Октав. Скалене, треба для нього щось зробити.
Скапен. Після такої образи?!
Леандр. Благаю тебе: забудь усе, що я наговорив тобі під гарячу руку, і придумай, чим мені допомогти…
Октав. І я теж тебе прошу.
Скапен. Ця образа лягла мені на серце!
Октав. Не будь злопам’ятним…
Леандр. Невже ж, Скапене, ти покинеш мене, коли жорстоке лихо загрожує моєму коханню?!
Скапен. Ні за що ні про що так мене образити!
Леандр. Каюсь, я винен!
Скапен. Вилаяти мене падлюкою, негідником, шахраєм, мерзотником!
Леандр. Ти не можеш собі уявити, як я жалкую…
Скапен. А ще до того пориватися заколоти мене шпагою!..
Леандр. Від щирого серця прошу тебе — вибач мені! Хочеш — я кинуся тобі до ніг… Ну ось, Скапене, я на колінах… Благаю тебе ще раз, не покидай мене!
Октав. Ну, після цього, Скапене, треба вже зглянутися на нього.
Скапен. Встаньте! Іншим разом не будьте такий необачний.
Леандр. Ти обіцяєш допомогти мені?
Скапен. Треба подумати…
Леандр. Але ж ти знаєш, час не жде…
Скапен. Не турбуйтесь! Скільки вам треба?
Леандр. П’ятсот екю.
Скапен. А вам?
Октав. Двісті пістолів.
Скапен. Я хочу вимантачити ці гроші у ваших батьків… (До Октава). Щодо вашого батенька, то механіку вже знайдено. (До Леандра). А з вашим, хоч він і скупий страшенно, ще легше підстроїти цю штуку. Самі знаєте, хвала богові, він не дуже багатий на розум. Мені здається, його можна запевнити в чому завгодно… Ви цим не ображайтеся, паничу: між ним і вами — нічого спільного! Адже ж ви добре знаєте, якої всі про це думки: що він вам батько тільки про людське око.
Леандр. Не забріхуйся, Скдпене!
Скапен. Добре, добре! Тут немає чого соромитись! Ви смієтеся?.. Стривайте, ось іде Октавів батько! Почнемо з нього; добре, що сам на очі навернувся… Ідіть собі обидва звідси. (До Октава). А ви скажіть вашому Сільвестрові, щоб він мерщій приходив виконувати свою роль.
ЯВА 8
Аргант, Скапен.
Скапен (набік). Він усе ще роздумує!
Аргант (думаючи, що він сам). Так-безглуздо себе поводити! Бозна з ким зв'язатися! Ой… молоде та зелене!
Скапен. До ваших послуг, пане!
Аргант. Здоров, Скапене.
Скапен. А ви все ще своїм сином голову собі сушите?
Аргант. Мушу тобі признатися, це дуже мене засмучує.
Скапен. Пане, в нашому житті щохвилини трапляються різні несподіванки; нема краще, як бути завжди до них готовим. Колись давно чув я і добре запам’ятав один вислів якогось стародавнього мудреця.
Аргант. Який?
Скапен. А такий, що коли батько від’їздить від сім’ї, він мусить бути готовий до всякого лиха, що може статися вдома: і дім у нього згорів, і гроші в нього. вкрали, і дружина його померла, і син його покалічився, і дочку його зведено. І він повинен вважати за особливе щастя для себе, коли побачить, що не все те над ним збулося… Я сам, з моєю маленькою філософією, завжди додержую цього мудрого правила і, повертаючись із подорожі додому, завжди наперед припускаю, що мені доведеться прийняти від мого пана гнів, докори, стусани, навіть і батоги, а коли чого не перепадає, я щиро дякую моїй щасливій долі.
Аргант. Все це дуже добре. Але я все-таки не можу примиритися з отим свавільним одруженням!.. Адже ж воно зруйнувало всі наші плани… Я оце зараз радився з адвокатом про те, як би розірвати той шлюб…
Скапен. Ой пане, якщо ви тільки мені вірите, тут треба якось інакше полагодити справу. Ви ж знаєте, що таке наші судові процеси! В таке болото влізете, що й з головою заховаєтесь!
Аргант. Ти маєш рацію, я це й сам добре бачу… Але який же інший шлях?
Скапен. Мені здається, що я його знайшов. Я співчуваю вашому горю і добре-таки розкинув розумом, як би полагодити цю справу. Серце мені болить, коли я бачу, як діти засмучують своїх шановних батьків, а до вас, пане, я завжди почував особливу симпатію.
Аргант. Я тобі дуже вдячний.
Скапен. Так оце знайшов я брата тієї дівчини, з якою ваш син одружився. Той брат такий хоробрий, ну головоріз, та й годі! Він тільки про бійки й говорить… Вбити людину — для нього все одно що кухлик винця вихилити! Повів я з ним розмову про шлюб його сестрички і пояснив йому, як легко вам розірвати цей шлюб, посилаючись і на насильство, що його заподіяло вашому синові, і на батьківське право, ну й на підтримку, що ви. Її знайдете в самого правосуддя, яке візьме до уваги і ваше право, і ваші гроші, і ваші зв’язки… Кінець кінцем я його так обкрутив, що коли запропонував йому покінчити справу мировою за деяку суму, то він зовсім згодився розірвати цей шлюб, якщо тільки ви дасте йому грошей.
Аргант. А скільки ж йому треба?
Скапен. О! Він спочатку заправив страшенно багато.
Аргант. А скільки?
Скапен. Та наче з глузду з’їхав!
Аргант. А все ж таки?
Скапен. Менш як за п’ять або шість сотень пістолів він і говорити не схотів.
Аргант. Щоб йому п’ять або шість сотень лихоманок, по чотири дні кожна!.. Що, він глузує з людей, чи що?!
Скапен. Я йому казав те ж саме. Звичайно, я й на думці не мав погоджуватись і сказав йому, що він даремно вважає вас за такого простака, щоб ото злупити з вас п’ять або шість сотень пістолів. Нарешті після довгих балачок ми ось на чому порішили. "Зараз я маю їхати до армії, — сказав він мені, — маю справити собі одежу, а для цього потрібні гроші, і хоч-не-хоч я згоджуюсь на те, що мені пропонують. Мені треба доброго коня до війська, а менш як за шістдесят пістолів не купиш пристойного коня".
Аргант. Ну що ж! Я йому дам тих шістдесят пістолів.
Скапен. Треба збрую й пістолети, а на це теж не менш як пістолів із двадцять піде.
Аргант. Двадцять пістолів та шістдесят — це вісімдесят пістолів…
Скапен. Атож….
Аргант. То багато. Ну, та вже нічого. Я й на це згоден.
Скапен. Йому ще й для слуги кінь потрібний, за нього доведеться пістолів із тридцять дати.
Аргант. Як, сто чортів! Хай ходить пішки! Нічого йому не дам.
Скапен. Пане…
Аргант. Ні. Ото нахаба!
Скапен. Ви хочете, щоб його слуга ходив пішки?
Аргант. Нехай ходить, як йому до вподоби, разом із своїм хазяїном.
Скапен. Боже мій, пане, чи варт балакати за таку дрібницю?.. Я вас прошу, не доводьте справу до процесу. Віддайте краще все, тільки не зв’язуйтеся з правосуддям.
Аргант. Гаразд! Нехай так! Я дам йому ще тридцять пістолів.