Отож, у Батая смерть розглядається як принцип надмірности і як анти-економіка. Звідси ж походить метафора розкоши, метафора смерти як пишноти. Лише даремне похоронне марнування має сенс — економіка не має жодного сенсу, вона є просто залишком, з котрого вчинили закон життя, тоді як багатство полягає в пишному обміні смерти: в посвяті, в "проклятій долі", що не піддається інвестуванню й еквівалентності, а тому її можна лише знищити. Якщо життя полягає просто в потребі тривати за будь-яку ціну, то знищення — це розкіш, яка не має ціни. В системі, де життя реґулюється законом цінности і користи, смерть стає даремною розкішшю і єдиною альтернативою життя.
Оце розкішне поєднання статі й смерти фіґурує в Батая під знаком безперервности, на противагу перервній економіці індивідуальних існувань. Доцільність належить до порядку дисконтинуального, саме дисконтинуальні створіння виробляють доцільність, всі види доцільности, що зводяться лише до одного, — до їхньої смерти. "Ми перервні створіння, ми індивіди, що вмирають кожен поодинці і за незрозумілих обставин, однак ми потерпаємо від ностальґії за втраченою безперервністю". Смерть же ж, навпаки, не має жодної доцільности, в еротизмі вона ставить під сумнів усяке цільове настановлення індивідуальної істоти: "Що ж означає еротизм тіл, як не насильство над сутністю партнерів?.. Всяка еротична дія базується на принципі руйнування замкненої структури істоти, котра в нормальному стані виступає партнером для гри". Еротичне оголення означає не що інше як завдавання смерти, оскільки воно означає перехід до стану комунікації, до втрати ідентичности і злиття. Зачарованість розпадом сталих форм, — ось що означає Ерос, усупереч Фройду, в котрого Ерос пов'язує енерґії, складає їх у дедалі більші цілісності. В смерті, як і в Еросі, відбувається впоєння перервности в безперервність — це гра з цілковитою перервністю. Саме в цьому сенсі "смерть, розрив тієї індивідуальної перервности, до котрої нас приковує тривога, постає перед нами як набагато важливіша істина, ніж саме життя". Фройд казав точнісінько про те ж саме, але за основу взяв недостатність. І це вже була не та сама смерть.
Фройдові не бракувало вміння розгледіти у смерті контури самого життя, — він просто не здужав розпізнати запаморочливости, надмірности і того перевороту всієї економіки життя, котрий здійснила смерть, — а тому й зробив із неї, у формі кінцевого потягу, рівняння відстроченого життя. Він побудував теорію фінальної економіки під знаком повторюваности і знехтував при цьому пароксизмом. Смерть — це ні розв'язання, ні інволюція, вона становить собою не що інше, як обернення й символічний виклик.
Тому що, в самозабутті й гарячковому намаганні
попередити волю богів,
смертні розпочавши свій гін із широко розплющеними очима обирають найкоротший шлях до небуття
Так бурхливий потік шукає спочинку в морській глибині
кидається з шалом
несамохіть зачарований
з каменя на камінь несамовито
в тузі п'янкій за безоднею...
Безумство мов пошесть. Так цілі народи
віддаються веселому бенкету смерти
[В епоху греків на Ксанті було місто]
великодушність Брута збудила в їхніх серцях лють
Коли спалахнула пожежа, він простягнув їм руку спасіння
хоча і держав ув облозі теє місто
Але вони зіпхнули з валів свого міста його посланців
огонь все шалів а вони ґзилися із утіхи
Брут закликав їх до порятунку — вони ж
мов причинні
волали од жаху і піднесення
чоловіки і жінки юрмами кидалися у полум'я
а діти гинули у стовпиську —
або ж під мечами своїх батьків.
Не варто було кидати їм такий виклик.
Однак це походить з іще давнішої давнини.
Колись їхні батьки, загнані в глухий кут персами,
запалили своє місто і хтіли прорватися
через комиші, що росли над річкою.
Домівки їхні і храми
спливли із димом а люди —
спливли із огнем у небо...
Їхні ж сини про це не забули...
Гельдерлін
*
Ідея про взаємний обмін життя і смерти, ідея про найвищу ціну життя за умови його обміну на смерть вже не належить до розряду наукової істини, — ця "істина" вже назавжди недоступна для науки. Коли Батай пише по еротизм: "Хоча поєднання коханців і є наслідком пристрасти, однак вона закликає смерть, бажання убити або ж учинити самогубство... безперервне насильство над перервною індивідуальністю... ці отвори, зявища і безодні, через котрі людські істоти безперервно поглинають одна одну і в чомусь уподібнюють цю безперервність самій смерті...", — то у всьому цьому немає ніякого об'єктивного відношення, ніякого закону, ніякої природної необхідности. Розкіш і надмірність — це не функції, вони не записані ані в тілі, ані у світі. Так само і смерть, ця символічна пишна смерть, що становить собою виклик, на відміну від біолоґічної смерти не записана в жодному тілі й у жодній природі. Символічне ніколи не збігається ні з реальним, ні з наукою.
Тим часом цієї помилки припускається і сам Батай. "Для людської істоти притаманне бажання продукувати ціною якмога менших зусиль. Природа ж виробляє все без ліку, вона радісно "жертвує". Для чого ж шукати підтримки в ідеалу оцієї щедротної природи супроти ідеально щадливої природи економістів? Розкіш не більш "природна", ніж економіка. Посвята і жертовна витрата не належать до розряду речей. Ця помилка навіть приводить Батая до змішування репродуктивної сексуальности й еротичної витрати: "Надмірність, яка породжує відтворення, і надмірність смерти можна збагнути лише за допомогою одна одної". Але ж відтворення як таке не має характеру надмірности — навіть якщо воно передбачає смерть індивіда, то це все одно вкладається у рамки позитивної економіки і функційної смерти, себто смерти на благо виду. А жертовна смерть завжди антипродуктивна й антирепродуктивна. Вона має на меті, як пише Батай, безперервність, однак це тільки безперервність виду, що становить собою тяглість порядку життя, — тоді як радикальна тяглість, в яку суб'єкт провалюється через секс і смерть, завжди означає нечувану утрату порядку. Вона не спирається на акт репродукування, так само, як і бажання не спирається на потребу, як і врочисте витрачання не продовжує собою задоволення потреб, — вона заперечує цю біолоґічну функційність в еротизмі. Шукати в законі виду таємницю посвяти, таємницю жертовного руйнування, таємницю гри і витрати означає функціоналізувати все це. Поміж ним немає навіть відношення суміжности. Немає нічого спільного між еротичною надмірністю і сексуальною, репродуктивною функцією. Немає нічого спільного між символічною надмірністю смерти та біолоґічним руйнуванням тіла (*).