Вони піднялися нагору. Кабіни – столики і лавки, відділені від зали невисокими перегородками, були розташовані праворуч від сходів. Їм довелося повернути голови, щоб бачити через широку арку бар і верхній зал ресторана.
Нед прямо дивився в спину Лі Уілшир. Вона була в палевій сукні без рукавів і коричневому капелюшку. Зі спинки стільця недбало звисала хутряна шубка. Він поглянув на її супутників. Ліворуч від Лі розвалився блідий мужчина з витягнутим підборіддям і гачкуватим носом, таке собі хижаче створіння років сорока. Лицем до неї сиділа повнотіла рудоволоса жінка з широко розставленими очима. Вона сміялася.
Нед пройшов услід за Джеком у кабіну. Вони сіли по різні боки стола. Нед – спиною до зали, ближче до виходу, під прикриттям дерев'яного крила перегородки. Пальто він здійняв, а капелюха знімати не став.
Підійшов офіціант.
– Віскі, – замовив Нед.
– Джину з содовою, – замовив Джек.
Джек розпечатав пачку сигарет, витяг одну і, пильно розглядаючи її, процідив:
– Тут ви розпоряджаєтеся, а я працюю на вас. Проте мушу сказати: це не найліпше місце для розмови з ним, раз у нього є тут друзяки.
– Чи є?
Джек засунув сигарету в куточок рота, і вона, мов дирижерська паличка, зарухалася у такт його словам.
– Ну, якщо вони його чекають саме тут, він, мабуть, постійно тут вештається.
Офіціант приніс келишки. Нед відразу випив свій і бридливо поскаржився:
– Тільки по склу розмазалось.
– Що правда, те правда, – погодився Джек і відхлебнув ковток джина. Потім підніс до сигарети сірника, припалив і зробив ще один ковток.
– Ось що, – мовив Нед, – як тільки він тут об'явиться, я візьму його в оборот.
– Ну, що ж. Можна й так. – Красиве, смугляве лице Джека було непроникне. – А мені що робити?
– Нічого. Я сам справлюся, – відповів Нед і кивнув офіціанту.
Бомонт замовив подвійну порцію шотландського віскі, Джек – ще раз джин з содовою. Не встигли принести віскі, як Нед осушив свій келишок. Джек, лишивши перший келишок недопитим, почав потягувати з другого. Нед замовив ще одну подвійну порцію і ще одну, а Джек все ще допивав свій джин.
І тут на сходинковій площадці з'явився Берні Діспейн.
Джек, весь час стеживший за входом, побачив його і наступив Неду на ногу. Бомонд, відвів погляд від порожнього келиха, і в очах його спалахнув холодний жорсткий вогник. Він сперся долонями на стіл і встав. Вийшовши з кабіни, він підійшов впритул до Діспейна.
– Віддавай мої гроші, Берні, – сказав він.
Чоловік, який піднімався слідом за Діспейном, втиснувся між ними і сильно штовхнув Неда у живіт лівою рукою. Він був невисокого зросту, але плечі мав важкі і кулаки, як чавунні гирі.
Нед відлетів до перегородки, скорчившись від болю, коліна у нього підігнулися, але він не впав. На мить він так і завмер. Очі його оскляніли, обличчя позеленіло. Він пробурмотів щось нерозбірливе і рушив до сходів.
Блідий, з непокритою головою, він, хитаючись, спустився донизу, пройшов через залу, вийшов на вулицю і зупинився на узбіччі. Там він виблював. Потім вліз у таксі, котре стояло в кількох метрах від входу, і велів водію їхати в Грінвіч Вілледж.
3
Біля дому з сірими кам'яними східцями Нед Бомонт зупинив таксі. З розчахнутих підвальних дверей на темну вулицю виплескувалися шум і світло. Через ці двері він пройшов у довгу вузьку кімнату, де два бармени в білих куртках змішували напої для десятка людей, що сиділи вздовж довгої стойки, а два офіціанти обслуговували тих, що сиділи за столиками.
– Побий мене грім, та це ж Нед! – вигукнув лисий бармен. Він перелив у високий бокал якусь рожеву суміш і простягнув через стойку мокру руку.
– Привіт, Мак, – відізвався Нед.
Потім потисли один одному руки з одним із офіціантів, і з товстим червонощоким італійцем, котрого назвав Тоні. Коли з взаємними привітаннями було скінчено, Нед заявив, що він не проти замовити випивку.
– Нічого подібного! – обурився Тоні. Він постукав по стойці порожнім бокалом. Не продавай сьогодні цьому хлопцю нічого, навіть склянки води, – наказав він, коли бармени поглянули на нього. – Все, що він побажає – за рахунок закладу.
– Сперечатись не буду, лише б напоїли. Двойну порцію віски!
Дві дівчини в другому кінці кімнати піднялися зі своїх місць і крикнули:
– Агов, Нед!
– Зараз повернуся, – пообіцяв Нед і направився до дівчат. Вони обійняли його, засипали запитаннями, познайомили зі своїми супутниками і посадили за свій столик.
Він сів, і у відповідь на їх запитання повідомив, що до Нью Йорка він повернувся тимчасово, а не назавжди і пити буде шотландське віскі двойними порціями.
Біля третьої години ранку вони піднялися з-за столу. З бара Тоні вони пішли в другий, подібний до першого, як дві краплі води, і там всілися за точно такий же столик і пили те ж саме, що й раніше.
В половині четвертої один з чоловіків встав і пішов, не попрощавшись. Хвилин через десять Нед, другий чоловік і обоє дівчат теж піднялися. На розі вони сіли в таксі, поїхали в готель біля Вашингтон-скверу і висадили там другого чоловіка з одною з дівчат.
Дівчина, яка лишилася, котру Нед називав Федінк, повезла його до себе, на 73-у вулицю. В квартирі було дуже спекотно. Коли Федінк відчинила двері, тепле повітря хвилею вирвалося їм назустріч. Дівчина зробила три кроки, зітхнула і повалилася на підлогу.
Нед зачинив двері і спробував її розбудити, але вона не прокидалася. З великим зусиллям він дотягнув її до спальні і уклав на покриту квітчастим покривалом кушетку. Знявши з неї верхній одяг, він розшукав ковдру, прикрив її і розчахнув вікно. Потім пройшов у ванну, де його знову вирвало. Після цього він повернувся до вітальні, ліг, не роздягаючись, на диван і заснув.
4
Неда Бомонта розбудив телефон, що задзеленчав над самою його головою. Він відкрив очі, спустив ноги на підлогу і роззирнувся. Побачивши телефон, він заспокоївся і закрив очі.
Телефон продовжував дзеленчати. Нед застогнав, заворочався і знову відкрив очі. Звільнивши ліву руку, він підніс її до очей і примружившись , поглянув на годинника. Скельця на циферблаті не було, і стрілки зупинилися за дванадцять хвилин дванадцята.
Ще поворочавшись, він умостився на лівому боці, підсунув під голову зігнуту в лікті ліву руку. Телефон продовжував дзеленчати. Нед оглядівся тужливими мутними очима. В кімнаті горіло світло. Через відкриті двері він бачив укутані ковдрою ноги Федінк.