Тут саме вбігає вістовець. Вельможний па-
не! Повстанці! Накажеш підкотити гармату? Цундра насу-
ває — ой вельможний пане...
Всі, обтираючи сльози, тяжко віддихують. Хху! Це так ківірк.
А вони ще кажуть: з панами жить немило. Та цитьте, ось тривога.
Цундра? А як же це ми проскочили? Та й що йому сказать? Вель-
можного аж підкинуло: Як "що"! На відповідь —у чорних і жов-
тих сполохах ненависть. Жовч.
Вельможний
Ти знову, смерде? Жахнувся, смерде? Це ти так служиш,
смерде? (Крикозростаючи.) Та то ж, певно, полковник із
своїм військом! Зараз. Тут. На ланцюгу. Отого підлого
Марка Чорноземлю приведуть, а ти... (Збігає з сходів.)
Гармату підкотити! Швидше!
Пройшла дворова варта, пробігла. Гамір. Хтось рукою тривожно.
Замаяло прапором слово: ведуть?.. Всі посхоплювались. Увага.
Але ж нема ні духу! Тільки гармату — видно — поза кущами, над-
риваючись, підкочують із крекотом.
Та ще на пагорку прийшов і став якийсь
високий. У сорочці під поясок. Лицем туди
кудись. Говорить.
В просторонях всесвіту одчайдушна
хмара. Власне, то не хмара, то підстава,
грунт. Отак треба скупчувать, громадити
бунт.
Високий ізвів свої руки вгору, притулив
флейту до вуст, і от у зльотах, у підсвистах,
у погрозливих блисках бунтарські слова
відомої пісні у світ забушували.
Флейта
Одним земля й розкоші,
а другим хоч здихай:
безхліб'яно, безводяно,
собакою здихай.
Ну, так хоч ти, свободо,
хоч ти нас прикохай!
Учені
Ви бачите — це вже Сковорода на диспут з'явився. Нам
треба свій гімн створити, щоб можна було його голоті про-
тиставити. Ану, хто там голосніший, заспівуйте: і ї м,
і п' ю, і люд давлю.
Всі збігаються докупи. Гамір як на ключку наколовся (спокійі).
Вельможний аж одхилився, обороняючись: пропоную спокій! Та
де там! Така тобі веремія... А тут іще нове роздратування.
На пагорку з'явилась кострубата постать:
могутній погляд, дужі плечі, руки робочі.
Стоїть і дивиться, немовби словами гово-
рить: "С-собаки, га?"
Учений
Та вдарте хто-небудь отого, щоб не дивився так! Не надоїв
хіба він нам учора?!
Єхидний
Хм. Оброслий, бородатий. А головне: одежа в нього — аж
до землі, і це літом! Він або юродивий, або ж... тут щось
підозріле.
Сковорода (обертається). А ти вже
тут? (Понизивши голос.) Ой Цундро, гля-
ди, помітять, що борода приправлена. А то
он що під одежею — шабля?
Та Цундра так само стоїть, поглядом своїм
панів пронизує: "Г-гадьІ От уже справж-
нісінькі собаки, г-гидь!"
Вельможний
Ет, плебей... (Плюнув.) Коли такі помічники в Сковороди
будуть, нам тоді на диспуті не страшно. Як бути з Цун-
дрою (показав рукою на степ) — це трохи гірше.
Гості
Все Цундра та й Цундра, а хто він такий — так не уявляє-
мо й досі.
Вельможний
Невже не всі тут знають? О! тоді я з охотою розповім.
(Сідає разом з ними на лаві.) Вам відомо: кожному помі-
щикові хочеться, щоб у нього був власний артист,
в л а с п и й маляр. Вам відомо: кожному дворянинові хо-
четься, щоб у нього був свій композитор, свій музика,
архітект. Добре. І от якось перемалював собі щось козачок
у мене в передпокою. Дивлюсь — копія з нідерландського
художника Брейгеля Старшого Мужицького "Країна леда-
рів". А під копією олівцем дописано "Поміщицька Росія".
Стьобнув я козачка за цю дописку, проте подумав і в ін-
тересах своїх поміщицьких послав його до Лейпціга учи-
тись. Поблагословив іще раз канчуком на дорогу, прізвище
йому підшукав підходяще: Цундра, що означає голь не-
щадима. І уявіть собі, яка невдячність! Оцяя голь нещади-
ма та злигалась у Лейпцігському університеті з вільнодум-
цями.
Серед гостей рух.
Так, так! Наприклад, студент-безбожник Олександр Ра-
дищев.
Гості. Радищев? А хто ж він є? Хто? Та це ж один із тих
дванадцяти, що їх цариця послала до Лейпціга учитись.
(Голос. Ну то й нехай собі учиться!) Так в тім-то й річ,
що вільнодумствувать він хоче! І чи то вже тут традиція
відогравала роль, чи що інше (у Лейпцігу ж учився при-
бічник комуністичних ідей Томас Мюнцер), але в гуртку
Радищева, до якого належав і Цундра теж, читали, напри-
клад, дванадцять тезисів Ганса Берліна; а то ще порушу-
вали такі питання, як шлях поступового звільнення селян;
або ж спроба пояснити за Гельвецієм суспільний розумо-
вий розвиток людства матеріальними його потребами.
Попи аж захрестились, одпльовуючись.
Чекайте. Найголовніше буде далі. І от, по закінченні уні-
верситету вертаю його назад. (Схопився з місця.) Будеш
служити — наказую — Панні за лакея! А був при цій роз-
мові і Сковорода випадково. Цундра: нікому служити я не
буду! Ага, так ти забув, що ти кріпак, що ти річ, що ти
моя власність? Жодної власності — кричить — тим більш
на людину!
Серед гостей обурення.
На конюшню! Засікти його до смерті! Ну, тут уже й Ско-
ворода на мене костуром.
Гості. Сковорода в ролі оборонця? Ну подумайте, цікаво, а да-
лі ж як?
Далі? (Нахмурився.) Уночі... Цундра через вікно до мене...
з сокирою.
Гості аж з місць своїх попідводились: ну-ну?
...і якби не моя вірна собачечка — кажу серйозно: я б не
врятувався. Тепер він там (рукою в степ) з рештками ко-
ліїв, з повстанцями орудує.
Гості
А-а! Ну тепер усе нам зрозуміло. Хху! аж употіли. (Сіда-
ють знову.)
А на пагорку: "А-а! от коли вже панство знахабніло, так знахаб-
ніло! Поглянь, Сковорода, якії морди".
Професор
Панове! Дозволите?
Всі замовкли.
Маю до вашої уваги таку ось думку я подати... тільки пі-
допріть мене, будь ласка, труною, бо я вже не годен на
одній нозі стояти.
Слуги його підпирають.
Ну от, тепер неначе трохи легше стало... дак я й кажу:
а чи не поставити нам тут перед вікнами Вельможного па-
м'ятника собачці, га?
Всі так і заплескали в долоні.
Коли згода, то що ж, дозвольте мені зараз і пожертви на
пам'ятник збирати. Хто перший, ви? (Записує.)
Раптом зик! сурми риплять! ріжки рикають! Із па-
лацу по сходах невиспанії дюбають філософи. За ними, по-собачи
вичухуючись, політики й пророки. У останніх— по зеленій гілочці
в руках.
Політик
Ну та й свербить же, хоч скільки ти його не чухай. Напри-
клад, пакт про загальне обеззброєння в Європі — його вже
й чухать нема рації.
1-й філософ
(байдужим тоном)
Ми — скептики, і ми кажемо: повсякчас треба утриму-
ватись від чухання, від присуду, від міркування. О-о!
Посхиляли голови.
Пророк
Бо все 'дно ж: у кожної людини — своя гілка на дереві
життя. Слухайте: уся біда від того, що на зміну матема-
тичній фізиці...
2-й філософ
Своя чи не своя, а ми — метафізики і ми кажемо: після
винайдення Спінозою отого проклятого експеримен-
т у (для означення досліджуваної речі) чогось усе нас
трусить. О-о!
Посхиляли голови.
Пророк
Застерігаю — наступає період електрики від тертя!
2-й філософ
Найшов кого згадувати — Спінозу. Та він же єврей, ххе!
Ви кажете — трусить. А хіба ж не так само трусило нас
після Ньютонового: "Фізико, бережись метафізики!"?
Пророк
О! Франклін іде! А не дай же ж бог, да мені на голові
громовідвід поставить. Ой! Я боюсь лоскоту, ой! у голову
лоскоче! (Розсипає окремі шматки реготу і кожного разу,
наставивши вухо, сам себе слухає. Нюнєчки плачуть.)
Догматик
От. Плачуть. А Сковорода та фабричний нехай сміються
з нас. То ж що ж, ми й сьогодні будемо з ними панькатись,
як учора? Чи, може, поклонитися їм і попрохати пере-
мир'я? (У горлі сміх. Вельможний стежить за всіма. Він
хитро відступив. Поза мудрого змія.)
Учений
Та одчепімось од них, чого вони нас мучать. Нехай собі на
майдани йдуть, на заводи, на села... (У горлі сміх. Пан —
поза хитрозмія премудрого.)
Політик
Тсс... І не перемир'я, й не заводи. А просто. Професор фі-
зики в Парижі Жан Антуан Нолле розрядами банки на-
вчився тварин маленьких убивати. До чого це? Та до того,
що якби отак і цих двох... під час диспуту електрикою... ви
розумієте? (Пристроює коло трибуни приладдя.) Бо й
справді, вони тут як гриби ростуть ...гляньте, вже третій он
плебей до них підходить. Ану, наставлю вухо.
Сковорода
Цундро, чи не давав я тобі учора книжки,
що по-французькому?
Цундра
Книжки? (Рукою немовби хоче щось ска-
зати, а сам туди кудись задивився.) Ти
кажеш: книжки? (Радісно.) Це ж він іде!
Ну да, це ж він!
3-й подорожній
( підходячи)
Несу обом звістку: колії до нас приєдна-
лись. Марко Чорноземля прохає переказа-
ти: до бою всі готові, ждемо розпоря-
дження.
Політик
(переставши слухати)
Хха! Нічого не розібрав. Ви кажете "панькатись". От
в тім-то й річ, що панькатись не треба. О! Ви їх ще не
знаєте! (Раптом ударив себе по лобі.) Я й забув. Учора
під час диспутування я витягнув у оцього з кишені книж-
ку. Біблія? Подавись галушкою. Le code de la nature.
Або ж: Кодекс природи. Анонімного автора. Та ось вона
(показує). Ну, не дивним було б, коли б це в кишені Ско-
вороди, а то... фабрично-заводський, і отака література!
(Вельможний. Так що ви пропонуєте?) Я пропоную:
диспуту не продовжувати, а прив'язати до стовпа оцих-о
непокірних, розкласти під стовпом огопь — і просто живи-
ми, живими їх спекти! А з книги цієї великосердно виплю-
нути всі ті істини — хай утішаються.
Зашепотіли. Задріботіли. Плечима захихотіли. А справді: спробу-
вати електрикою! Ануте-ну! По голові їх трісь. Хха! З панами не
змагайся. Старовини держись. Цілий синедріон — сміха! Над ни-
ми ж — ненависті коливання: сизо-червоні леза так і заззяли,
загоготіли.
Ні, ви тільки послухайте, що тут написано! (Анонім цей,
я гадаю, не хто інший, як відомий уже нам по "Безіліаді"
француз Мореллі.) Наприклад, отаке місце (читає по-
французьки, перекладачі шепотять: "...неподільна
єдність земельного фонду і спільне кори-
стування його продуктами").
Всі одубеніли.
А на пагорку Цундра. "Отже, вертайся і пе-
редай моє розпорядження: наступати. Диспут от-
от почнеться, і ми їх тут (моргнув Сковороді)
в тісних руках подержимо, щоб довго прокляті
пам'ятали".
Або ж друге місце: "...там, де не було б жодної
власності, не могло б існувати й жодно-
го з її згубних наслідків".
Всі як поглухли
Цундра
А тебе, Сковорода, я про одне прошу: не зби-
вайся ти на тую містику нещасну. Невже ще іі
досі не побачив, куди твоє нероблення заводить?
Тримайся нас, бідноти. Пора, пора вже філософію
поставити на ноги!
Політик
Панове, ну що це? Ще мало Вольтерового того яду? Та
й доки це буде?! Ось уже третій день, як ми з ними дис-
путуємо. Доводимо їм докази із святих отців церкви...
Я вже не витерплю! Я закликаю! Духовну цензуру підси-
лить пропоную!
Забелькотали. Зареготали: "Земельний фонд? А дулю! Зміцняймо
духовну цензуру! Спільне користування? Наділили? Хо-хо!" Од зло-
би аж поопухали, аж попотіли.
Блискавкою голос Вельможного, не голос — жовч, шипіння:
"Та що ви, збожеволіли,— еж він почує. Не бачите?" Із вікна Пані
виглянула строго: "Попугайло!" Всі: "Який попугайло?"
На мить вщухли. А потім враз — так мов болботінням хто їх з при-
горшні посипав. А до того ще й сурми — нічого ж не чути. Тут
саме вбігає вістовець. "Вельможний пане! Марко Чорноземля
в обхід іде! Кріпаки неспокійні, що робити, ой вельможний пане..."
Вельможний
Кріпаки? Чорноземля? (Зареготав злобно.) А якого ж це
тоді Чорноземлю веде сюди полковник по етапу, розтол-
куйте цьому дурневі, будь ласка! (Оскалено.) Ах, підлий
смерде! Це ти так служиш, смерде? Я покажу тобі, смер-
де! Та годі там сурмити! Другу гармату підкотити! Нав-
переріз до полковника — враз!
Ізнов варта озброєна прибігла. Ляк. Гук. Перекидання. Прийшли
саме астрологи та й не можуть утямити, що тут таке,— махнувши
рукою, наводять труби на небо. Чиєсь пронизливе слово простром-
лює хаос: ведуть? Всі посхоплювались. Увага. Але ж нема ні духа.
Тільки на пагорку Цундра, вглядаючись у дале-
чінь, говорить.
В просторонях всесвіту наброви-
лась тінь. Власне, то не тінь — на-
гніток думок: вставай, голото, візь-
мем панство на замок. А Сковорода ізвів
свої руки вгору, притулив флейту до вуст, і от
бунтарські слова відомої пісні у світ забушували.
Флейта
Одним земля й розкоші,
а другим хоч здихай:
безхліб'яно, безводяно,
собакою здихай.
Ну, так хоч ти, свободо,
хоч ти нас прикохай.
На пагорку до ставка іще підходять двоє. Тор-
бинки з плеч. Сідають.
Догматик
А чого ж це нашого гімну не чути? Починаймо: "І їм, і
п'ю, і люд давлю".
Співають.
Учений
Вони, їй-бо, наворожили. Бо що ж це: утікачів он скільки
вештасться, а гляньте — жоден з них найматися не хоче.
Краще одчепімося од диспутантів, та й годі. Нехай собі
куди вгодно йдуть — на село, на заводи...
Вельможний
Шановне панство, ви помиляєтесь. Духовні отці, ви без-
розсудні. На жаль, ми одчепитися не можемо. На села
хай ідуть? Старчає й розуму таке говорити. Там саме
в кожній борозні голота грізно визріває, а ви їх на села.
Я розумію, що ми колись в Європі (не ми, а найсвятіший
папа римський) безвірникові й матеріалісту Лючіліо Ва-
ніні вирвали язик. Відновити інквізицію — згоден. Тіль-
ки ж... інших методів зараз потрібно. Боротьба повинна
бути хитра, до того ж хитра, що я навіть не від тієї дум-
ки був би, панове, щоб пристати до їхнього учення.
Хихотіння.
Так, так, не дивуйтесь, до учення наших ворогів — зви-
чайно, облагородивши спочатку, аби воно відповідало
витонченому генію нашої чи якоїсь іншої нації... Що там
за шум?
Простерли руку філософи й собі: справді, що за гризня і звідки
тут собаки? Слуги з кілками біжать, посхоплювались дрімотні вче-
ні, га? Та то ж вони самі, духовні отці,— і як не стидно!? Невже
з першого разу так уже не помирили? "А чого ж цей дурноляп ка-
же, що дух святий виходить не лише від отця, а й від сина (Рі-
Ііодие). Адже східна церква й церква західна повинні були б якось
помиритись. Був колись оріх — тепер свистун. Не смійсь, барило,
сам кухвою станеш".
Вельможний
Невже вам не соромно? Перед лицем постійної небезпеки
нам ще більше треба було б об'єднатись.
"А чого ж він про непорочне зачатіе діви Марії каже..." (Шепоче
на вухо). "Та невже?" (Аж самих попів на регіт узяло.) "А ти
у безгрішність папи не віриш".— "А ти у мощі".— "Хто — я?" —
"Та чого ти дриґотиш, як зимою хорт!? П'яничко ти нещасна, забув,
як я тебе по голові євангелієм тріснув, та ще й у живіт кадилом
бив разнообразно!" — "Ото жіпочок моїх на сповіді не тисни".—
"Майстер майстру не укажчик".— "Кукуріку на твою голову".
Вельможний
Та ну вас к чорту, врешті заспокойтесь! Ми тут сваримось,
а вони тим часом...
Сковорода на флейту пирснув. Подорожні заспівали.
Коли царі й дворяни,
то хто ж із нас не гол?
Татейлера, татайлера —
ну хто ж із нас не гол?
Прославим Уота Тайлера,
живи, Джоне Болл!
їзразу — серед гостей мовчок. Потім — рух, сичання, гусячий метал
тривоги.
Голоси й флейта
Одним земля й розкоші,
а другим хоч здихай:
безхліб'яно, безводяно,
собакою здихай.
Ну, так хоч ти, свободо,
хоч ти нас прикохай!
Політик
Ну да, вони собі там посідали й любенько з нас сміються.
Але ж слова, слова які,— послухайте!
Голоси й флейта
Вночі огонь у лісі.
Од танців аж димин.
Отаман настовбурчений,
але веселий він:
із дуба звісив голову
на шворці дворянин.
Вихитують, вигупують,
кахикають на знать:
ой радуйся, гнобителю,
пречистая мать!
Та кинь його, йдім далі
весь світ воювать.
Учений
Хм. Іншими словами: не хочу пахать, хочу пана воювать.
І цю філософію підносять кому ж — хамові.
Голоси й флейта
На коні й поскакали...
З них кожен, як той лев.
Напали десь ненавидних —
і крик, і брязк, і рев...
Огонь під дворянином,
світає між дерев.
Всі
І справді. їх таки розмордувало сьогодні. (Закончились.)
Таж ми не можемо! Таж ми нервові дуже! Та припиніть
цю проповідь у нашій господі перед самим носом! (За-
корчились.)
Голоси й флейта
Так от як воювалося
голоколінець гол:
Татсйлера, татайлера —
ну хто ж із нас не гол?
Прославим Уота Тайлера,
живи, Джопе Болл!
Догматик
А чому ви не припините цього? Чому не забороните веш-
татись якимось там?..
Вельможний
А тому, що, по-перше: улаштовуючи диспут тут при до-
розі коло свіжовикопаного стовпа з об'явою "Утікачів на-
ймаю" (наймаю, панове, утікачів, бо і від мене багато
повтікало, а мушу ж за них платити подушне), ми цим
самим, так би мовити, хотіли знизитись до народу. По-
друге: диспут наш повинен закінчитись вириванням ніз-
дрів у того бунтаря, що після Залізнякової різні в Умані
нове підняв був проти нас повстання (ви ж знаєте: з За-
лізняком, а особливо з Гонтою нам ще можна було якось
вговоритись, а от Марко Чорноземля та Цундра — це
найбільші, найнепримиренніші вороги наші, вороги, що
діють за планом; і одного з них ми піймали), отже, подо-
рожнім гультяям, гадаю, не зашкодить на ніздрювання
подивитись?
Вертаються із парку: Панна, що в гидливо одставленій руці дво-
ма пальцями за хвостика тримає тикву-карахоньку; П л [а к у н] —
Греб[іночка] з сіткою; М у с і к і я з аптечкою; слуга з па-
расолькою.
Панна
Ах, що б ви собі там не говорили, а любов до природи, лю-
бов до рідного краю, так звана релігія серця... (Выхватив-
ши сітку, ловить метелика.)
Плакун-Гребіночка
Мадмуазель! Одначе, я гадаю, українські голосіння ще в
більшій мірі...
Навчитель
Та зовсім ні (от-от кхашель!), еж мусікія, а особливо вір-
не і самовіддане попадання пальцями в клавіші...
Вельможний
(до гостей)
Ну, тепер будемо готуватись до диспуту. Начитники! Роз-
горніть книгу "Благотворительність царської фамілії,
або ж невтомне виряджання бідноти до шибениць".
Панна
(кричить)
Ай! Жук на карахоньці. (В'є слугу.) Це все ти винен! Геть
з-перед моїх очей! (До Мусікії.) Ну подумайте,—у мене
од страху аж голос тремоляндо...
М у с і к і я
Боже! Що сталося!? Жук? О сколь нещасні всі ми єсть із
слугами такими. Та ви не хвилюйтесь, випийте з аптеч-
ки— і зразу пройде. (Накапує.)
Панна
Та отакії звірі хіба дадуть природою дихнути?! (П'є
краплі.)
Плакун-Гребіночка
Але, б'ючи слугу, вам треба було б стати в гуманну позу —
ви розумієте?
Пані
(з вікна)
Цвірінь? Ти не уявляєш, моє учененьке дитятко, як я тут
перемучилась (підскугилюючи): тільки-но задрімав мій
попугайлонько — а попи як загигочуть!.. І це називається
вік просвіщенства. (Цілує у себе на руках горбатоносий
хохлик.)
Панна
(витягнувши губки)
О мій бідний попугайлоньку! О моя релігія серця! (Зацо-
котіла каблучками вгору по сходах.)
За нею слідом, як два верблюди, Мусікія й Плакун-Гребіночка. За-
крилися двері на балконі, і знову клавесин занив.
Вельможний
Отже, цитату з "Благотворительное^ царської фамілії" ми
й будемо тримати про запас. А тим часом на диспут ми ви-
пустимо артистів. Де забракне нам логіки — там ми акро-
бата.
Всі. О-о!
Де станеться зупинка — там ми жонглера.
Всі. А-а!
А замість філософії — балет розвернемо. І будемо драж-
нить цього філософа його ж таки творами. "Тень до танцю
Цундри" чули? Ну так от, у цій пісні, може, й сам того
не помічаючи, Сковорода, на нашу радість, близько піді-
йшов був до нас. А саме, виспівуючи бунтаря Цундру, він
тут же й мирну проповідь підносить: пізнай себе самого
(по-грецьки: гнофті се автон). На цьому ж і будемо грати.
Задзеленькотіли болобончики, забалмакали. Це убігають жонгле-
ри, акробати, балет.
Вельможний
Та що це справді полковника не видно! Слуги, провірити,
чи варта на місцях.
Слуги метнулись.
А це ще хто тут заснув? Будіть пророка, трапеції поставте,
будемо починати. (Сходить на трибуну.) Сурміть у сурми!
Усі ті докази і контропінії, що не задовольнили нас учора,
переглядаємо ще раз сьогодні. Балет на місці? Жонглери.
Акробати.
Всі надимаються від злості.
Єхидний
(солодким голоском)
Шановний філософе! Оборонче істини й свободи! Громадя-
нине всього світу,— ну як вас там іще,— просимо, ми по-
чинаєм!
Всі надимаються від злості.
Сковорода
(до подорожніх)
Ідіть же ви, товариство, найматися іще де-
інде... (Раптом повернувся і так — не то до
них, не то до себе — він говорить.)
В просторонях всесвіту одчай-
душна хмара. Власне, то не
хмара, то підстава, грунт. Отак
треба скупчувать, громадити
бунт.
Єхидний
Ну просимо ж. Проходь сюди. Ось тут сідай, у центрі.
Вельможний
А той же смерд чого стоїть? Еж ми йому й сьогодні дозво-
лили диспутувати.
Начитники
Диспутувати —— ххе! Та він і слова такого не чув ніколи.
(До Цундри.) Ну йди ж уже, коли кажуть,—— нехай усі ба-
чать, що пан Вельможний злидарів любить. (Заверещали,
турляючись.)
Цундра нахмурився: це так на бідноту? Шарп-
нув плечем (г-гадь!). От уже справжнісінькі со-
баки (г-гидь!). Гордо. Ні на кого не дивлячись.
Пройшов собі напружений.
І став.
Пророк, вичухуючись, несподівано загигикав.
Тиша.
Хм. То що — може, вже можна? Тсс...
Болобончики протремтіли собі, задзвякотіли й стали. Акробати на-
поготові стали.
І ось... Вигинаючись. Підкрадаючись. Націляючись. Навшпиньках.
Виступає.
Схоластик
УчителюІ Ти вчора говорив (пише пальцем у повітрі):
Materia aeterna est — матерія вічна.
Начитники шелестять.
А чи не здається тобі, що коли матерія є вічна, то і т. д.,
і т. д.
Балет в рухливих образах передає, що матерія нібито не є вічна.
Сковорода мовчить.
Вельможний
Ми знаємо, що ти пішов з голотою. Але ми знаємо також
і те, що свого часу "Пізнай себе самого" оцій голоті під-
носив. Любий друже! Коханий! Чи можеш запевнити нас,
Що ти цей яд підноситимеш і далі?
Професор
Ну ж бо, чи можеш?
Акробати перекидатись стали. Нижчим на плечі стали. Фігурами
повиростали. На різні голоси дражнячи: "Тень до танцю Цундри,
гнофті се автон!" — "Ні, акробати, може, він що скаже, поче-
кайте".
І ось... Замурзувато. Завалькувато. Закарлючкувато. Витупцьовує
якийсь учений. Це такий собі шпіц-бубе; все зітхає, мимрить, ви-
знає, не визнає — він і сам не знає, хто він є.
Шпіц-бубе
Та воно хоча б сказати й так... (До начитників.) Глядіть
же, як тільки я почну заникуватись — зараз же наліплюйте
мені на лисину те слово, на якому я запнувся... Ох, господи
премилосердний.
Ченці й собі, як буйволи, зітхають.
Алхімія і філософський камінь, що перетворює метал на
золото; чудодійна легенда про доктора Фауста... Чекайте,
а про що ж це я казав?
Начитники ліплять до лисини слово.
Ага... доктора Фауста... Уся ж Європа цим живе, ох, гос-
поди премилосердний, живе і мріє, мріє й солодко дрімає...
От ізнову забув, про що казав...
Балет передає легенду про Фауста.
Сковорода мовчить.
Політик
Учителю! У Геракліта сказано: огонь-логосом, що керує
всім світом, через повітря перетворюється у воду, тобто
у море. Добре. А звідки ж самий вогонь узявся? Чи не по-
вертаємось ми знову до того ж таки, що суть речей годі
пізнати?
Професор
Ну, а раз так, то кому тоді потрібна буде ота твоя Абетка
Світу, що ти її писати збираєшся?
Жонглери стрибнули. Ясами, словесами сипнули. Погралися, по-
гралися й ковтнули. На різні голоси дражнячи: "Тень до танцю
Цундри, гнофті се автон!" — "Ні, жонглери, може, що він скаже,
почекайте".
Аж тут зашелестіли бороди. Руки обурено пад головами. Жили на
скронях, очі, крик! Та що він з нас сміється, чи не чує?! Скажи,
яку ти там Абетку Світу хочеш написати,— поясни нам, будь лас-
ка, огонь!
Сковорода
Огонь? (І, одірвавшись од паузи, якийсь мент примруже-
но прислухається. А потім знову в долину думки западає.
Говорить, мов з глибини віків.)
Вельможний
Цитьте! Заговорив! Отепер його в словах піймаємо.
Сковорода
Огонь. Буран. Тяжіння. Рух. Свідомість.
Матерія... Біжить життя моє
спіралями. В спіралях тих я гину!
(Самотністю подоланий.) І я
в спіралях тих — як у страшних обіймах
Лаокоон! (Самотністю.) Печаль.
Постій, життя. (Печаль.) Постій, спинися!
Я добіжу, я порівняюсь. Я —
о ні, о ні!
(Іронізуючи, філософським жестом.)
Хіба спинитись може
самий закон буття? "Постій, життя".
Таж смішно це! Хіба потрібне чудо
у сферах тих, де розум діє, мисль,
окреслення? Печаль. В Європі Фауст
ще брязкотить сумнівами. Туман
алхімії і природничі точні
покільчення? Що ж? Європейський бруд
перетворить у золото — послуга.
Та не така. (Та не така.) Печаль.
Голоси
А що, не ми хіба казали? Он уже ж він ізнову про печаль
говорить, про самотність, а нам же цього тільки й треба.
Вельможний
Ну що ж, нехай тепер попробує урятувать його фабричний
(хихотіння), ми дозволимо, ану нехай.
Раптом. Спокійно. Простягнув руку Цундра. І пролунало кілька
слів,— не до панів, до Сковороди,— як нагадування, як підказ.
Цундра
Перетворить у золото я хочу
енергію голоти, що змоглась!
Перетворить у золото я хочу
обурення, і труд, і боротьбу!
Усього кілька слів, а Сковорода, звівшись на ноги, могутньо про-
яснів, аж засміявся.
Вельможний
Що він сказав — обурення?
Політик
Тс... не треба так кричати, іще момент той не настав. Який
момент? — я потім розкажу, нехай Сковорода говорить
далі.
Сковорода
(рішуче, в грудомахах речень грізно виростаючи)
На екрані
наступ
повстанців
Перетворить у золото я хочу
обурення, і труд, і боротьбу!
І боротьбу. Ви чуєте? — там бурі!
Там бурі бур! Прорвалися. І йдуть...
Ви чуєте? — там бори! Там-бо борви!
Прорвалися. І йдуть... І грають бризк',
і грають бризк', і грають бризки, грають!
І брань черлен', і крок черлен', і крик
і шум черлен' — і я...
(Руками небо потрясаючи.)
Я вас питаю! —
а хто ж ви є? А хто ж ви справді є,
щоб нас на глум під панські ноги кидать
і друбцювать: проси, мо', здобряться.
Ви чуєте? — питаю!
(Відступаючи від глибоченного сміху, слова потрібного
шукає. Руки самі зрікаються попереднього.)
От. Здитинивсь.
Ще й змалився. Питать? Нащо!? Невже
питаннями я притамую злидні,
розхльоскані по наших спинах так, Далекий
як ще ніхто у світі не помітив!? наступ
Пригнобленню — кінець! (І грають бризк', повстанців,
і грають бризк', і грають бризки, грають!
І брань черлен', і крок черлен', і крик).
...Д и т и н а ж я!
Пописане по спинах
хай у віки докрикне! — То ж і є
та грамота! Ота Абетка Світу,
розгорнута, що ми погноблених
навчатимем по ній (безпомилково!)
ненависті! Любові! То ж і є
та грамота!
Тиша, така голосна, немов її хто викресав. А в тиші тій Сковорода
розбурхано клекоче. Вибухаючи приглушеним гнівом, у тон йому
колюче впадає Цундра.
Сковорода
Ото ж і єсть огонь,—
матерія!
Цундра
Ото ж і єсть той рух,
тяжіння!..
Сковорода
Так. Бідноти гнів — це все.
Протест — це все...
Цундра
(з презирством)
Лежати на печі,
де калачі,— гей, дуки, багачі,
позадира' —— позадирали но-
ги ч-чор, да чорт. Глядіть, чи не знесе
вас цундрою! Ще що? Х'оце і все.
Сковорода
(од внутрішнього реготу не заспокоюючись)
Позадира' — позадирали но-
ги ч-чорт! Глядіть — голотою чи не знесе!
А се —-
за все платіж. Хм!.. "Переходь до нас".
Ох я
сміятимусь!