— В один із років, а саме в той, коли це діялось, у невеликому американському місті Лондоні жив небагатий мільйонер на прізвище Джек...
* З а н а ч к а (таборовий жаргон) — потайне місце для переховування заборонених речей.
Чмир, котрий завжди захоплено слухав пригоди графа Монте-Крісто або таємниці печери Лейхтвеса, цього разу пропускав повз вуха незвичайні бувальці "небагатого мільйонера", бо вся його увага зосереджувалась на дверях до коридора — чи не чути кроків наглядача, що має покликати Чмиря на допит.
Уже давно закінчив оповідати романіст, уже всі в камері обляглись і стали засинати бентежним тюремним сном, не спав лиш Чмир, котрого мучили всілякі здогадки. Невже Пальчиков не помітив у коридорі на підлозі
Чмиревої записки й не передав її Коржеві? Невже Корж не відніс записки до 3-ї частини, як то робив завжди? Чому ж Чмиря не викликають? Адже від цього залежить можливість покурити! Уже й наглядача Пальчикова змінив гуран* Сєнотрусов, а Чмиря все не кличуть...
Нарешті, десь по першій годині ночі, коли в камері хропли або вигукували уві сні беззмістовні слова, Сєнотрусов одчинив двері й тихо промовив:
— Чмир, облакайсь в лопать**!
'Гуран — прозвисько забайкальських козаків.
"Облакайсь в лопать (забайкальська говірка) — одягай одежу.
Дехто прокинувся й схопився з місця, але, почувши, що викликають не його, лягав далі спати; Чмир, що й не роздягався, одразу зник у коридорі.
Надія не обманула його. У 3-й частині Чмиря приведено до молодого слідчого Вихрова, який, кліпаючи сонними очима, спитав:
— Ви просили викликати у справі Герасимова? У чому там річ?
Чмир крутнувся на стільці й сказав скоромовко^ наперед приготовану фразу:
— Та він в камері агітує проти Радянської влади: каже, що в Гітлера кращі танки й більше, як у наших, літаків.
Слідчому Вихрову сонливість як водою зняло. Ще б пак! Такий чудовий матеріал для обвинувачення Герасимова, проти якого, власне, нема поки що ніякого матеріалу, —ц тут враз випливає обличчя запеклого ворога, котрий навіть у камері сізо не кається. Щоправда, сам слідчий Вихров мало вірить, що скромний, неговіркий бухгалтер Герасимов, якого він допитував минулої ночі, зважився б на таку зухвалість, і без того ж над ним нависла небезпека бути засудженим до розстрілу, та й навряд чи міг би інтелігену Герасимов зблизитися з антипатичним блатарем Чмирец, котрий і в самого Вихрова викликав огиду йолопськок усмішкою на вкритому ластовинням обличчі. Однак не ма; значення, з чого складено обвинувальний матеріал! Важливо — скласти, а там хай суд морочить собі голову — що робити з неприкаяним Герасимовим...
І Вихров з легкою душею взяв чистий аркуш писату протокол свідчення.
Кострубаті Чмиреві слова треба було ще опрацювати, надати їм виразної юридичної форми, тому Чмиря дивувало, чому слідчий пише так багато, коли сам Чмир сказав зовсім мало.
Аж ось слідчий передихнув і спитав:
— Що ви можете додати до сказаного?
Чмир засмикався на стільці, не уявляючи, що ж можна додати ще, коли й так досить, щоб підвести Гераси-мова під вишку. Знизав плечима й, аби щось відповісти, нетерпляче промовив:
— Ну, взагалі каже, що Гітлер все'дно переможе... Слідчий записав і це. Перечитав написане, зітхнув і
став голосно читати Чмиреві:
— "Як тільки з/к Герасимов Сергій Петрович опинився в нашій камері, він одразу ж заходився провадити серед нас контрреволюційну агітацію, намагаючись викликати в нас недовір'я до повідомлень Радінформбюро й посіяти паніку. Він усіляко вихваляв озброєння фашистської Німеччини, запевняючи, що ворог переважає Червону Армію міцністю танків і кількістю літаків, чим, мовляв, пояснюється його переможний наступ і відступ •Червоної Армії. Взагалі, як висловлювався Герасимов, переможе гітлерівська Німеччина, що призведе до падіння Радянської влади й реставрації в СРСР капіталізму. З моїх слів усе записано правильно"
г — Підпишіть.
Слідчий простягнув Чмиреві папір і показав, де треба ставити підпис.
— Усе? — спитав слідчий, коли Чмир повернув йому Іпідписаний протокол, і хотів уже натиснути кнопку електричного дзвінка, щоб викликати конвоїра, але Чмир ошкірився, показуючи ряд коротких зубів.
— А закурити треба ж дати, громадянине слідчий! Я ж чоловіка вам продав...
— Що значить "продав"? — спохмурнів слідчий.
— Ну, матеріал, виходить, дав, — вибачливо посміхнувся Чмир, розводячи руками.
— Полегше з такими висловами! — сердито буркнув слідчий, але все ж дістав із шухляди пачку махорки, одірвав од газети чималий клаптик і відсипав на нього на Добру цигарку махорки.
Але сталось незвичайне. Чмир її не закурив, бережно, як коштовну річ, він затиснув у кулаці цигарку й приніс цілою до камери. Він не збудив Різаного та іншої блатної братії, як того слід було сподіватись, а підійшов до Герасимова. У камері всі міцно спали, лиш Герасимов, чекаючи, що його й цієї ночі викличуть на допит, одразу підхопився, та Чмир заспокійливо махнув рукою й простягнув ще не закурену цигарку.
— Кури, пахан*! — лагідно промовив Чмир, підносячи запаленого сірника.
Якби хтось поклав перед Герасимовим тисячу карбованців, він був би менше вражений, ніж цим безпричинним проявом блатної ласки. Закурити в сізо цигарку, коли ні в кого немає тютюну, а всім так хочеться курити — це просто щось фантастичне! Хіба що уві сні таке могло б приверзтися.
— Та що ви! Ні! Куріть самі, а мені лишите маленького недокурка, — замахав руками розгублений Герасимов.
Але Чмир наполягав:
— Кури, чого там!.. Це ж я тебе продав за цигарку, то хоч накуришся першим.
— Як "продав"? — бентежно спитав Герасимов, передчуваючи щось недобре.
— Сказав твоєму слідчому, що ти розводиш у камері контру, агітуєш за Гітлера...
— Як же ви могли таке сказати, коли нічого подібного не було й не могло буга?! — прошепотів Герасимов, потерпаючи від жаху й обурення.
— Ти сам подумай, — заперечив Чмир, — тебе ж усе'дно шльопнуть, бо ти вже маєш п'ятдесят восьму статтю, то хоч покуримо, щоб даром махорка не пропадала в слідчого...
— Та ви, ви... не людина9 Мені гидко дивитись на вас! — захлинався від обурення Герасимов, але Чмир підвівся й закурив сам цигарку.