Октав. Отак?
Скапен. Гаразд. Тепер уявіть собі, що я — ваш батько, який має приїхати, і відповідайте мені якомога твердіше, наче ви йому самому відповідаєте… "Як?! Гультяю, нікчемо, негіднику, недостойний сину такого батька, як я! Ти ще насмілився з’явитися мені на очі після всіх твоїх підлих учинків, після всього того, що ти накоїв за час моєї відсутності?! То це такі, наслідки моїх турбот про тебе, шахраю??. Оце такі наслідки? Хіба так повинен ти шанувати свого батька?.. То це так ти мене поважаєш?.." Ну ж бо! Ну, чого ж ви? "В тебе, волоцюго, стало зухвальства повінчатися таємно, без моєї згоди?! Відповідай же мені, мерзотнику, відповідай зараз же! Послухаємо, що ти мені скажеш!.." Ох! Та ну його к бісу, як отак!.. Чого ж ви стоїте, немов неживі?!
Октав. Це того, що я собі уявив, ніби це й справді мій батько гримає на мене…
Скапен. Ага! Ну от, саме тому й не треба стояти отаким тюхтієм.
Октав. Я спробую підбадьоритись і відповідатиму твердо…
Скапен. Напевно?
Октав. Напевно…
Сільвестр. Ось, до речі, й ваш батько!
Октав. О небо!.. Я загинув!..
ЯВА 5
Скапен, Сільвестр.
Скапен. Стривайте! Октаве!.. Октаве, стійте!.. Ну, ось маєш — утік! Яка нікчемна, полохлива вдача! Ну, візьмімося тепер за старого!
Сільвестр. Що ж я йому скажу?
Скапен. Дозволь уже мені говорити, а сам тільки підтримуй мене.
ЯВА 6
Аргант, Скапен і Сільвестр у глибині сцени.
Аргант (думаючи, що він сам). Чи хто чув коли про такі вчинки!
Скапен (до Сільвестра). Він уже все знає, і воно так засіло у нього в голові, що він сам до себе голосно балакає.
Аргант (думаючи, що він сам). Нечуване нахабство!
Скапен (до Сільвестра). Послухаймо його ще трохи.
Аргант (думаючи, що він сам). Хотів би я знати, що вони мені скажуть про цей чудовий шлюб!
Скапен (набік). Ми вже про це думали…
Аргант (думаючи, що він сам). Може, вони заперечуватимуть?
Скапен (набік). Ні, й не подумаємо!
Аргант (думаючи, що він сам). Чи вони гадають, що їм так минеться?..
Скапен (набік). Це може бути.
Аргант (думаючи, що він сам). Спробують, чого доброго, таке виплести, що й на голову не налізе…
Скапен (набік). Дуже можливо.
Аргант (думаючи, що він сам). Тільки ні до чого всі їхні балачки.
Скапен (набік). Це ми ще побачимо!
Аргант (думаючи, що він сам). Я не слухатиму їхніх побрехеньок!
Скапен (набік). Не нахваляйся!
Аргант (думаючи, що він сам). Я вже зумію знайти надійне містечко для мого негідника сина.
Скапен (набік). Ну, і ми про це подбаємо.
Аргант (думаючи, що він сам). А щодо цього пройдисвіта Сільвестра, то я його добре відлупцюю.
Сільвестр (до Скапена). Я був би дуже здивований, коли б він про мене забув…
Аргант (побачивши Сільвестра). Ага!.. Ви тут, мудрий гувернере нашої родини, взірцевий керівниче молоді!
Скапен. Я дуже радий, добродію, що ви вернулися.
Аргант. Доброго здоров'ячка, Скапене! (До Сільвестра). Ви чудово виконали мої накази!.. Що й казати, мій син поводився дуже розважно, поки я їздив!..
Скапен. Ви, добродію, почуваєте себе дуже добре, як я бачу?
Аргант. Так собі, потрошку… (До Сільвестра). Ти чого мовчиш, негіднику? Чого мовчиш?!
Скапен. Як їздилося, добродію?
Аргант. Ах, господи! Дуже добре! Дай мені спокій, не заважай вилаяти…
Скапен. Ви хочете лаяти?
Аргант. Так, я хочу лаяти!
Скапен. О! А кого ж саме лаяти, добродію?
Аргант (показуючи на Сільвестра). Оцього ледацюгу!
Скапен. А за віщо?
Аргант. Хіба ж ти не чув про те, що тут сталося без мене?!
Скапен. Дещо чув, добродію, — дрібниці, нічого особливого…
Аргант. Як! Дрібниці?! Нічого особливого?! Такий страшний вчинок!..
Скапен. Почасти ви маєте рацію…
Аргант. Таке зухвальство!
Скапен. Це правда…
Аргант. Син одружується без згоди свого батька.
Скапен. Авжеж, то недобре… Тільки, на мою думку, пане, не слід здіймати бучі.
Аргант. Це на твою думку, а ось на мою, то я галасуватиму досхочу! Що?! Може, ти скажеш, що я не маю за що лютувати?
Скапен. Ні, не те… Я теж дуже розгнівався відразу, коли довідався про цю справу; я навіть заради ваших інтересів нагримав на вашого сина. Спитайте в нього, що я йому тут набалакав, як я вилаяв його за те, що він так мало шанує свого батька, а він же повинен йому, цебто вам, ніжки цілувати!.. Ви самі, пане, не змогли б йому сказати більше. Та що з того? Зваживши потім усе, я побачив, що він справді зовсім не такий винний, як це здається спершу.
Аргант. Що ти мені торочиш? Ні сіло ні впало не знати з якою одружився, та ще й не винен?
Скапен. Що ж поробиш, пане… Така вже його доля…
Аргант. А-а! Оце так резон! Тобто можеш робити, що тільки в голову влізе, — шахраювати, грабувати, вбивати, а потім виправдуйся тим, що, мовляв, така вже моя доля.
Скапен. Мій боже! Ви занадто по-філософському розумієте мої слова. Я хочу тільки сказати, що він зовсім фатально, проти свого бажання вплутався в цю справу.
Аргант. А навіщо ж він уплутувався?
Скапен. Та невже ж ви хочете, пане, щоб він був такий самий розсудливий, як і ви? Молоді люди — молоді і не завжди в своїх учинках ідуть за розумом… Живий приклад — наш Леандр: чого вже я йому не говорив, як не навчав, а що ж, і він уже накоїв штук, та ще й не таких, як ваш син. Адже ж ви й "самі, пане, були молоді, і за вами десь грішки водилися… Я чув, наприклад, що ви були дуже приємним кавалером у дамській компанії, користувалися, кажуть, прихильністю найперших тогочасних красунь і ніколи не давали маху.
Аргант. Так, це правда, — я не заперечую; але ж я тільки залицявся до них і ніколи не доходив до таких дурниць, як він.
Скапен. Що ж він мав робити? Він бачить молоду дівчину; та виявляє до нього прихильність. Це вже а нього від вас — його страх як жінки люблять! Він зачарований, ходить до неї, наспівує їй про кохання, палко зітхає, страждає… Вона піддається, він іде далі… Аж тут їх обох застають родичі і примушують його з нею одружитися.
Сільвестр (набік). Ох і спритний штукар!
Скапен. Невже б вам приємніше було, коли б його вбили? Все ж таки краще бути жонатим, ніж мертвим.
Аргант. Мені ніхто не казав, що воно так вийшло…
Скапен (показуючи на Сільвестра). Спитайте лишень у нього, він те ж саме скаже.
Аргант (до Сільвестра). То його примусили одружитися?