====
*Атенська демократія, набагато розвиненіша від нашої, лоґічно дійшла до висновку, що за участь у голосуванні потрібно платити, як за державну службу, — після того, як задля створення кворуму випробувані були всі всі інші, в тім числі, й репресивні заходи.
====
З цього погляду, не має значення, чи існуючі партії історично і соціяльно щось виражають, — треба навіть, щоб вони нічого не представляли; адже таким чином ще більшою буде чарівливість гри, себто соціолоґічних досліджень, їхньої формально-статистичної манії.
"Класичне" загальне виборче право вже передбачає певну нейтралізацію політичного поля внаслідок суспільної домовлености щодо правил гри. Однак при цьому ще проводилося розмежування поміж репрезентантами й репрезентованими на базі реального антаґонізму між суспільними поглядами. Нині ж, коли ця суперечлива референція зазнала нейтралізації, то під знаком громадської думки, що стала рівною сама собі й зазнала медіятизації та набула однорідности через упередження (соціолоґічні опитування), стало можливим чергування "у верхах", — симуляція протилежности двох партій, взаємне поглинення їхніх цілей, взаємна оберненість їхніх дискурсів. Це чиста форма представництва, без репрезентантів і репрезентованих, — так само, як симуляція характеризує чисту форму політичної економії знака, без позначника і значеника, — як плинний курс валют і їхній дрейф, що підлягає вичисленню, характеризують собою чисту форму цінности, без будь-якої споживчої чи обмінної вартости, без будь-якої субстанції виробництва.
*
Може здаватися, що історичний розвиток капіталу змагає од відкритої конкуренції до оліґополії, а відтак до монополії, — що розвиток демократії рухається від багатопартійности до двопартійної, а відтак і до однопартійної системи. Нічого подібного: оліґополія, чи теперішня дуополія, витікає із тактичного роздвоєння монополії. В усіх царинах дуополія становить собою вищу стадію монополії. Монополію ринку руйнує не політична воля (втручання держави, антитрестівські закони тощо), — просто унітарна система, якщо вона хоче вціліти, повинна отримати бінарне реґулювання. В монополії це нічого не може змінити: навпаки, влада має абсолютний характер лише тою мірою, якою вона вміє заламуватися в еквівалентних варіянтах, лише тому що вона вміє роздвоюватися задля свого подвоєння. Так відбувається в усіх випадках — від марок пральних порошків до мирного співіснування. Щоб тримати світ під контролем. потрібні дві наддержави — єдина імперія впала б сама по собі. І рівновага страху просто дає можливість утворити реґулятивну опозицію, адже стратеґія має не ядерний, а структурний характер. Щоправда, ця реґулятивна опозиція може розвиватися за складнішим сценарієм, але ґенеративна матриця залишиться бінарною. Віднині це буде не дуель чи відкрите конкуренте змагання, а пари одночасних опозицій.
Від найменшої розділювальної одиниці (елементарної частки "запитання/відповідь") до макроскопічного рівня великих систем чергування, що заправляють економікою, політикою та світовим співіснуванням, — повсюдно спостерігається одна й та ж матриця: 0/1, бінарний ритм, що стверджується як метастабільна чи гомеостатична форма сучасної системи. Це ядро симулятивних процесів, котрі цілком нас опанували. Воно може орґанізуватися в гру нестабільних варіяцій, від полівалентности до тавтолоґії, і це не поставить під сумнів стратеґічну форму диполя — адже це божиста форма симуляції (*).
====
*З цього погляду треба піддати радикальній критиці проекцію бінарних структур, яку Леві-Стросс чинить на "антрополоґічні" структури мислення й дуальну орґанізацію як базову структуру первісних суспільств. Дуальна форма, якою Леві-Стросс наділяє первісні суспільства, становить усього-навсього нашу структурну лоґіку, наш власний код. Можна сказати, це навіть код нашого панування над "архаїчними" суспільствами. Отож, Леві-Стросс люб'язно підносить їм його у формі структур мислення, що притаманні всьому людському роду. Таким чином їх легше підготувати для того, щоб вони прийняли охрищення від Заходу.
====
*
Чому World Trade Center(*) у Нью-Йорці складається із двох веж? Усі хмарочоси на Мангаттені завжди задовольнялися тим, що протистояли один одному у вертикальній конкуренції, і результатом цього стала архітектурна панорама за подобою капіталістичної системи, — пірамідальні джунґлі, де всі хмарочоси ведуть між собою поєдинок. Ця система дуже добре проглядалася у знаменитому образі Нью-Йорка, який відкривався з моря. За кілька років цей образ геть цілком змінився. Емблема капіталістичної системи перемістилася з піраміди до перфорованої карти. Хмарочоси перестали бути обелісками, тепер вони туляться один до другого без жодного виклику, немов колони статистичної діяґрами. Ця нова архітектура втілює не конкурентну, а численну систему, де конкуренція поступилася місцем кореляції. (Нью-Йорк — єдине у світі місто, яке упродовж своєї історії з надзвичайною точністю і в повному масштабі втілило сучасну форму системи капіталу — й зі зміною цієї форми, відразу ж міняється і воно, — цього не робило жодне европейське місто). Його архітектурна ґрафіка — це ґрафіка монополії: дві вежі ВТЦ, бездоганні паралелепіпеди заввишки 400 метрів на квадратній основі, становлять собою бездоганно врівноважені і сліпі судини, що сполучаються між собою, — сам факт існування цих ідентичних об'єктів означає кінець усякої конкуренції, кінець будь-якої ориґінальної референції. Парадокс, але якби вежа була одна, то вона не втілювала б монополію, оскільки ми вже переконалися, що вона стабілізується в дуальній системі. Задля чистоти знак повинен продублювати сам себе — самодублювання знака якраз і кладе кінець тому, що він означав. Тут присутній увесь Енді Воргол: його численні копії обличчя Мерилін становлять одночасно і смерть ориґіналу, і кінець репрезентації. Дві вежі ВТЦ є зримим знаком того, що система замкнулася у запамороченні самодублювання, тоді як інші хмарочоси становлять кожен зосібна ориґінальний момент системи, що постійно долає сама себе крізь етапи кризи і дефіциту.