====
УЯВЛЮВАНЕ ЛІНҐВІСТИКИ
Тепер необхідно поглянути, як лінґвісти, вже незалежно від Соссюра, ставляться до поезії й тих запитань, котрі вона ставить перед їхньою "наукою". Загалом, їхня оборона од цієї загрози така ж, як і в прихильників політичної економії (і її марсистських критиків) од символічного як альтернативи політичній економії в попередніх суспільствах і в нашому. Всі вони намагаються диференціювати, модулювати свої катеґорії, нічого не міняючи в своєму принципі раціональности, — не міняючи геть нічого в довільному, уявному принципі, що змусив їх гіпостазувати до розряду універсального порядок дискурсу та виробництва. Як науки, вони мають усі підстави вірити в цей порядок, позаяк вони і є його службою порядку.
Так, лінґвісти визнають, що в поезії трохи порушилася довільність знаку, — але, звичайно ж, не саме розрізнення поміж позначником і значеником, а отже, й не закон еквівалентности й функція репрезентації. В певному сенсі, позначник тут ще краще репрезентує значеника, тому що він прямо його "виражає" згідно з необхідною кореляцією поміж кожним елементом субстанції позначника і тим, що він повинен виражати, — замість того, щоб відсилати до нього довільно, як у дискурсі. За позначником визнають автономію (Іван Фонажі, Diogene, № 51, 1965: "Концептуальні повідомлення, що передаються за допомогою різних звуків, необхідно відрізняються від доконцептуальних повідомлень, що містяться у поєднанні між собою звуків і ритмів. Перші й другі можуть збігатися або ж не збігатися..."), — однак це, по суті, для того, щоб він ще краще, й не лише умовно, а всією своєю матеріяльністю і плоттю, втілював те, що має сказати: "Ми відчуваємо, як у цих поезіях Суїнберна дихає вітром..." Якщо в концептуальній мові репрезентативністю відзначалася одиниця першого членування, то зараз репрезентативною стає одиниця другого членування, себто фонема, — але щодо форми репрезентації, то вона не змінилася. Як і раніше, вона відсилає — вже не елементами мови і синтаксису до концепту, а голосними, приголосними, складами, мовними атомами і їхнім комбінуванням у ритми до якогось первня, до первинної інстанції речей ("вітер" як первинний процес!) Поміж субстанцією мови і субстанцією світу (вітром, морем, почуттями, пристрастями, підсвідомим — всією цією "доконцептуальністю", що насправді вже непомітно концептуалізувалася завдяки всьому перцептивному кодові) неодмінно функціює позитивна кореляція, гра еквівалентностей поміж цінностями.
Так, глухі приголосні начебто означають темряву і т.д., й тут ми маємо вже не довільну концептуальну, а необхідну звукову еквівалентність. Так і сонет Рембо про голосні, так і всі висловлювання Фонажі про "символізм" звуків у мові (Diogene, n? 51, p.78) — всі згодні визнати, що і легше, швидше й тонше, ніж и (у), що k чи r твердіше, ніж l тощо. "Відчуття тонкости, що пов'язується з голосною і, може бути похідником од підсвідомого кінестетичного сприймання позиції язика при вимовлянні цього звуку — r видається чоловічим (!) звуком внаслідок більшого м'язового зусилля, що потребується для вимовляння, порівняно з альвеолярним l чи лабіяльним m..." Справдешня метафізика первісної мови, відчайдушна спроба віднайти природне місцезнаходження мови, експресивний ґеній мови, котрого достатньо захопити і записати.
Насправді ж усе воно реґулюється кодом, й співвідносити фонему "f" з подихом вітру є така сама довільність, як і ставити знак рівности поміж словом "стіл" і поняттям столу. Між ними немає нічого спільного, себто не більше спільного, ніж поміж музикою й тим, що вона "виражає" (пейзаж чи пристрасть), хіба що завдяки культурній домовленості, завдяки певному кодові. Те, що цей код претендує на антрополоґічність ("природно" м'які голосні), нітрохи не применшує його довільність, — радше навпаки, можна з цілковитими підставами услід за Бенвеністом стверджувати, що надзвичайно міцна культурна домовленість, котра пов'язує слово "стіл" з поняттям столу, передбачає реальну необхідність і що, по суті, знак ніколи не буває довільним. Це правильно: засаднича довільність полягає не у внутрішній орґанізації знаку, а в утвердженні знаку як цінности, себто в припущенні про дві інстанції і їхню еквівалентність згідно з законом, — коли знак відіграє ролю замісника, еманації з реальности, що сама подає знак. Це і є метафізика лінґвістики, це і є її уявне, і її інтерпретація поезії як завше нав'язливо переслідується цією упередженістю.
І навпаки, коли Гарпо Маркс тицяє вам під носа справжнього осетра, замість того, щоб вимовляти слово "осетр", то, замінюючи термін референтом, відмінюючи їхню розділеність, він справді висаджує в повітря довільність разом із усією системою сиґніфікації; це вищою мірою поетичний акт — знищення позначника "осетр" його ж власним референтом.
Концептуальне повідомлення чи доконцептуальне, а все одно це "повідомлення", і вислів "спрямованість на повідомлення як таке", завдяки якому Якобсон визначає поетичну функцію, автономізуючи операцію зі знаковим матеріялом, всього-навсього відсилає нас до ефекту додаткової сиґніфікації. Тут мається на увазі щось інше, ніж концепт, але все-таки щось, — інша смислова цінність, що актуалізується безпосередньо грою позначника, але все ж таки смислова цінність; знаковий матеріял функціює на іншому рівні, але все ж таки функціює; втім, Якобсон розглядає цю функцію поетичної мови як одну з-поміж багатьох функцій, додаткову й аж ніяк не альтернативну, — як додаткову вартість сиґніфікації, котра зумовлюється тим, що сам позначник враховується як автономна смислова цінність. Поезія дає вам ще більше!
Отака "самоприсутність" позначника аналізується в термінах надмірности, внутрішнього відгукування, резонансу, звукового повторення тощо. (Гопкінс: "Вірші — це дискурс, в якому повністю або частково повторюється та сама звукова фіґура"). Або ж (М. Граммон "Трактат про фонетику", 1933): "Визнається, що поети, гідні цього звання, відзначаються тонким і проникливим відчуттям імпресивної цінности слів і звуків, з котрих вони складаються; щоб передати цю цінність своїм читачам вони часто репрезентують довкруг головного слова характерні для нього фонеми, так що це слово в результаті стає джерелом вірша, в якому воно фіґурує".