Південно-російська публіка взагалі любить і цінить свої рідні мелодії, але тут навіть різношерста "контрактова" юрба була зразу захоплена глибокою щирістю віддавання їх. Живе почуття рідної природи, чуйний оригінальний зв'язок з безпосередніми джерелами народної мелодії відбивалися в імпровізації, яка лилась з-під рук сліпого музиканта. Багата барвами, гнучка й співуча, вона бігла дзвінким струмком, то підносячись урочистим гімном, то розливаючись задушевним журним мотивом. Здавалося часом: то буря гучно гримить в небесах, розкочуючись в безмежному просторі, то лиш степовий вітер дзвенить у траві, на могилі, навіваючи неясні мрії про минуле.
Коли він замовк, грім оплесків захопленої юрби наповнив величезну залу. Сліпий сидів з похиленою головою, здивовано прислухаючись до цього гуркоту. Та ось він знову підняв руки і вдарив по клавішах. Багатолюдна зала вмить принишкла.
В цю хвилину увійшов Максим. Він уважно оглянув цю охоплену одним почуттям юрбу, яка звернула на сліпого жадібні, палаючі погляди.
Старий слухав і чекав. Він більше, ніж хто інший в цій юрбі, розумів живу драму цих звуків. Йому здавалося, що ця могутня імпровізація, яка так вільно лилася з душі музиканта, раптом урветься, як раніше, тривожним, болісним запитанням, що відкриє нову рану в душі його сліпого вихованця. Але звуки росли, міцніли, повнішали, ставали все владнішими, захоплювали серце об'єднаної й завмираючої юрби.
І що більше прислухався Максим, то ясніше звучав для нього в грі сліпого знайомий мотив.
Так, це вона, гамірна вулиця. Ясна, гримуча, повна життя хвиля котиться, роздрібнюючись, виблискуючи й розсипаючись тисячею звуків. Вона то підноситься, зростає, то спадає знову до далекого, але безугавного рокоту, залишаючись весь час спокійною, красиво-безстрасною, холодною й байдужою.
І враз серце Максимове впало. З-під рук музиканта знову, як і колись, вирвався стогін.
Вирвався, продзвенів і завмер. І знову живий рокіт, все яскравіший і сильніший, виблискуючий і рухливий, щасливий і ясний.
Це вже не самий стогін особистого горя, не саме сліпе страждання. На очах старого забриніли сльози. Сльози були й на очах його сусідів.
"Він прозрів, так, де правда,— він прозрів",— думав Максим.
Серед яскравої й живої мелодії, щасливої й вільної, як степовий вітер, і, як він, безжурної серед строкатого й широкого гулу життя, серед то сумного, то величавого мотиву народної пісні, все частіше, все наполегливіше й дужче проривалась якась нота, що брала за душу.
"Так, так, мій хлопчику,— в думці підбадьорював Максим,— настигай їх серед веселощів і щастя..."
Через хвилину над зачарованою юрбою у величезній залі, владна й захватна, стояла вже сама тільки пісня сліпих...
— Подайте сліпеньким... р-ради Христа.
Але це вже було не прохання милостині й не жалісний зойк, заглушуваний гамором вулиці. В ній було все те, що було й раніше, коли, під її впливом, обличчя Петра перекривлялось і він тікав від фортепіано, неспроможний боротися з її роз'їдаючим болем. Тепер він подолав її в своїй душі і скоряв душі цієї юрби глибиною й жахом життєвої правди... Це була пітьма на тлі яскравого світла, нагадування про горе серед повноти щасливого життя...
Здавалося, ніби удар розітнувся над юрбою, і кожне серце тремтіло, наче він торкався його своїми руками, що швидко бігали по клавішах. Він давно вже замовк, але юрба зберігала гробову тишу.
Максим похилив голову і думав:
"Так, він прозрів... Замість сліпої і невтолимої егоїстичної муки, він носить у душі відчування життя, він почуває і людське горе, і людську радість, він прозрів і зуміє нагадати щасливим про нещасних..."
І старий солдат все нижче схиляв голову. От і він зробив своє діло, і він не марно прожив на світі, йому говорили про не повні сили владні звуки, що стояли в залі, панували над юрбою.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Так дебютував сліпий музикант.
1886–1898 р.
1 В цьому виданні було зроблено значні доповнення. (Прим. автора.)
2 "К о н т р а к т и" — місцева назва колись славетного київського ярмарку. (Прим. автора.)
3 Військовий обоз (нім.)
4 В Малоросії та Польщі для чорногузів ставлять високі стовпи і надівають на них старі колеса, на яких птах мостить гніздо. (Прим. автора.)
5 У Південно-західному краї досить розвинена система орендування маєтків: орендар (по-місцевому посесор) є ніби управитель маєтку. Він сплачує власникові певну суму, а далі від його заповзятливості залежить здобувати більший чи менший прибуток. (Прим. автора.)
6 Г р і м н и ц е ю звуть воскову свічку, яку запалюють під великі бурі, а також дають у руки вмираючим. (Прим. автора.)
7 Перше.
8 Друге.
9 Ч а й к о в с ь к и й, українець-романтик, відомий під ім'ям Садика-паші, мріяв організувати козацтво як самостійну політичну силу в Туреччині. (Прим. автора.)
10 25 карбованців.
11 Нагадаємо, що "Контрактами" називають київський ярмарок. (Прим. автора.)