Одного разу, трохи напідпитку, зниклий Штіллер начебто сказав своїм друзям: "У мене чудова дружина, я завше тішусь, як вона приходить додому, і завше почуваю себе замащеним, спітнілим, смердючим риболовцем поряд із кришталево чистою русалкою!" І то невдовзі по шлюбі... Складається таке враження, що зниклий Штіллер, хоч який він був захоплений Юлікою, чогось у її натурі просто не завважив, може, взагалі не пізнав. • її холодності. А що таке буває, і то не тільки як хворобливе явище, а навпаки, як природне, Юліка, здається, й сама не знала. Чи нині вона знає про це? Недавно я її трохи спантеличив, згадавши з якогось приводу наукову тезу, що в усьому живому світі жадна самиця, крім людської, не спізнає так званого оргазму. Більше ми про це не говорили. Очевидно, прекрасна Юліка в найпотаємнішій глибині свого серця страждала, справді страждала від того, що чоловіча хіть завше була їй трохи відразна, хоч, звісно, це ще не причина вважати себе за неповноцінну істоту, невдатну жінку чи тільки за артистку. Дуже часто здається, що ця жінка, надто як вона говорить про свого зниклого Штіллера, з якоюсь зворушливою запеклістю обдурює сама себе, аж часом кортить не повірити в її сухоти, хоч їх підтвердили лікарі й вони так дорого коштували їй у житті. Чому Юліка ні з ким не могла поговорити про це? Може, тільки дехто з жінок не вдає, а переживає насправді той чарівний шал чуттів, що його вони сподіваються від зустрічі з чоловіком, гадають, що повинні сподіватися, на підставі романів, що їх знову ж таки написали чоловіки. У тих романах завше торочиться про незвичайні любовні розкоші. А ще додають сподіванок марнославні побрехеньки самих жінок одна одній. Прекрасна Юліка, може, була-тільки трохи чесніша за інших, а ще, звісно, налякана, тож вона замкнулась в собі, перебиралась на принців та пажів і ховалася в хащах самітних турбот, куди не зумів добутися за нею жаден чоловік. Отже, не дивно, що балет і все пов'язане з балетом, навіть балет посередній, як ведеться в міських театрах, вона твердо ставила понад усе, в кожному разі, понад Штіллера. Кілька несміливих спроб спізнати лесбійського кохання також, здається, нічого не змінили; балет зостався єдиною можливістю відчути справжню втіху. Інші жінки обходяться без балету, зате стають матерями;* вони терплять чоловіка як природного запліднювача, потім уникають його, знаходячи щастя в дітях, що їх так само становлять понад усе, як балерина свій балет: вони можуть говорити тільки про дітей, про своїх дітей, навіть якщо начебто говорять про чужих, ніби відмовляються від пестощів, щоб мати змогу ще більше пестити себе в своїх дітях, вважаючи це за материнську любов, відданість, офіру і, врешті, навіть за виховання дітей. Звісно, це чистісінький нарцизм. Можна було б сказати, що в Юліки той нарцизм холодної натури принаймні мав одну перевагу: зловживав не живих людей, а тільки мистецтво — Чайковського і Рим-ського-Корсакова, часом, напевне, Равеля й Стравінського, але не дітей, що мають тільки одну матір. Пані Юліка Штіллер-Чуді, звісно, спалахнула б гнівом, якби я сказав їй відверто, що жінка в мистецтві видається мені здебільшого підозрілою. Дарма я запевняв би її, що цим не зневажаю ані жінки, ані мистецтва. Може, підсвідомо зниклий Штіллер (зрештою, мене мало обходить, чи наші думки збігаються) відчував те саме, що й я, тільки, здається, робив із того один висновок: докоряв Юліці, хоч і прикривав свій докір ніжністю? що вона ніколи не зазнала втіхи з ним,— то був дурний закид Юліці і такий самий дурний закид собі. Наче кожна жінка на те створена, щоб і тут товаришити своєму чоловікові! Знаменна річ: як уже сказано, Штіллер завше відчував потребу просити вибачення — вій, видко, вважав, що його чоловіча сила зазнала поразки, коли гарненька балерина, може, лиш трохи чесніша за інших дівчат, не розтанула від його поцілунку. її неприступність була, може, страшна, але правдива. Вона не вдавала з себе неприступну, щоб запалити його,— навпаки, швидше пробувала піддатися, аби пригасити все, що могло його запалювати. Але швидко дійшла до того, що, піддаючись так, стала відчувати обриднення, яке за всяку ціну мусила приховувати. Вона не хотіла ображати Штіллера. Не хотіла втратити його: Штіллер був ближчий її серцю, ніж будь-який інший чоловік. З другого боку, їй просто неприємно було вдавати шалену втіху і блаженну млість, якій чоловік у своєму марнославстві майже завжди вірить, хоч як би вона була погано зіграна, та поза зґвалтованої йому потрібна, щоб повірити в жінчине кохання, а насамперед у свою чоловічу силу. Ох, то був жах! Натомість яка радість була виступати на сцені, відчувати на своєму тілі тисячі чужих очей, таких різних, очей гімназистів і солідних одружених чоловіків, очей, що радше дивились на неї саму, аніж на її танок. Справді, Юліці легше було знести ті погляди, аніж Штіллерову тверду, трохи шорстку від гіпсу руку в себе на тілі. її безпорадна відмовка, що вона стомлена, часто дратувала його. Штіллер вважав себе за втілення делікатності, однак не міг зрозуміти, що можна бути втомленому. Штіллер завше всіх міряв на себе! Юліці наче аж полегшало, коли театральний лікар уперше сказав їй, що в неї з легенями не все гаразд, у кожному разі, треба берегтися. Завше трохи курне повітря на сцені було для неї не дуже добре, але в своїй роботі вона його не могла уникнути і тим більше мусила глядітися поза сценою. Так сказав лікар. Отже, вона не з якоїсь там примхи, а улягаючи вимогам здорового глузду, просила поберегти її і лишати якнайбільше в спокої. Йшлося про її здоров'я. Юліка ж була тендітна натура, дуже тендітна, але це не означає, що вона тепер менше кохала свого Штіллера. Він тільки повинен був, як уже сказано, краще розуміти її.
Тим часом Штіллер, здається розумів свою дружину дедалі менше й менше. Він так далеко зайшов у своєму егоцентризмі, що навіть почав вважати, буцімто її втома, обгрунтована від лікаря, вигадана тільки для нього. Бувало, що він мовчки виходив з дому, хряснувши дверима, лише тому, що Юліка казала про свою втому. І повертався десь серед ночі, просякнутий бридким духом пивниці; самий віддих його був образою. Або казав: "Хотів би я дочекатися, коли вже ти не будеш стомлена!" В голосі його бринів докір і гнів. Що ж Юліка могла зробити? Щоправда, він ні разу не сказав: "Ти просто не жінка!", проте Юліка добре відчувала, що він порівнює її з іншими жінками. Врешті Штіллер допровадив її просто до розпачу, і щоб довести собі, йому та цілому світові протилежне, вона знайшла тільки один спосіб: якомога відвертіший флірт. Досі вона ніколи ні з ким не фліртувала. Штіллер її штовхнув на таке. Він вважав, що це несмак: приймати залицяння першого-ліпшого шалихвоста, а найрадніше такого, що його доля закине скоро кудись далі від неї. Юліці подобалось вислухувати хвалу своїй красі разом із хвалою своєму мистецтву; чогось більшого вона не дозволяла. Штіллер був зовсім не ревнивий, його лише неприємно вражало, що його Юліка, прощаючись, переважно в ресторані чи на вулиці перед рестораном, роздавала поцілунки; він тоді питав тільки: "Ти певна, що всіх перецілувала?" Те цілування здавалось йому по-дитячому смішним. Та одного разу він розлютився. Було це після якогось балу, Юліка, струнка вакханка, сідала на коліна то до того, то до іншого чоловіка і все вдавала з себе "шалену жінку". Штіллер чекав на неї з пальтом, і йому вже від усього ртого блювати хотілося, як він казав на свій вульгарний лад. Панове, що залицялися до прекрасної Юліки так чарівно й дотепно і що їм вона віддаровувала своєю красою, напевне, були дуже розумні й справді цікаві, але Штіллер завше казав, що вони геть усі більші чи менші гомосексуалісти. Ясна річ, що його глузи ображали Юліку, бо вона не знала, з чого таке можна впізнати. 1, мабуть, ще й ті глузи штовхали бідолашну Юліку далі, ніж вимагала її натура, аж поки нарешті вона опинилася в обіймах молодого консультанта з реклами, що його чоловічі якості визнавали всі,— до того ж він мав прегарний будиночок під Аско-ною. Штіллер, либонь, не сподівався, що Юліка зважиться аж на таке. Штіллер знав того консультанта і знав також, що він давно закоханий у Юліку. Штіллера, мабуть, аж свербіло дізнатися, що з того вийде, і він сам улаштував їм першу зустріч. Може, він хотів випробувати, чи Юліка справді жінка? А потім, коли вже в них зайшло так далеко, шановний Штіллер мало не збожеволів: замкнувся в майстерні все ковтав веронал, аби цілими днями, не прокидатися. Тепер уже Юліка вважала його поведінку за несмак. Напевне, він злякався, що аж нині між ними став чоловік, правдивий чоловік, і, нічогісінько не знаючи про їхні стосунки, наперед склав зброю. В своїх жалібних листах він бачив уже Юліку, свою балерину, мамою на березі Лаго-Маджоре. Його поведінка, мабуть, тим більше завдавала Юліці прикрощів, що сама пригода була дуже коротка — десь тривала з тиждень в Асконі. Молодий консультант був заклопотаний своєю роботою, гасав сюди й туди, Юліка, звісно, теж ходила на проби. Штіллер запитував що другий день, чому Юліка не їде до Аскони, і так на неї поглядав, ніби чекав від неї відповіді на якесь інше запитання, що його Юліка справді не могла вгадати. Що Штіллер хотів довідатись від неї? Для Юліки вся пригода не варта була розмови, не кажучи вже про те, що вона, натура стримана й боязка, ніколи не любила звірятися в своїх думках. Зрештою, вважала вона, Штіллер і сам міг би помітити, що все вже скінчилося. Та він, здавалося, не помічав нічого чи не мав певно^і. Непосидющий консультант з реклами лишився для ньд-го справжнім чоловіком, що зумів ощасливити Юліку. Штіллер був певен того від першої ж хвилини, коли його охопив ляк, і недобачав, що Юліка зосталася така сама, як і була. Гадав, мабуть, що вона прикидається перед ним, приховує своє щастя, жаліючи його. А тим