В галузі оборони
Враховуючи те, що у нас все частіше вибухають "міни сповільненої дії", хтозна-ким і коли закладені, вважаю, що на базі органів державної безпеки треба створити школу мінерів.
В галузі права
З’ясувати, чи притягаються до відповідальності безвідповідальні? І чому воно "право", коли гроші "ліві"?
В галузі екології
І надалі боротися за чистоту нашого повітря. Бо воно насправді життєдайне. Наша медицина лікує нас, в основному, повітрям. І ми живемо. Ще. Наша торгівля торгує, в основному, повітрям. І вона живе. Наша бюрократія, в основному, пускає повітряні бульки. І вона розкошує.
Спагетті
Промова, яку я збирався виголосити в Італійському парламенті
Сеньйори!
Я – за роззброєння. Загальне. За контакти. Між народами. За торгівлю. Між різними системами. Якщо одверто, то я не проти, щоб ми свій газ і свою нафту міняли на вашу жуйку. Але я категорично проти ваших макаронів. Отих, як батоги. Спагетті.
Борони, Боже! Не подумайте, що маю намір принизити вашу національну кухню. Просто, як ви знаєте, у нас зараз перебудова. Час напружений. А спагетті ваші розмагнічують. Здійснюють, так би мовити, економічну диверсію.
Для прикладу. Мій друг Ваня Молдаван постановив собі: попрацювати на перебудову…
Вибачте, це ви на поміщиків і капіталістів працюєте. Все життя. А ми все життя – на революцію, на індустріалізацію, на колективізацію, на п’ятирічку, на соціалізм, на комунізм… Тепер на перебудову.
Так ото вирішив Ваня прискоритися. Дати дві норми. І перевиконати. В скорочені строки.
Набрався трудовою ентузіазму. А тут жінка йому під ніс – ваші спагетті. Що явно придумані для ваших безробітних. Які мають море часу. І можуть дві макаронини жувати й цілий день.
Для нас же краще підходять "ріжки". Або вермішель. Щоб можна було ковтати не жуючи. Тому я за "ріжки". І за вермішель. І вдома, і в громадському харчуванні.
Що таке громадське харчування?
Це коли я плачу, а харчується вся кулінарсько-кухарська громада…
Тож для нас основне – час. Перебудуватися. Поки не зупинили.
Ми знаємо, що ваші мільйонери за нашу перебудову. Але наші проти. Тому підряд аренда.
Мій друг Вітя Царапкін каже: "Найкраще, якби ми здалися в аренду повністю. Японії. На п’ятирічку".
Дві вигоди. Вони нас підтягують. Ми їх відтягуємо.
Уявляєте, на якому місці опинилися б япошки за п’ять років? Нижче недорозвинених.
До вас в аренду не можна. У вас мафія. Не дай, Боже, з’єднаються дві мафії. Ваша сицилійська і наша кремлівська..
Сеньйори!
Ви ніколи не підраховували, на скільки вистачило б вашого, вибачте, Апенінського чобота, тобто вашої Італії, якби ви всі тільки крали?
А в нас, слава Богу, ще є і є. А навіть якщо вже розкрадемо усе, якщо, опираючись на наш технічний прогрес і на нашу передову науку, перетворимо землю на пустелю, то й тоді не пропадемо. Будемо розводити верблюдів. Буде м’ясо. І шубат. Верблюже молоко. Продукт незвичайної біологічної цінності. Особливо для головного мозку.
Це наші внутрішні резерви. Це нез’ясований феномен живучості і стійкості нашого народу.
А ваша сміхотворна Антанта хотіла нас в отакусінький період задушити.
Наша рідна Антанта душила нас сімдесят років. І все це лише як сон. Як марево. Прокинулися – нема нічого. І нікого. Вже ніби й ніхто не душив. Вже всі як янголи. Один одному посміхаємося. Один одному відвішуємо компліменти. І всі разом киваємо туди, позад себе. Мовляв, біда спільна. У застійні роки рвонули так безоглядно вперед, що тепер не знаємо, де зад. Мали при уряді дубів, тому й стільки липи.
Також феномен. Суто наш. Соцреалістичний.
Сеньйори!
Ви ніколи не задумувалися над тим, доки вам вірили б, якби ви всі постійно брехали? Один одному. Самі собі. Всі разом – комусь.
А нам ще вірять. І ми віримо. Один одному. Самі собі. І тим, що видають постанови. Хоч за кількістю постанов ми на першому місці у світі. А за їх виконанням – на останньому.
Це також феномен. Суто наш. Національний.
Сеньйори!
Як сказав колись один розумний чоловік, ми не можемо ждати милості від природи за те, що ми їй заподіяли. А бюрократія не може ждати милості від народу. За те, що вона заподіяла йому. Отож національне свято французів "Взяття Бастилії" – не останнє свято на нашому континенті. Буде і на нашій вулиці свято. Тільки, будь ласка, сеньйори, не надсилайте нам свої макарони!
Сингапурці
Промова, яку я збирався виголосити у 1988 році на сингапурському базарі
Вельмишановні сингапурки і сингапурці! Господарі і гості!
Патріоти і провокатори!
Перш за все чого я тут?
Не тому, що, як пише поет Федіан Кланя:
До такого довів стану нас партійний самодур,
Що по масло і сметану я літаю в Сингапур.
Як бачите по мені, закордонного масла і сметани я не їм.
Лозунг нашого часу гласить: "Всі дороги до комунізму ведуть через капіталістичні базари!" Отож назад – та ж сама дорога. Словом, шукаємо. Як вийти… Що кажете? Маємо не той "Капітал"? Карл Маркс тут ні при чому. Він пожартував. А ми сприйняли всерйоз. З вами теж могло статися. Хто не живе, той не помиляється. Ми ж, в основному, помилялися. То й не було коли жити.
Чому мене потягло на промови?
Зараз на промови тягне всіх. Всі себе відчули державними діячами.
Що таке в Україні державний діяч?
На це запитання найкраще відповів дід Матвій. Він сказав:
"Це як у нашому селі завклубом. Клубу нема, а діяч є. І гроші отримує, і в дамках ходить…"
Отож на кожного нормального працюючого зараз по десять діячів. Сім – правих, два – лівих. І по одній деструктивній силі.
Праві вважають, що вони все життя праві. Як у тому анекдоті: "Партия – наш рулевой!" "Машину" вже давно розтрясло на бездоріжжі. Вже нема ні "мотора", ні "колеса". А "рулевой" все рулює. Словом, праві тримаються. За те, що завоювали. Для себе. За кабінети. За посади. За блага.
Як пише відомий поет Федіан Кланя:
Щоб втриматись при владі Рад,
Стає на роги апарат!
Один апаратчик поетові зауважив:
– Ви всі вважаєте, що ми нечестиві. Але хто і коли бачив у нас роги?
Поет достойно відповів:
– Ви всі вважаєте, що ви святі. Але хто і коли бачив у вас крила?..
Ліві вважають, що кабінети треба провітрювати. Крісла міняти. Віддати шану потоптаним правими предкам. І подумати про нащадків.