"СТРИПТИЗ"
Бернарден, (директор "Crazy Horse Saloon", журнал "Люі"):
"В мене ніхто ні strip(*), ні tease(**)... це всього лиш пародія. Адже я містифікатор: ми вдаємо, ніби демонструємо неприкриту, голу істину, й це скрайній вияв містифікації.
====
*Роздягатися (анґл.) — прим. пер.
**Дражнити (анґл.) — прим. пер.
====
Це протилежність самого життя. Тому що гола стриптизерка насправді ще дужче вбрана, ніж в одязі. Її тіло намащується спеціяльними, надзвичайно гарними кремами, що надають шкурі оксамитного полиску... Вона зодягає рукавички, які ділять її руки навпіл, що теж дуже гарно, а також зелені, шарлатові або чорні панчохи, і вони теж ділять її ноги на рівні стегна...
Стриптиз моєї мрії: жінка в позаземному просторі. Жінка, що танцює в порожнечі. Адже чим повільніше вона рухається, тим більш еротична. Тому я й гадаю, що вершиною стриптизу була б жінка у невагомості.
Оголеність на пляжі не має нічого спільного зі сценічною голизною. Жінка на сцені — це богиня, вона недоторканна... Показ оголеного тіла, в театрах і взагалі, має поверховий характер, він обмежується мисленним актом: ось я буду роздягатися, буду показувати голих акторів і акторок. Це нецікаво, бо це вбогий підхід. Вони показують реальність — а я у своєму закладі показую неможливе.
Повсюдно демонструється статева реальність, а це звужує суб'єктивність еротизму.
В мерехтінні жвавого барвистого світла, обвішана оздобами, увінчана буйною помаранчевою перукою, особа змішаної крови, наполовину австрійка, наполовину полька Уша Барок продовжить традиції "Crazy Horse" — втілювати жінку, що не дається до рук".
Стриптиз — це танок; мабуть, це єдиний і найбільш самобутній танок сучасної західної цивілізації. Його таємниця полягає в автоеротичному освяченні жінкою свого власного тіла, що саме цією мірою й стає бажане для чоловіків. Без цього нарцисичного міражу, що становить сутність усіх порухів, без цих пестливих жестів, що огортають усе тіло й роблять його емблемою фалоса, немає й еротичного ефекту. Урочиста мастурбація, глибинну властивість котрої, за словами Бернардена, становить повільність. Ця повільність є познакою того, що порухи, котрими оточує себе стриптизерка (оголення, пестощі — аж до міметичного виразу втіхи), насправді є порухами "іншого". Її порухи витворюють довкіл неї фантом сексуального партнера. Однак тим же ж цей інший і вилучається, позаяк вона підмінює його собою і привласнює собі його порухи, виконуючи роботу з конденсації, що межує з процесами марення. Вся еротична таємниця (і вся робота) стриптизу полягає в цьому притягуванні й відштовхуванні іншого за допомогою порухів, поетична неквапність яких скидається на повільний вибух або падіння у сповільненому темпі, — це таке, наче перед своїм здійсненням щось ще встигає засвідчити вам свою недостатність, внаслідок чого і реалізується найвища можлива досконалість бажання(*).
====
*Жестикулятивна оповість, за технічною термінолоґією "bump and grind", здійснює те, що Батай назвав "позірним доказом від протилежного": свого поетичного смислу тіло набуває завдяки амбівалентності, котра випливає з того, що воно заслоняється й огортається серпанком загадковости за допомогою тих же порухів, які його й виставляють напоказ. І навпаки, наївність нудистів і взагалі всіх прибічників "поверхової пляжної голизни", як висловився про це Бернарден, полягає в тому, що, показуючи голу реальність, вони потрапляють у простір еквівалентности знака — голизна тут виступає всього лиш позначником еквівалента природи, а природа виступає як значеник. Це натуралістичне роздягання є не що інше, як "умоглядний акт", як дуже влучно висловився Бернарден, — себто ідеолоґія. В цьому сенсі, своєю перверзивною грою і софістичною амбівалентністю стриптиз протистоїть "розкріпаченню через голизну" як раціоналістсько-ліберальній ідеолоґії. "Ескалація голизни" — це ескалація раціоналізму, прав людини, формального розкріпачення, ліберальної демаґоґії, дрібнобуржуазного вільнодумства. Цю реалістичну аберацію дуже добре спростувала одна маленька дівчинка, якій подарували "ляльку, що вміє пісяти": "Моя сестричка теж уміє це робити. Ти можеш подарувати мені справжню"?
====
Справжнім є тільки той стриптиз, що відбиває тіло у свічаді порухів, причому за приписом цієї строгої нарцисичної абстракції — жестикуляція тут виступає рухомим еквівалентом знаків і познак, що використовуються за інших обставин, себто під час показу еректильного тіла через моду, макіяж і рекламу(*). Бездарний стриптиз — це звичайнісіньке собі роздягання, він просто відтворює голизну, себто хибну мету видовища, і нехтує гіпнотичністю тіла, передаючи його під владу глядацької пожадливості. Не можна сказати, що поганий стриптиз не вміє вгадати бажання публіки, — навпаки, просто стриптизерка нездатна сама для себе переосмислити своє тіло як об'єкт вшанування, незугарна обернути профанну (реалістичну, натуралістичну) голизну в сакральну голість тіла, що саме себе описує, обмацує (і все ж постійно крізь якусь штучну порожнечу, крізь чуттєву дистанцію, крізь натяки знову ж таки немов би уві сні відображає той факт, що порухи ці дзеркальні, що через дзеркало цих порухів тіло повертається до самого себе).
====
*Гра прозорих убрань може виконувати ту ж ролю, що й гра порухів. До цього ж розряду належить і реклама, що досить часто використовує двох або й кількох жінок: це тільки навбач гомосексуальна тематика, — насправді це не що інше, як один з варіянтів нарцисичної моделі самозваблення, гра подвоєння, що центрується на собі і здійснюється манівцями через сексуальну симуляцію (вона, між іншим, може бути й гетеросексуальна: чоловік у рекламі завжди використовується як запорука нарцисизму, що сприяє самозамилуванню жінки).
====
Поганий стриптиз — той, що його постійно переслідує голизна чи нерухомість (або ж відсутність "ритму", грубість жестів): в цьому випадку на сцені присутня тільки жінка і її тіло, "обсценічне" у строгому сенсі цього слова, а не замкнена сфера тіла, що цією аурою порухів визначає саме себе як фалос і саме собі віддає перевагу як знакові бажання. Отож, успіх полягає аж ніяк не в тому, щоб, як гадають, "віддаватися глядачеві", а якраз у протилежному. За словами Бернардена, стриптизерка — це богиня, і заборона, котру вона окреслює довкола себе, полягає не в тому, що від неї не можна нічого взяти (себто не можна перейти до статевого акту — ця репресивна ситуація притаманна для бездарного стриптизу), а в тому, що їй не можна нічого дати, позаяк вона все дає сама собі, звідки й походить ота доконана трансцедентність, що становить її чар.