Смія' — ти мусив би,
мо ще й не так? Предать проклятію
твою
змію оцю! По голові джиґнуть,
прихруснуть раз — і весь той сказ і яд,
що гад
назад жалом сикучим висичить,
пролившися, погине весь. Лише
ступню ноги услизить, уситйть,
та й більш нічо Готово? Саксаган.
І більш нічо
Сковорода
Позадирали но' —
Гиджга! Джигни по голові! їй —— цоп
ціпугою! Добив? Готово.
Цундра
Не помиляйсь: ще не готово.
Учені
Та-ак. (Переглядаються.) То що ж —— попробуємо ще?
Клобуки
Тільки... краще б фабричного не зачіпати.
Вельможний
Фабричного? Та одного мого руху буде досить, щоб його
тут не було — хочете?
Цундра саме лицем туди повернувся — у степ вдивляється пильно.
Політик
Е ні, аж ніяк цього не можна. Особливо після тих слів, що
він сказав... Ось одійдімо на пагорок, я вам все поясню.
Вельможний і Єхидний відходять.
А серед гостей. Роздимається. Закльовується. То тут, то там. Окре-
мими групами. Шиплячими нарадами. Як перемогти? Це ж ганьба.
Як їх спекатись? Ви бачите — Сковорода ізнову сів, од нас уже
він стомлений. Скористаймося ж.
І над кожною групою — брезкле полихання, змієзвивно вихоплю-
ються злобні висновки нарад. І на кожному окремому вогняному
змієзвиві слизь, хихочучи, радіє, шипить, підтанцьовує: найшли!
Найшли! Тепер вони уже, напевно, будуть биті... На пагорку По-
літик.
Так от в чім річ. Фабричний зараз (а я ж за ним стежу)
промовив незвичні для нього три слова: енергія, тяжіння,
рух.
Вельможний
Чекай,— та це ж філософські категорії! Звідки вони мо-
жуть взятись у простої людини?
Політик
Тут якась е загадка, не інакше! То вчора в кишені у нього
знайшлась французька книжка; сьогодні він філософськи-
ми категоріями говорить, а ще і сама одежа його, зверніть
увагу...
Голоси
А йдіть уже сюди! Що це ви диспут кинули напризво-
ляще?!
Вельможний
(раптом кляснув пальцями)
А що, якби оцю його одежу та якось... (злобним душиться
сміхом) отак як-небудь...
Політик
...не як-небудь, а просто (підхихикує)... Ви мені дозволите
замість вас розпорядитись? Начитники!
Ті вже прибігли.
Зайдете іззаду, як знак подам, і он того... свитину ножиця-
ми чик-чик... ви розумієте?
Вельможний
Ох чорт! Ножицями! (Аж свиснув.)
Політик
Хай розкриється диявол, хто він такий. (Аж підскочив.)
І вони, слиною вихихикуючи, один за другим подріботіли до гурту.
Астролог
(одриваючись од прозірної труби)
Отже, тепер при всіх іще раз повторити хочу. (До Сково-
роди.) Ти учора перед нами теорію метеорів заперечував.
Арістотель, як відомо, небесні тіла уважав за вічні й без-
смертні. Навіщо ж ти, скажи, фізіологію підносиш? Нащо
про Епікурів лист до Піфокла нагадуєш?! Міфи навіщо
одкидаєш? По якому праву?
Балет рухами передає теорію метеорів.
Сковорода мовчить.
Філософ
(байдужим тоном)
Ти у своїх творах кажеш: гряде світ веселий. Що
ти цим хочеш підкреслити? Що в Європі зараз мільйони
безробітних? Та й кому саме буде весело в новому світі —
вам чи нам?
Політик подав знак рукою, але тут саме Цундра обернувся, і начит-
ники тільки й устигли ножицями клинок поли відбатувати.
Вельможний
Хреста сюди! Воздвигнемо перед ним, хоч тоді отямиться
безбожний. (Розвалився в кріслі перед трибуною.)
Клобук
(з піднесеним хрестом у руці)
Усовіщаю! Просю! Сам за тебе ридаю. Ну, от ти вишукуєш
якусь мову міжнародну, але признайсь: раз у тебе проска-
кує слов'янщина — виходить, все-таки ти наш? І оці твої
непослушенства (виступ проти закону божого в Переясла-
ві, дерзотний намір заснувати приступний для всіх уні-
верситет у Харкові) — еге ж, це тільки непорозуміння?
Ксьондз
За твоє знання латині підніс би я тебе до небес. Але... ти
от десь чи писав, чи говорив, ну, словом, найсвятішого папу
римського до якоїсь негарної хвороби приплітав. Чи мо-
жеш ти зараз посвідчити по-латині, що у папи Лева X
дійсно-таки од тієї хвороби ніс був провалився? Це раз.
Друге. Ти ось десь чи писав, чи говорив... ну, словом, у ці-
лющу силу молока діви Марії, по пляшці якого переховує-
ться у нас у Римі, Парижі та Реймсі, ти ж не віриш і досі?
О матко боска! Боїогога! Ьасгітога! Покарай ти оцього не-
гідника, що в молоко твоє не вірить, і благослови ти нас
на хрестовий похід!
Балет рухами передає хрестовий похід.
Та що це справді — скеля непорушна, чи як?! Я таки на-
п'юся холодної води на тебе! (Поклав ногу на трибуну.)
Покликати бабу-шептуху.
Баба вже тут.
Ей ти, бабо! Ось цей простоволосий казав, що ніби...
Баба
(до Сковороди)
Ти бешихо-бешище, ти нежить-нежитище, я буду тебе ви-
шіптувать, буду намовлять: тут собі не стоять, жовтої кості
не ломить, щирого твого серця не нудить (закашлялась).
Етнограф
(прицмокуючи)
Ну до чого ж прекрасно звучить: і щирого твого
с е р ц я... (Записує.)
Вельможний
Та дайте ж мені сказати слово! — залопотіли...
Баба
...не я помагаю, господь помага, своїм духом подиха (дму-
хає тричі навхрест і тричі плює). Поможи мені, мати божа,
другим разом, іншим часом, іншої години, іншої часини
цю бешиху шептать і всі святі лікарі до помочі ззивать.
Вельможний
Свине! (Обтирає око.) Ти ж хоч дивись, куди плюєшся.
(Тоном вище.) А ось він казав учора, що ніби щастя чор-
ній кістці, чорному народові належить!
Баба
Е, паночку-князю! Щастя як трясця — кого хоче, того й на-
паде.
Етнографи
(радісно)
Ви чуєте? — стареча мудрість...
Філософи
О-о! (Посхиляли голови. Нюнєчки плачуть.)
7* 195
(перекривляючи бабу)
Кого хоче, того й нападе. (До етнографів.) А ви
чого пораділи? Еж за цією мудрістю виходить, що й кріпа-
ки можуть розраховувати на щастя? Тож треба зробити
так, щоб цього не було. То що ж це, ще скажете: й шлюби
вищої раси з нижчою дозволити? Нехай псують кров,—
га? Ну, а історики ж куди дивились та антропологи? Чого
поправок у народну мудрість не давали? Покликати
кравців!
Кравці вже тут.
Зараз же усім моїм слугам, усім майстровим, потім і самі
собі поміряйте носи сантиметром! Як тільки запримітите,
що в когось череп не такий,—утюгом по голові нечестиво-
го! А ви, учені, сідайте на землі — і щоб расова теорія
готова була тут за хвилину.
Учені сідають по-турецьки й без додержання певного ритму, мов ті
курчата, що п'ють воду — гляне кожен з них на небо,— та й знов
устромиться пером у книжку, погляне на небо та й знову пише.
Утюг кравці розгойдують, щоб кинути слузі у голову, і от уже
летить він у повітрі,—раз! Слуга відбив рукою той удар —утюг
професору попав у ногу. "Галай-балай! — котячий голос закри-
чав.— Алілуя!"
Сковорода усміхається.
Вельможний
(поданеє прочитавши)
Ага. Ну, тепер більш-менш добре. Підемо ж далі. Бабо!
(Указує ногою з трибуни на Цундру.) А ось отой обідра-
нець казав, що кріпаки можуть скинути панів і що вони
колись працюватимуть на громаду.
Баба
Е, паночку-князю! Не стане риба раком. Мужик? Создав
бог та й ніс висякав.
Етнографи
Бабина мудрість! Записуймо ж ми кожен вислів, кладімо
на ноти, у словники заводьмо, розповсюджуймо.
Етнографи хутенько сідають по-турецьки, живо кладуть бабину
мудрість на ноти і зразу ж пробують на голос, перевіряючи ка-
мертоном.
Другий утюг летить у голову служниці. Політик подав знак рукою,
але тут саме Цундра обернувся, і начитники тільки й устигли
розпанахати свитину ззаду.
Вельможний
Підніміть мене! (Слуги разом з кріслом піднімають його
вгору. Вельможний скочив на трибуну.) Принесіть папугу!
Папугу принесено.
Говоріть усі хором: папуго, папуго, летючий попугайло...
Всі, крім Цундри, Сковороди та сонного пророка, теж і собі пови-
лазили з ногами па ослопи.
Хор
Папуго, папуго, летючий попугайло, скажи, що говорив
оцей-о філософ проти нас, дворян, проти попів, проти
цариці?
Папуга
Ара! (Як, як?) Кара!
Вельможний
Філологи, що означає?
Філологи
Бачте, неясно вимовляє. Коли кара, то це по-турецьки
буде "чорний". Коли ара, то це по-грузинськи "ні".
А може, це французьке Агаск, тобто рисова горілка?
Вельможний
Схоластики, ну хоч ви поможіть, нарешті.
Схоластики
По-перше, чорний (пише пальцем у повітрі), по-друге
н і, й по-третє — рисова горілка. Клинувате письмо,
як вам і самим у повітрі видно, від тисячолітньої давнини
подекуди стерлося (протирає письмо в повітрі й здмухує),
але зміст прочитати все-таки можна. (Читає.) Неграм і
взагалі всякій іншій чорній людині (хоча б вона й білу
шкіру мала), людині робочій в цивілізованому світі кате-
горичне ні: щодо державних посад, щодо стану громад-
ського, щодо освіти. Горілку? — будь ласка! Сухий за-
кон тут ні до чого,— горілкою нехай спивається хоч і вся
нижча раса, аж поки не виродиться зовсім.
Хм. Дотепно. Ви заслужили орден кайзерового чобота.
А все ж таки що скаже баба?
Баба
А що ж я скажу: бог, не інакше як бог ув образі попугайла
промовляє.
Попи один по одному захрестились.
Філологи
А правда. Тепер і ми вже пригадали, що на якихсь остро-
вах, якоюсь там мовою ара це ж означатиме бог.
Всі
Бог! Бог! (Танцюють на ослонах.)
Аж тут як не бомкне із степу — всі так і покотились
додолу. ...перестрілювання запахкало і, в різних кінцях заклекотів-
ши, обірвалось. Шибка, брязнувши, скалками розлетілася з балкона.
Пані
(з вікна)
Цвірінь? Хто це тут у вікпа стріляє? (В глибину кімнати.)
Плакун-Гребіночко, а вийдіть погляньте, де наш попугай-
лонько. (З вікна.) Ви кажете, вітер? Та який вітер, коли
ось куля, відскочивши від стіни, в ікону попала.
Панна
(з другого вікна)
Maman, де тая хустка шовкова, що з такими узорами —
знаєш? Я більш не можу! А що ж, стріляють в ікони, в ре-
лігію серця... Чаша терпіння переповнилась! Піду боро-
тись за свободу,— за свою, панську свободу.
Плакун-Гребіночка
(задом виходячи на балкон)
А я ж казав — вивчайте українські голосіння. О! Вони не
раз ще пригодяться. (Обертаючись.) Чи смерть, чи весіл-
ля, чи то якась божа кара. (Папуга. Кара!) — попугай-
лоньку! любий! (Збігає до гурту.)
А гурт — як та черва на купі. Одне корчиться, а друге його пере-
лазить.
Пророк, прокинувшись, рачки лазить: "Слухайте! Я пророкую..."
розсипає шматки сміху і кожного разу, наставивши вухо, сам себе
слухає.
Сковорода радісно закричав:
"Смійся, фабричний!
Уже ж ми їх звалили,
ч е р е п 'я
черви
реп'я!
Але, оглянувшись, побачив: Цундра, кусаючи губи, грізно міряв
очима направо й наліво, немовби зважував: чи вже пора? А в Ско-
вороди ж просився сміх! Він ізсередини йому десь вибухав, шукав
колюче-вразливого виявлення, кидався і добувався перемоги. Тоді
Сковорода узяв і притулив флейту до вуст.
Вельможний
( стогнучи )
Нічого, панове, нічого. Підводьмося, з божою поміччю
вставаймо. То он із Індії поблискує трохи, та ще з Китаю,
а ми ж нервові дуже. Давайте помовчимо хвилинку, заспо-
коїмось.
Обере-ежно, з переляканими очима сідають, як на гвіздки. Зуби —
то вщухнуть, то знов у цокотливий дріб зірвуться. Скорчились.
Флейта
Татейлера, татайлера —
ну хто ж із нас не гол?
Прославим Уота Тайлерр
живи, Джоне Болл!
Голоси
Довго ще будемо ми з ними панькатись? Довго це буде?
Нарешті, ми вимагаємо суду над ними, ми вимагаємо!
Вельможний
Панове, ви забуваєте, що це ж не суд. Проте я підкоряюсь.
(Кульгаючи, сходить на трибуну.) Перетворимо диспут
на суд.
Далі темп міняється на швидкий, нетерпеливий, всі аж зади-
хаються.
Вони вчора говорили, що земля належить усім?
Голоси: Говорили! говорили!
Про право на труд, про право людини?
Всі. Говорили, ось тут так і записано!
Акробати, чи можете це ви заперечити, роблячи схеми на
трапеціях?
"Можемо". Акробати, штуки витворяючи,— тяп-ляп, і вже вони що
треба заперечують.
Далі. Вони манили людей якоюсь свободою, вольністю зо-
лотою?
Всі. Манили! підманювали!
Один із них трактував святих? Епіграми на богородицю
писав? А другий бога підмінював матерією бездушною?
Клобуки. Богомерзки слова возглашав, он вопо що!
Жонглери, чи можете ви це заперечити, перекидаючись
пляшками у повітрі?
"Можемо". Жонглери тяп-ляп, і вже вони що треба заперечують.
Отже, громадянине всього світу, а також і ти, фабричний,
чорнорукий, чи визнаєте себе винними за всі ті гріхи перед
панами, за весь той буран, що ви його поміж голоти сієте?
Сковорода
Буран? (І, одірвавшись од паузи, якийсь мент примружено
прислухається. А потім знову в долину думки западає. Го-
ворить — мов з глибини віків.)
Огонь. Буран. Тяжіння. Рух. Свідомість.
Матерія... Буран? — це просторінь
у просторінь. Ні брам, ні розвороття!
(З безоднями продовжено). Земля
в просторах тих — як на страшній орбітній
дротиночці! (Безоднями.) Печаль.
Кричи до круч! (Печаль.) Кричи, біснуйся:
небитіє? Чи битіє? Світ: пов-
нокрикнява чи порожнеча? Брезкла
схоластика? Тож зоряні світи,
формуючись, такий там метеорний
утворний дощ креснули, що огонь,
підкинувшись, розбризкавсь, окружаливсь —
і затріщав — як те насіння сонць,—
і затріщав — веселим, синім, синім,—
і затріщав...
(Іронізуючи.)
Діди в цьому знайшли
божественне. І навіть Арістотель
недомудрив, нервовий рух планет
фарбуючи як вічний і блаженний.
Голоси
Це що, й сьогодні проти Арістотеля? А хто там ближче —
затуліть йому рота! Забийте клинка в мозок!
Політик
Панове, ми ж гуманісти, пожаліймо бідолаху, дамо йому
можливість надіятись. Як саме? (До Вельможн[ого].)
Я тільки легенький йому виклик кину, ущипну, під бу-
рю — нехай прорветься смерть і скаже те, що нам якраз
потрібно (до всіх), отже, будемо всі гуртом, стоя на одній
нозі, фабричного благати.
Вибух реготу.
...мо', той філософа ще вивезе. Ану, професоре, починайте!
Професор, схрестивши руки на грудях, підстрибом, на одній
нозі через увесь майданчик чмише, за ним труна на вірьовці —
новий вибух реготу. Та тут. Спокійно. Простягнув руку. Цундра.
І пролунало кілька слів,— не до панів, до Сковороди,— як нагаду-
вання, як підказ.
Цундра
Не дурно ж так незграбно Епікур
зареготав: "Череп'я". Га! — легенди
і фізика?
Усього кілька слів, а кругом таке зчинилось! Мов брила землі над
головами одтріснула, нависла...
Перший крикнув Вельможний: "Легенди й фізика? Ще й Епікур?
А голос, голос у цього фабричного... чекайте, ну кого він мені
нагадує? (Раптом перекрутивсь на місці.) Ну да, це він!" "Він! —
зареготав, бігаючи, пророк.—Та де ж той він? Лови!". Попи заме-
тушились. Але Політик на всіх їх руками замахав. "Ой боже мій,
що ви робите?! Іще ж момент той не настав, нехай Сковорода гово-
рить далі. Тсс..."
Сковорода
(поранений презирством, аж плечима здвигнув на всю
слизь, розводячи руками)
Діди в цьому знайшли
божественне. Череп'я! Черви! Реп'я!
(Випростався.)
Ей ви! Святі! Святоші! Скептики!
(Наступає.)
Ей, ви! Стовпи! Стовпони! Тупоуми!
Ви чуєте? (Проклянь.) Наш хід,— як тигр,—
нестримний гон. (Проклянь! Царів! Череп'я.)
Наш хід,— як тигр,— землі то тон,— титан.
А ви?! Що ви!? Кого ви лю'? (Череп'я.)
"І їм і п'ю — і люд давлю". Проклянь —
царі — череп'я.
Клобуки рвонулись, пани з кулаками кинулись. Та Сковорода усіх
їх своєю іронією зупинив, як проти коней наставивши долоню.
Н-ну! Ви ж мудрі. Мудрі.
Ви — сіль землі. Ніхто ж не говорив,
що ви гнобить не вмієте; що брезклу
схоластику, як заглемезу грязь,
в науках ви гульма не розгрузили;
що простий люд колись та виросте ж;
що труд, земля, що всі права людини —
...вам боляче? Ви ж мудрі. Ну. Ніхто ж
не говорив.
Вельможний
Царів проклинати? О-о! Такого ми вже ніяк не можемо
стерпіти! Не досить хіба того, що в Умані бунтує чернь,
то хай ще й у філософії весь світ нам переверне!
Сковорода
(як до щенят, котрі кусаються)
Недобрі. Хижі. Злющі.
їм боляче? — ніхто ж не говорив.
Вельможний
Та що там довго думати? Слуги, в'яжіть вірьовками — спо-
чатку оцього бунтаря фабричного, а потім і ту філософію,
науку.
Цундра спокійно повернув свою голову до слуг, що нехотя набли-
зились з вірьовками, і, усміхнувшись гірко, похитав на них голо-
вою — ті зупинилися як укопані.
Вельможний
Панове! Скажіть: я сплю чи ні? Чи що це робиться на сві-
ті!? Слуги панам своїм покорятися не хочуть!? Так я ж
бо їх примушу —а дайте сюди канчук! (Замахуеться на
слуг.)
Тут саме вбігає вістовець. Вельможний пане... Чорноземля!...
Із двох сторін облога... Цундра!
У всіх одна думка: тікать! Де тікать, та ще в рясах!? Ой господи,
хоч би ж було догадатись та мужичу одежу собі для переодягання
призапасти.
Вельможний
Не розбігатися! На місця! Покликати малярів! Малярі вже
тут. Зробіть мені, щоб за хвилину гості з коричнявих та
чорних перетворилися на інших. Професоре, подержте їм
відро. Плакун-Гребіночко, заграєте в гребінку.
Малярі
(між собою)
Чого ж би нам і справді не перемазнуть усіх,— еж фарби
у відрі ще досить. Ви хочете перефарбувати у колір оцих,
що наступають? Е, ми цього не можемо. На англицький
манір чи на манір французький — це зовсім інша річ і лег-
ше. Ми можемо всяким шаблончиком: і в дужку, і в смуж-
ку, і човником, і в мережку, а найбільше того, що просто
квецялом поквецяємо, та й годі. (Умочивши квачі у відро.)
Ану ставайте по порядку. А попугайла — теж? Тягни його
за хвоста, диявола зеленого!
Під музику на гребінці совершається таїнство перемазування. Ма-
лярі аж не встигають у відро вмочати: того квець квачем по лобі;
тому одну брову замажуть, тому носа; а клобукам так найгірше:
їх за голову обома руками хватають і просто у відро бородою
святою, у відро утовкують усердно.
Вельможний
Швидше, малярі, швидше! А я ось бунтаря цього полос-
кочу ще трохи. (До Цундри.) Ага! Уже й поглянути на
мене боїшся?
Цундра саме одвернувся — у степ вдивляється пильно. Вельможний
перехилився з трибуни вниз, аж ноги його виткнулися вгору, під-
ніс держално канчука в своїй руці, як вудлище,—канчук повис
над Цундриною бровою, немов над поплавком тремтіла волосінь.
Та Цундра рвучко обернувся, вловив за кінчик-ремінець і, памо-
тавши його на свій кулак по саме держално, сіпнув з усієї сили —
Вельможний тільки кавкнув — і так як був, солодко-усміхнений,
заграв з трибуною на землю!
Сковорода зареготався, хотів щось крикнуть Цундрі, та зразу ж
похмурнів.
За спину Цундри саме заходили начитники. "Ну обернися ж,
фабричний!" Цундра не чув: кусаючи губи, він грізно міряв
очима направо й наліво, немовби зважав" чи вже пора? "Ну обер-
нися ж, фабричний!"
Але начитники його попередили: вони, підкравшись, оточили фаб-
ричного і тнуть його свитину ножицями, ріжуть. Фабричний рво-
нувсь — попадали начитники, як груші. В цей мент із другого боку
вчепилися Професор і Політик. Фабричний рвонувсь — майнули
ноги Професора млинком в повітрі і просто в живіт Політику з роз-
гону. Заскавулів Політик, запищав і, чвякнувши, як той мішок об
землю, потяг задок свій по пилюзі, мов кішка, переїхана колісьми.
А від степу — ревище, шум! І здається, що й там
рвонувся хтось,— і постріли посипались кругом,
як груші. І видно, як поза кущами надвірні ко-
заки поволі відступають: приляжуть, націляться
у степ, та й знов за пагорок біжать із криком.
Сковорода кинувся на допомогу Цундрі, але людським потоком од-
тиснутий був назад до пагорка. "Цундро!" — тривожно закрпчав,
та вже Цундри не було видно. Потік тікаючих, мов та основа,
натягнута у кроснах, прошила всіх, розплутала і розрідила. І тіль-
ки, як вузлик буптуючий, зосталось нерозплутаним одне ще місце.
Фабричний на хвилинку показався був над колючою щетиною рук,
ціпків та гілок і знов, мов хвилею залитий, кудись в ревучу безод-
ню спустився. І раптом блиснула шабля високо над головами,— і
всі шарпнулись хто куди.
"Куди ж це ви, друзі!? — Вельможний захрипів. Він на животі
підповз до фабричного і обома руками вчепився в його свитину
цупко: — Агей, на підмогу, друзі! Іще одне зусилля, і ми ж їх
звалимо,— агей!"
Друзі, піднявши ряси, почали підкрадатися: ану гуртом, за бога,
за власність, за царицю! І от одному з клобуків удалось дістати
рукою до бороди фабричного, але що це? Борода одлетіла, як
клоччя, а свитина, розкраяна напополам на спині, роз'їхавшись на
плечах, відкрила жупан під сподом, сама собою впала.
"Цундра!" — Вельможний закричав. У відповідь засвистіла з роз-
маху шабля у Цундриній руці; слідом за відчесаною головою
уткнувся шиєю кривавою Вельможний в землю і так, скандзюбив-
шись, застиг на місці. Слуги радісно закричали: "Цундра!"
Всі. О боже мій! Цундра серед нас!! Цундра!!! Тут. Крик. Зчи-
няється особливий. Слова і вигуки переходять у цокотання. В нього
вплітаються: лоскотливий дріб сміху божевільного; гусячий метал
тривоги; фуркіт; шелестіння, як від решета... А зверху — сполохи!
сполохи! — аж зуби злякано цокотять...
Цундра
(наступаючи)
Собаки ви! Я ж знаю вас. Як тільки
оскалитесь — в Європі, в Індії,
на островах такі ж, як ви, завиють,
збігаючись, і заведуть: а в У-
мані біда! від кроводу, від даву —
а в Умані бунтує чернь, а в У-
мані тече! там злидарі злид' ау-
а в Умані, авву (від даву), авву...
(Гіпнотизуючим тембром.)