут рано в неділю. Садиба Крушельницьких зустріла його вишуканою чистотою і тишею. Був початок червня, і садок ще не втратив своєї весняної свіжості, лише розбуявся. Лад і спокій. Ця дивна узгодженість між ясним днем і вагітним майбутніми плодами садом, обважнілим житнім полем — так милувала серце Стефаника, що йому перехотілося заходити до хати.
Він пройшов у сад і сів на маленьку зручну лавчинку. Відчуття Соломіїного царства, її колиски опанувало ним. Згадка, що це її улюблене місце, садок, де провела вона своє дитинство, що тут ще бродить бентежний і близький аромат її життя,— схвилювала його. І знову, як колись, бажалося бачити її, говорити з нею, милуватися відблисками її незвичайного розуму, чистотою помислів, які завжди так імпонували йому...
Він просидів так хвилин двадцять, але за цей час жодного звуку не долинуло від хати, і Стефаник захвилювався — чи щось не трапилося? Або кудись пішли, неділя ж... Настрій був збитий, і він подався до будинку. Щоправда, не пішов на парадний вхід, обійшов круг дому, зупинився біля дверей, що вели на кухню. Двері були завішані від мух марлею, і крізь неї Стефаник побачив струнку постать, що схилилася над столом. Він обережно відхилив штору. Дівчина з пишною косою, акуратно вкладеною, поралася біля глечиків із молоком.
— День добрий! —тихо обізвався Стефаник. Дівчина підвела голову і вразила гостя безмежним
переляком, який блискавично майнув у її очах. У ту ж мить глечик із молоком хряснув об підлогу.
— Вибачте,— видихнув із себе розгублений Стефаник.
— Добрий день! — так само ніби видихнула з себе Марія. То була вона, молодша сестра Соломії.
І від того, що вона заговорила, а той глечик розбився, з простого переляку Стефаникові стало легше, і він сказав:
— Мусить панна витрачатись на глечики, якщо багато гостей буває в її господі!
— Не звертайте уваги! — розсміялася дівчина і, легко обходячи калюжу молока, піднявши поділ плаття рукою бездоганної форми, поспішила назустріч Стефаникові.— Я просто не зразу збагнула, чи то ви є насправді, чи мені тільки здається!