Рум’янець миттєво зник із її щік; обличчя, що дивилося на мене, зблідло, як у мерця. Пересохлі губи здригнулися, і я швидше побачив, аніж почув ще одне "Ні".
— Вам явно зраджує пам’ять. Я можу навіть процитувати одну фразу з вашого листа. Там було сказано: "Благаю вас як джентльмена: спаліть цього листа і вийдіть до хвіртки о десятій годині вечора".
Мені здалося, що ще мить — і місіс Лайонс знепритомніє, але величезним зусиллям волі вона опанувала себе.
— Виходить, немає на світі справжніх джентльменів? — вихопилося в неї.
— Ви несправедливі до сера Чарльза: він виконав ваше прохання. Але трапляється й таке, коли можна прочитати навіть спаленого листа. Тепер ви зізнаєтеся, що писали йому того дня?
— Так, писала. Я не відмовлятимуся! — вигукнула вона, вкладаючи у свої слова всю душу. — Мені нічого соромитися цього листа. Я просила його про допомогу. Я була впевнена: якщо мені вдасться поговорити з ним, він не відмовиться підтримати мене.
— Але чому ви призначили такий час для зустрічі?
— Я дізналася, що наступного дня він їде до Лондона, можливо, на кілька місяців. А раніше я не могла прийти. На це в мене були свої причини.
— Навіщо ж ви призначили побачення у парку? Хіба не можна було влаштувати його в будинку?
— Ви вважаєте, що пристойна жінка може з’явитися сама о такій пізній порі в будинку холостяка?
— Гаразд. А що було, коли ви прийшли на побачення?
— Я нікуди не ходила.
— Місіс Лайонс!
— Присягаюся вам усім святим для мене, я не ходила туди! Мені завадили.
— Що ж вам завадило?
— Це моя особиста справа, я не можу говорити про це.
— Отже ви призначили побачення серові Чарльзу в тому самому місці, де його спіткала смерть, навіть тієї самої години, але самі туди не пішли?
— Це свята правда.
Всі мої подальші хитрощі ні до чого не призвели, вона стояла на своєму.
— Місіс Лайонс, — сказав я, закінчуючи цей тривалий і безрезультатний допит, — ви не хочете говорити всю правду й тим самим берете на себе велику відповідальність. Ваше становище досить хистке. Якщо я звернуся до поліції по допомогу, ви переконаєтеся, наскільки все це скомпрометує вас. Припустімо, що ви ні в чому не винні, але навіщо тоді вам було одразу відмовлятися від свого листа, якого ви надіслали серові Чарльзу в день його смерті?
— Я боялася, що з цього зроблять помилкові висновки й мене буде втягнуто у неприємну історію.
— А чому ви так наполягали, щоб сер Чарльз знищив вашого листа?
— Якщо ви читали його, то і самі б здогадалися.
— Я не говорив, що читав увесь лист.
— Ви процитували цілу фразу.
— Лише постскриптум. Я вже сказав вам, що листа було спалено, мені не вдалося прочитати його цілком. Повторюю своє запитання ще раз: чому ви так наполягали, щоб сер Чарльз знищив вашого листа?
— Це стосується тільки мене.
— Тоді вам і поготів слід остерігатися публічного розслідування.
— Гаразд, я все вам розповім. Якщо чутки про мою гірку долю дійшли і до вас, то ви, мабуть, знаєте, що я легковажно вийшла заміж і маю всі підстави про це шкодувати.
— Так, я дещо чув.
— Відтоді чоловік, якого я ненавиджу, не припиняє переслідувати мене своїми домаганнями. Закон на його боці, і наді мною щодня нависає загроза, що він може змусити мене до спільного життя. Перед тим як написати листа серові Чарльзу, я довідалася, що можу здобути волю, але для цього потрібні гроші. Воля дала б мені все: сердечний спокій, щастя, самоповагу — геть усе! Сер Чарльз славився своєю великодушністю, і я думала: якщо розповісти йому про своє горе, він не відмовиться допомогти.
— Тоді чому ви не прийшли на побачення?
— Бо за цей час я встигла отримати допомогу з інших рук.
— То треба було написати вдруге й пояснити, чому ви не можете прийти!
— Я так би і вчинила, якби наступного ранку не прочитала в газетах про його смерть.
Розповідь виходила досить зв’язною, і мої запитання не могли похитнути їх вірогідності. Перевірити всі ці свідчення можна було тільки в один спосіб: довідатися, чи розпочалася справа про розлучення місіс Лайонс після трагічної смерті сера Чарльза.
Навряд чи вона насмілилася б збрехати, що не була на побаченні. Інакше їй довелося б поїхати до Баскервіль-Холу в кабріолеті й повернутися до Кумбі-Тресі тільки на світанку. Таку поїздку в таємниці не збережеш.
Отже, вона каже правду або принаймні її частину.
Я пішов від Лаури Лайонс, спантеличений та пригнічений своєю невдачею. Знову переді мною — та глуха стіна, яка виростає на всіх моїх шляхах до визначеної мети. І все-таки, згадуючи обличчя цієї жінки і її поведінку під час нашої розмови, я дедалі більше переконувався, що вона багато чого від мене приховала. Чому вона раптом так сполотніла? Чому мені доводилося силоміць виривати в неї кожне слово? Чому вона не поїхала на побачення, призначене на час, коли сталася трагедія? Напевно, причини всього цього не такі вже й прості, як вона хотіла мені довести. Так, тут нічого не можна було вдіяти! Доводилося йти іншими слідами, які вели до кам’яних печер на болотах.
Але сліди ці були щонайменше непевними, у чому я переконався дорогою назад, проїжджаючи повз пагорби, поцятковані залишками житла доісторичної людини. Беррімор сказав, що невідомий переховується в одній із занедбаних печер, але ж тут вони трапляються всюди! Втім, окрім свідчень Беррімора, я мав і власні міркування, адже на власні очі бачив цю людину на вершині гранітного стовпа.
Отже, звідти й треба починати пошуки. Я обстежу кожну печеру в цьому місці, поки не знайду потрібної. Якщо при цьому натраплю на незнайомця, то примушу його назватись і сказати, чому він так завзято переслідує нас. Нехай навіть для цього доведеться пригрозити йому револьвером. Він вислизнув від Холмса на багатолюдній Ріджент-Стріт, але тут, на пустельних болотах, це йому не вдасться. А якщо я знайду саме ту печеру, а її мешканця там не буде, що ж — чекатиму на його повернення, коли б він не прийшов. Холмс не спіймав цю людину в Лондоні. Як же я тріумфуватиму, якщо мені вдасться наздогнати його й тим самим узяти гору над моїм учителем!
Щастя стільки разів зраджувало нам під час цього розслідування, але тепер воно повернулося до мене обличчям. І провісником удачі виявився сивочолий, червоновидий містер Френкленд, який зустрів мене біля своєї садової хвіртки, що виходила на шлях.