*
В процесі безнастанного репродукування система кладе край своєму міту про первопочаток і всім референтним цінностям, які вона виробила упродовж свого розвитку. Усунувши міт про первопочаток, вона усуває і свої внутрішні суперечності (немає вже ні реального, ні референції, з котрими її можна було б зіставити), — а водночас нею знищується і міт про власний кінець, себто саму революцію. В революції знаходила свій вияв перемога родової людської референції, первісного потенціялу людини. А що ж чинити, якщо капітал стирає з мапи саму людину як родову істоту (щоб звільнити місце для ґенетичної людини)? Золотою добою революції була доба капіталу, коли іще побутував міт про першопочаток і кінець. Коли відбувається коротке замикання мітів (а єдина загроза, яка історично чигала на капітал, випливала з цієї мітичної вимоги раціональности, що пронизувала його від початку) в фактичній операційності, в операційності без дискурсу, коли капітал обертається у свій власний міт, чи радше в недетермінований випадковий механізм, щось на зразок соціяльно-ґенетичного коду, то зникають усі шанси на його закономірне повалення. Звідси й походить його істинна сила. Залишається тільки дізнатися, чи й сама ця операційність не є черговим мітом, чи не є мітом і сама ДНК.
І справді, тут з усією гостротою постає питання про статус науки як дискурсу. Надто ж доречно буде поставити його в цій площині, адже саме в ній дискурс абсолютизується з особливою наївністю. "Платон, Геракліт, Геґель, Маркс — їхні ідеолоґічні конструкції, що подавались як апріорні, насправді висувалися апостеріорі і призначені були для виправдання заданої етико-політичної теорії... Єдиним апріорі для науки є постулат об'єктивности, який забороняє їй брати участь у таких дебатах" (Моно). Але ж і сам цей постулат постає не з такого вже й невинного рішення об'єктивувати світ і "реальність". Насправді таким чином відбувається постулювання лоґіки певного дискурсу, й немає сумніву, що вся науковість є всього-навсього простором цього дискурсу, що ніколи не зможе визнати себе таким, позаяк своїм симулякром "об'єктивности" він прикриває політичне, стратеґічне слово. Втім, трохи далі Моно дуже добре розкриває цю довільність: "Постає питання, чи всі ці явища інваріянтности, постійних величин і симетрій, котрі становлять тканину наукового дискурсу, насправді не є фікціями, що підмінюють реальну дійсність задля того, аби вчинити з неї операційний образ... Ця лоґіка грунтується на суто абстрактному, може, навіть умовному, принципі ідентичности. Втім, людський розум, либонь, нездатний обійтися без цієї умовности". Ці слова пречудово виражають той факт, що наука сама окреслює себе як ґенеративну формулу, як моделюючий дискурс, впавши в обійми умовного порядку (втім, не першого-ліпшого, — а порядку тотальної редукції). Однак Моно лише мимохідь зачіпає цю небезпечну гіпотезу про "умовний" принцип ідентичности. Краще вже будувати науку на твердій основі "об'єктивної" реальности. Фізика тут потрібна для того, аби засвідчити, що ідентичність становить собою не просто постулат — вона є в самих речах, оскільки існує "абсолютна ідентичність двох атомів, що перебувають в одному квантовому стані". Що ж тоді виходить? Умовність чи об'єктивна реальність? Насправді ж наука, як і будь-який інший дискурс, орґанізовується за умовною лоґікою, одначе, як і будь-який ідеолоґічний дискурс, задля свого виправдання вона потребує "об'єктивної", реальної референції, котра лежала б у субстантивному процесі. Якщо принцип ідентичности десь "істинний", — хоча б у нескінченно малій площині двох атомів, — тоді й уся конструкція умовности, що на ньому грунтується, теж "істинна". Гіпотеза про ґенетичний код, ДНК — теж істинна і теж неспростовна. Ось так починається метафізика. Наука бере до уваги речі, які вона попередньо окреслила й формалізувала таким чином, щоб вони їй корилися, — і лише в цьому полягає її "об'єктивність", а етика, що санкціювала таке об'єктивне пізнання, становить собою всього лиш систему захисту й невпізнавання, котра намагається й надалі зберегти це порочне коло (*).
"Геть усі гіпотези, що дозволяли вірити в істинний світ", писав Ніцше.
====
*Втім, у праці Моно є одна гостра суперечність, яка відображає амбівалентність будь-якої сучасної науки: його дискурс орієнтується на код, себто на симулякри третього порядку, але робить він це за "науковими" схемами другого порядку — це об'єктивізм, "наукова" етика пізнання, принцип істини і трансцедентности науки тощо. Всі ці речі несумісні з недетермінованими моделями третього порядку.
====
ТАКТИЛЬНЕ(*) І БІНАРНЕ
==========
*В ориґіналі "digital", що перекладається також і як "пальцеве", — використання цього слова є алюзією до ранніх рукописів Маркса, де він пов'язує походження машини через "від руки до руки" — прим. пер.
=========
Це реґулювання за моделями ґенетичного коду відбувається не лише в лабораторних дослідженнях чи в гарячкових візіях теоретиків. Ці моделі втручаться і в повсякденне життя. Бінарність існує поміж нас. Вона невідступно присутня в усіх повідомленнях, в усіх знаках нашого суспільства, найбільш конкретна форма, в якій можна її розгледіти, це форма тесту, себто запитання/відповіди або стимулу/відповіди. Всі змісти нейтралізуються процедурою безперервних цілеспрямованих запитань, вердиктів та ультиматумів, які треба розкодувати, й тут вони походять не глибини ґенетичного коду, однак відзначаються такою ж тактичною недетермінованістю — смисловий цикл нескінченно скорочується до циклу запитання/відповідь, до одного байту, до найдрібнішої кількости енерґії/інформації, яка повертається до свого вихідного пункту, тож увесь цикл лише описує вічну реактуалізацію тих самих моделей. Еквівалентом тотальної нейтралізації значеників за допомогою коду виступає миттєвість вердикту моди або ж будь-яке повідомлення в рекламі чи масмедіях. Так відбувається скрізь, де пропозиція поглинає попит, де запитання поглинає відповідь — або ковтає його і випльовує у придатній для декодування формі, або ж саме його утворює і наперед визначає в передбаченій формі. Повсюдно той же самий "сценарій", себто сценарій "спроб і помилок" (як у морських свинок під час лабораторних тестів), сценарій, що імітує цілий пучок варіянтів для вибору ("тестуйте свою особистість"), — повсюдно тест як засаднича форма соціяльного контролю за допомогою незліченної множинности практик і відповідей.