====
*"Medium is message" — це формула самої політичної економії знака, коли та набирає вигляду симуляції третього порядку: розрізнення медії й самого повідомлення притаманне ще сиґніфікації другого порядку.
====
Соціолоґічні опитування маніпулюють нерозв'язним. Чи впливають вони на результати виборів? Так чи ні? Чи дають вони достеменний знімок реальної дійсности, чи всього лиш відображають тенденції, а, може, відбивають викривлення цієї дійсности в гіперпросторі симуляції, ступінь спотворення котрого нам невідомий? Так чи ні? Це питання неможливо розв'язати. Якою б витонченою не була метода цих опитувань, а завжди залишається місце для обернености гіпотез. Статистика — це всього-навсього казуїстика. Ця нерозв'язність притаманна будь-якому процесу симуляції (див. вище про нерозв'язність кризи). Звичайно, внутрішня лоґіка цих процедур (статистики, теорії імовірностей і її практичного застосування, операційної кібернетики) сувора й має "науковий" характер, але в деяких аспектах вона геть непридатна, це казкова фікція, й індекс її заломлення в реальності (істинній чи фальшивій) дорівнює нулю. Це явище становить собою навіть те, що утворює потугу таких моделей, однак істини тут не більше, ніж у тестах, себто в параноїдальній проекції певної касти чи групи, що марить про чудесну адекватність реальности своїм же моделям, а отже, і про цілковиту маніпуляцію цією реальністю.
Все, що ми говорили про статистичний сценарій, так само стосується і реґульованого поділу політичної сфери: чергування присутніх на сьогодні політичних сил, більшости/меншости, котрі одна одну підмінюють тощо. Біля скрайньої межі чистого репрезентування "це" вже нічого не репрезентує. Політика вмирає від надто регулярної гри своїх розрізняльних опозицій. Сфера політики (і взагалі влади) стає порожньою. В певному сенсі, це плата за втілення бажання панівного класу, себто за цілковите маніпулювання суспільним представництвом. Всяка суспільна субстанція тихо й непомітно вивітрилася з цього механізму, причому, саме тоді, коли вона досягла бездоганного саморепродукування.
Те ж саме і з соціолоґічними опитуваннями: врешті-решт, в них вірять лише представники політичного класу, так само, як в рекламу та дослідження ринку вірять насправді лише рекламники й маркетолоґи. Й не завдяки чиїйсь глупоті (хоча вона й не виключається), а тому що соціолоґічні опитування однорідні геть усьому новітньому функціюванню політики. А тому вони набувають реальної "тактичної" цінности, відіграють ролю реґулятивного чинника політичного класу згідно з його власними правилами гри. Отож, він має підстави їм вірити, — й вірить. А хто ж, по суті, ще? Через масмедії та опитування люди долучаються до бурлескности цієї політичної сфери, до гіперпредставництва, що насправді нічого не представляє. В очевидній нікчемності цієї сфери криється якесь їй же властиве задоволення, і врешті-решт воно прибирає форми статистичної споглядальности. Втім, ця споглядальність, як відомо, повсюдно супроводжується глибоким розчаруванням, — чимсь на зразок руйнування ілюзій, до якого спричиняються опитування, що поглинають будь-яке публічне слово, здійснюючи коротке замикання всього процесу самовираження. Чарівливий ефект, який вони викликають, сумірний із цією їхньою нейтралізаторською порожнечею, оцим запамороченням, яке вони продукують шляхом утворення упередженого образу всякої можливої реальности.
Отож, проблема соціолоґічних опитувань полягає не в їхньому об'єктивному впливі. Як і в пропаґанді та рекламі, цей вплив, як відомо, дуже великою мірою анулюється колективним чи індивідуальним опором або ж інерцією. Їхня проблема в операційній симуляції, котру вони встановлюють на всьому обширі соціяльних практик, в лейкемізації будь-якої суспільної субстанції — адже кров тут підмінюється безбарвною лімфою масмедій.
*
Кругобіжність у формі запитання/відповідь просякає у всі царини. Потроху стає помітно, що всю царину анкет, опитувань, статистик слід переглянути у відповідності до тієї радикальної підозри, що тяжіє над їхньою методою. Однак ця ж підозра тяжіє і над етнолоґією: коли не вважати, що абориґени — це викінчені природні створіння, котрі нездатні до симуляції, то знову постає та ж таки проблема — неспроможність домогтися на навідне запитання якоїсь іншої відповіди, крім симульованої (такої, що відтворює саме запитання). Немає навіть певности, що можна в точних науках ставити запитання рослинам, тваринам, інертній матерії — й мати шанси на "об'єктивну" відповідь. Що ж стосується відповідей опитаних опитувачам, абориґенів етнолоґам, аналізованого аналізаторові, то тут кругобіжність має тотальний характер: ті, кого запитують, завжди робляться такими, якими їх уявляє і якими спонукає їх стати запитання. Навіть психоаналітичне переведення і контрпереведення сьогодні потрапляє під оруду цих стимульованих, симульованих, упереджених відповідей, що становлять усього лиш різновид selffulfilling prophecy (*). Виникає дивний парадокс: слова опитаних, аналізованих і абориґенів зазнають непоправного короткого замикання в собі й губляться, і от на базі цього психолоґічного витіснення пречудово розвиваються відповідні дисципліни — етнолоґія, психоаналіз та соціолоґія. Однак вони нічого не варті, тому що кругобіжні відповіді опитаних, аналізованих і абориґенів усе-таки становлять собою підступ і переможний реванш: на запитання вони відповідають запитанням, ізолюють його, відбиваючи в дзеркалі відповіди, якої від них очікують, — і немає вже надії, що запитання вирветься з цього зачаклованого кола, котре насправді є колом самої влади. Точно так, як і в системі виборів, де представники вже нічого не представляють, тому що вони дуже тісно контролюють відповіді виборчого корпусу і в якийсь момент від них усе вислизає. Ось чому відповідь пригноблених своїм гнобителям все-таки є, в певному розумінні, справжньою відповіддю, відчайдушною помстою: хай влада сама хоронить свою владу.
====
*[Накликане лихо (анґл.) — прим. пер.]
Оцим коротким замиканням характеризується вся новітня "психолоґічна" ситуація.