*
Справді, адже те саме завдання, що закріплено в монополії на інституційне насильство і смерть, знаходить свій вияв і в примусовому доживанні, в форсуванні життя заради життя (штучні нирки, інтенсивна реанімація дітей із вродженими вадами, продовження аґонії за будь-яку ціну, пересаджування орґанів тощо). Всі ці процедури означають не що інше, як довільне обмеження смерти і нав'язування життя, — і з якою ж метою? З науковою та медицинською? Але тоді виходить, що це якась наукова параноя, котра не має ніякого відношення до людських цілей. Може, з метою отримати зиск? Ні: суспільство спалює тут величезні кошти. Ця "героїчна терапія" характеризується зростанням видатків і "спаданням користи": вона витворює людей, котрі непродуктивно доживають віку. Якщо соціяльне забезпечення ще може розглядатись як "відновлення робочої сили на користь капіталу", то тут цей арґумент не має жодної ваги. Система входить тут у ту ж саму суперечність, що й у питанні про смертну кару: воно дедалі більше нарощує ставки на збереження життя як цінности, позаяк ця система цінностей виступає основою для стратеґічної рівноваги всього цілого, — однак це зростання ставок спричиняється до дисбалансу економічної рівноваги цілого. Що ж робити? Потрібно здійснити економічний вибір, і в цій перспективі вже вимальовується евтаназія як напівофіційна доктрина і практика. У Франції вирішують підтримувати життя 30% хворих на уремію (у США — 36%!). Евтаназія вже існує повсюдно, і двозначність її вимог во ім'я гуманізму (те ж саме відбувається і з вимогами "свободи" абортів) стає дедалі очевиднішою: вона вписується в середньо— чи довготермінову лоґіку системи. Все це спрямовано на розширення соціяльного контролю. Адже за всіма позірними суперечностями прослідковується цілком чітке завдання: забезпечити контроль над усією тяглістю життя і смерти. Birdh-control (*) чи death-control (**), страчують людей чи змушують їх доживати, — а заборона вмирати становить собою карикатурну, однак лоґічну форму поступу толерантности, — головне, що в них відбирають право приймати рішення, вони не мають свободи розпоряджатися своїм життям і смертю, вони живуть і вмирають лише з дозволу суспільства. Досить і того, що вони перебувають під владою біолоґічної випадковости смерти, це теж якась свобода. Як мораль вимагає "Не вбий", так само вимагає вона сьогодні "Не вмирай", — принаймні, вмирай не як тобі захочеться, а лише з дозволу закону та медицини. Якщо тобі й дають право померти, то тільки за особливою ухвалою. Одне слово, смерть як таку відмінили на користь death-control й евтаназії, — власне кажучи, це вже й не смерть, а щось цілковито нейтралізоване, вписане в систему правил і розрахунку еквівалентностей: rewriting-planning-programming-system(***). Смерть повинні забепечувати як соціяльну послугу, разом зі здоров'ям і хворобою інтеґровану під знаком Плану й Соціяльного Забезпечення. Це скидається на "мотелі для самогубства" у США, де за пристойну суму можна отримати смерть у найприємніших умовах (як і будь-який товар для споживання), сервіс тут пречудовий, все передбачено, навіть тренера в особі гарненької жіночки, яка допоможе вам повернути смак до життя, — а потім у вашу кімнату люб'язно, з професійною точністю і без жодних докорів совісти запустять ґаз (****). Ці мотелі для самогубців надають послугу, за котру ви платите рівно стільки, скільки вона коштує (а якщо самогубство не вдасться, то, мабуть, і гроші повернуть?) А чому це смерть не повинна стати соціяльною послугою, коли вона, як і все інше, функційована як предмет індивідуального споживання, котрий можна прорахувати в межах соціяльної системи видатків-прибутків?
====
*Контроль над народжуваністю (анґл.) — прим. пер.
**Контроль над смертю (анґл.) — прим. пер.
***Система переробки, планування і проґрамування (анґл.) — прим. пер.
****Тут Бодріяр здійснює типову постмодерну гру з сюжетом оповідання Андре Моруа "Тhanatos palace hotel" — прим. пер.
====
Якщо система погоджується на отакі економічні жертви задля штучного воскресіння своїх живих покидьків, то виходить, що в неї є якийсь засадничий інтерес в тому, щоб відібрати в людей навіть біолоґічну випадковість їхньої смерти. "Ви помріть, а ми зробимо все інше" — це вже не просто собі старе рекламне гасло funerales homes(*). Сьогодні смерть є частиною всього іншого, і Танатос-Центри беруть на себе турботу про смерть, так само як Ерос-Центри піклуються про секс. Полювання на відьом триває.
====
*Бюро ритуальних послуг (анґл.) — прим. пер.
====
Правосуддя, смерть і помсту потрібно передати "об'єктивній" трансцедентній інстанції. Смерть і спокуту потрібно вирвати з кругобіжности обміну, монополізувати і перерозподіляти з верхів. Потрібно створити бюрократію смерти і покарання, так само як і абстраґування економічних, політичних і сексуальних обмінів, — якщо цього не зробити, то розвалиться вся структура соціяльного контролю.
Ось чому будь-яка смерть чи насильство, котра виходить з-під монополії держави, має підривний характер — це знаменує собою скасування самої влади. Звідси випливає і отой чар, яким притягують до себе знамениті убивці, бандити і всі інші марґінальні типи, по суті, він збігається з чарівливим впливом, який справляють на нас мистецькі витвори: це таке, наче якась частка смерти і насильства вирвалася з-під монополії держави і перейшла у площину дикої, безпосередної символічної обопільности смерти, — так само як у святкуванні й марнуванні щось неначе вилучається зі сфери економіки й перетікає в площину марнотного жертовного обміну, — і так само в поезії й мистецьких витворах щось виходить з-під оруди терористичної економіки сиґніфікації і переливається у площину масового поглинання знаків. Тільки це і приваблює у нашій системі. Причаровує лише те, що не обмінюється в площині цінности: секс, божевілля, смерть, насильство, — і саме тому його повсюдно придушують. Мільйони полеглих на війні обмінюються в площині цінности згідно з загальною еквіваленцією "смерть за батьківщину" — вони, сказати б, конвертуються в золото, тобто не втрачені для суспільства. Убивство, смерть, порушення закону повсюдно леґалізовані, якщо вже не леґальні, — аби лиш вони конвертувалися в цінність за тим же процесом, котрий опосередковує працю. Лише деякі смерті, деякі практики уникають цієї конвертованости, лише вони руйнівні, і часто їх зараховують до розряду нещасливих випадків.