Сковорода
<...а дурень! а блазень!> ...а дурень який! а блазень! Тут <пи-
тання отут> у мене питання про те, як голоту І8 злиднів визво-
лить, як до неї науку <донести > наблизити, науку! — а він
<своє небо своє — ххе — небо.
Науку? Хха, <невже ж> якої ще ж науки тій голоті треба: по-
ловили всіх, голови постинали —та <й уся> й оце уся їм наука.
Сковорода (суворо)
їй про кого це говориш? Чи не ти часом про <отих за[лізняків-
ців]> <отих гайдамаків ігумену > Цундру доніс, <що перехо-
вувались у яру,—> чогось він зник із лісу,—бо чогось ти все до
ігумена вчащаєш — признавайся 1
І у стин <(невинно)> (невинно)
Та <ні про кого ж.> в чім же признаватись, якби я знав. Ага,
бач, і забув: іще ж мені <снилось, наче явилась мені богороди-
ця.> снилась богородиця Ч Явилась стоя на радузі, <да: на тобі,
каже, оцей свиток і ззіж. Іззів я, а Місяць, Зоря і Хрест [нерозб.] >
да: Веселітеся, праведнії — каже (Євфенесте дікеі), а я наче...
Сковорода
<Перестань> Та перестань ти юродствувать! Ти скажи мені, де
ти чув оте, що їх усіх < половили > половлено?
І устин
Господь з-з тобою! Та я ні про <кого й> що й ні про <кого.
Я вже> кого, як тільки про сон свій: Хрістос геннатедок-
с а с а т е. Я вже лежу, ти бачиш? я сплю. Господь з-з тобою.
Сковорода
Гадина <ти> ж ти рясофорна, як я бачу І І не треба було б
мені у тебе зупинятись, та так, що ти <вже просив мене дуже>
<мені якийсь далекий родич > та ще учнем моїм назвався...2
Тепер я < побачив тебе всього — пійдуі Пійду і не ве[рнуся]>
всього тебе побачив, прощайї Пійду од тебе я. <і коли хочеш, за-
раз же> (бере свою торбину, книги)
І у стин <.(уже схопився на ноги)> (схопився з ліжка)
1 Зверху над рядком написано і викреслено: "А я все не знаю,
про кого ти питаєш",— Ред.
2 Далі було написано і викреслено: "І у с т и н. Авжеж що я
твій учень".— Ред.
Григорію< І>. Учителю, останьсь! <Навіщо сердитись? Ну, я узяв
од тебе все> Навіщо гніватись? Тобі не подобався твій учень?
Еж я узяв од тебе все, що міг узяти: там тексти грецькі, там сми-
ренномудріє...
Сковорода
Мовчи! ніколи я смиренномудрію не вчив.
Іустин
...там науку про щастя внутрішнє: <А щастя ж в чім[?] як я
зрозумів > <як ти кажеш> <як ти навчив > <щоб так жить,
щоб і світ тебе не впіймав... > жить так, юродствувать, щоб і світ
тебе не впіймав...
Сковорода
<Це ж жах який! Так он мене перебріхують. А я, сліпий, до всіх
по-'днакому.> О жах який! Так он як перебріхують мене? Ну-ну,
собако, ще.
Іустин
Чого ж ти лаєшся? Чим я тобі не догодив?
Сковорода (мотається по келії)
Невже <отак і всі останні учні> всі <мої> учні отак мене
розуміють? <Та> <А що, коли ще й голота[?]>. Ой, дурень же
я, дурень! і хто такеє бачив: щоб до всіх та по-'днакому! Щоб
<виб[ирати]> обирати собі за учнів <із> з-поміж ченців, по-
пів та панства! Тьху, аж смішно. <Отепер вже я побачив, де
і в чім я заплутавсь. До> Ти < пробач > справді пробач, Іусти-
не, що я нагримав на тебе, <а я все-таки піду> ти справді не
винен. Це я у всьому винен. До живих людей мені треба, а пе до
мертвих, до живого життя, до < самих бід> самої біди, до голоти.
<Так тепер вже> Ага, так от тепер вже — я як слід побачив:
де і в чім я заплутавсь. Пробач іще раз — і все-таки: <я піду
(іде до дверей) > піду (<бере своє причандалля> іде до
дверей).
Цундра <.(на дверях)> (увіходить)
Здоров, Григорію<а куди це ти шастаєш?> <зібрався?>
І куди це?
Сковорода
Цундра! яким <це> чином?
Цундра
Тсс. Про це <хай> потім, а ти мені скажи: чи ми сами тут в ке-
лії, чи ще хто є — свічка от-от погасне — нічого я пе бачу.
І у с т и н (солодко)
Та й справді. Балакайте — а я собі піду.
Сковорода (грізно)
Це до ігумена?
Цундра
Григорію, ти не турбуйся, <там> за дверима козаки мої стоять,
нікуди він не піде.
Сковорода
Але ж...
Цундра
Григорію, ніколи. < Слухай > Ось слухай, чого я прийшов. (І ти
< слухай >, кадило ти чортове, наслухайся: як тільки там що —
<найдемо тебе> шкуру знімемо з проклятого! Та не скугиль
так, іще рано). Так от, Григорію. У тебе завтра останній день дис-
путу <у> ось у <цього> князька по сусідству? (дивуєшся, що
ми все знаємо? —о не турбуйся, <знаємо> знаєм!) А завтра ж
якраз <знизивши> (оглядуючись, знижує <голоса> тона)
<цим шляхом, що повз кпязька,> тим шляхом проведуть етапом
Максима. На Нерчинське — хіба не чув? У князька мають зупини-
тись. <Отож мої хлопці вже добре дбатимуть. > Одбить його тре-
ба. < Хлопці мої вже в лісі.> <То ми вже з хлопцями своїми
знаємо, як одбить. > < А от до тебе> Отже, тобі <таке> завдан-
ня: < забав > задратуй попів, загав, а ми вже з хлопцями знати-
мем, що робити. (Голосно) Ну, так добре? (Свічка погасла<)>
<У вікно > Вікна < загравою в темряві налилися > підскочили
в темряві, налилися).
Сковорода
Добре <,добре! А це що там надворі —вже й світає?>! Що,
невже це світає?
Цундра
<Ні> О ні, до світу ще далеко, це <я так> мої хлопці <дба-
[ють] > так подбали, щоб панові видніше було спати. Ну, прощай.
(Пильно подививсь на Іустина, виходить <) >. У вікнах то < спа-
лахує > колихаеться далека заграва, <то затухає > то притухає
Іустин1
Учителю, про що ви так тихо говорили, може все-таки й мені,
грішному, скажеш?
Сковорода (його не чує)
<Єй-єй, не можу одірватись!> <Що? Єй-єй, не можу одірватись!
Але ж не можу! Хлоп [ці] > Очей од неба одірвать не можу! <То
мої> хлопці подбали, щоб панові спалося видніше! Хха!
Чудово! Чудово!! <Хвилин[ку]> І що таке зі мною? Хвилинку
побув зі мною Цундра — а я мов сили на сто літ уперед набрався.
Так от де я освіження знайду! — до живого життя, <до практич-
ного — (і вибігає за Ц[ундрою] із келії) > до практичного.—
<Цундро, постій! > Невже пішов? Догнать його і ще раз поди-
ви [тись на нього!] (вибігає із келії).
Іустин (сам до себе)
І все-таки. Сказать пійти ігумену чи ні? Мабуть що < підожду >
зачекаю трохи. О господи праведний! Якби ж хто тільки знав, що
я дівиця, а не мужчина і що з князівського я роду. Григорія люб-
лю, а виказать себе боюся. Господи праведний! < Веселітеся всі>
< Прости мені> Чи звидиш ти мене, чи пробачиш? (став на мо-
литву): Веселітеся, праведнії...