Перед Римідалом загорілися вогники. Всі вони були зеленими.
— Всі згодні, — сповістив Голова Космічної Ради. Аеровел задоволено схилив голову.
— Але як ми виконаємо заповіт людей минулого? — почувся голос з сектора системи Центавра. — Чи не занадто складне завдання беремо на себе тепер?
— Ні, — відповів найстаріший вчений. — Багато залежить від Інституту Воскрешень, яким керую я. Що ж до експедиції в Велику Магелланову Хмару, то про це будемо говорити на наступному засіданні… Така моя пропозиція.
Римідал встав з-за столу.
— Пропоную перервати засідання. Хай члени Ради уважно підготуються, проконсультуються з своїми академіями, врахують все почуте тут. Про час наступного засідання буде сповіщено окремо…
В залі зникли рожеві хвилі, спалахнуло денне світло. Члени Ради і гості один за одним мовчазно, в уро-чистій тиші, зникли за дверима. Аеровел останнім зійшов з підвищення і гаряче потиснув руку Ліахіму. В сяю-чих сірих очах проступали задоволення і радість.
— От бачиш, як добре все вийшло. Тепер перед нами багато цікавої роботи. Летимо до мене…
— Гаразд!
— А тебе попрошу про одне, — звернувся Аеровел до Римідала, — щоб до завтрашнього дня для мене відшукали всі матеріали, які, можливо, мають відношення до періоду експедиції. Особливо дані про місто, звід-ки вилетів зореліт і де був тодішній Інститут Анабіозу…
— Гаразд, — обізвався Римідал, — все буде зроблено!
Аеровел і Ліахім вийшли з приміщення Космічної Ради і, сівши в закритий салон, вилетіли в напрямі до Інституту Воскрешень, який здіймався прозорими куполами чудесних будівель над густим лісом гігантських білокорих дерев недалеко від широкого каналу, що тягнувся в туманну далину.
— Значить, мертва людина в зорельоті — Джон-Ей? — з цікавістю запитав Ліахім.
— Так. Це його труп. Він повністю зберігся.
— Ти хочеш провести з ним якийсь експеримент?
— Так. Саме для цього я й запросив тебе…
— Що ж ти будеш робити?
— Побачиш сам.
— Чи сподобалась тобі розповідь Джон-Ея про світ інтелекту?
— Це просто неймовірно! Його матеріали багато в чому допоможуть нам! — захоплено сказав Аеровел. — Але хіба ми йдемо не тим же шляхом? Той світ — наше майбутнє!..
Салон безшумно приземлився на стартовому майданчику серед величезного подвір’я Інституту Воскре-шень. Навколо приміщень стояла суцільна стіна лісу, обвитого біля підніжжя в’юнкими рослинами з ніжно-рожевими запашними квітами.
Аеровел, а за ним Ліахім, вийшовши з салону, ступили на сіру гофровану доріжку, яка відразу ж рушила в напрямі будівлі. Стіни ЇЇ були світло-смарагдового кольору — здавалось, вони ввібрали в себе гарячі соки землі і наповнювали гігантські палаци здоров’ям і незборимістю.
Нечутно відчинились напівовальні двері, автоматичні східці винесли прибулих вище, до других дверей, за якими відкрилась панорама численних коридорів, що розходилися в різні боки. Одним з коридорів вчені по-трапили до величезного круглого, метрів на сто в діаметрі, приміщення, увінчаного прозорим куполом. Море проміння лилося знадвору, але, пройшовши крізь смарагдові стіни, перетворювалося в м’яке, приємне для ока освітлення.
На протилежному від входу боці були півколом розташовані білосніжні столи з прозорим накриттям, які піднімалися на два метри над підлогою. Посередині залу виднівся невеликий пульт. Над одним з столів нависли дивної форми рефлектори, до них підводилась система проводів і труб.
Аеровел показав пальцем на цей стіл.
— Бачиш? Там лежить труп Джон-Ея…
— І ти…
— І я вирішив воскресити його!
— Але ж тисячі років!..
— Ти чув його заповіт? — суворо запитав Аеровел. — Вони вірили, що ми — люди майбутнього — змо-жемо воскресити їх. І, якщо говорити відверто, вони мають не менше право жити в наш час, ніж наші сучасни-ки…
— О друже мій! — гаряче потиснув руку товариша Ліахім. — Я радий за тебе. Але чи впевнений ти в ус-піху?..
— Абсолютно! Збереглися всі тканини. Ми тільки відновимо їх життєздатність.
Аеровел підійшов до пульта, натиснув кнопку виклику. Відразу ж в приміщенні з’явилось кілька чоловік. Вони наблизились до підвищення, на якому лежало тіло людини, і зупинились, очікуючи розпоряджень вчено-го.
Аеровел кивнув їм, включив апаратуру. Над столом навис велетенський кожух, з нього виходило ледве чутне, але потужне гудіння. Рефлектори спалахнули блакитним промінням, під прозорим накриттям попливли зеленкувато-фіолетові хвилі. Асистенти схилилися над екранами, уважно дивлячись з їх допомогою на труп.
На маленьких екранах пульта відмічались зміни, що відбувалися в організмі людини, яку воскрешали. Аеровел, не відводячи погляду від пульта, тихо говорив:
— Ти розумієш, все відбувається дуже просто. Раніше, упродовж сотень тисяч років наука шукала живий синтетичний білок, щоб вертати мертвих до життя або продовжувати життя взагалі. Останні дослідження пока-зали, що в цьому нема необхідності. Здійснюється атомно-молекулярна перебудова живої речовини — і ніяких додатків живого білка!
Безсмертя — це практично регулярне стимулювання клітин організму з допомогою ось цієї активізуючої апаратури. Воскрешення — це відновлення функціонування всіх зв’язків організму з допомогою відновлення попереднього розташування клітин. Це можливо до того часу, доки організм не розклався.
— Коли ж ти запропонуєш відкрити еру безсмертя? — тихо й урочисто запитав Ліахім.
— Це вирішить Космічна Рада. Інститут приготував усі матеріали, апаратуру. Але я проведу експеримент тепер. Джон-Ей буде не тільки воскрешений, а й першим введений в безсмертя.
Гудіння всередині накриття припинилось. Кожух поплив угору. Один з асистентів тихо промовив:
— Всі зв’язки в організмі відновлені, вуглецеві нашарування видалені.
Аеровел кивнув, ще кілька секунд мовчазно спостерігав зображення на екранах.
— Ось бачиш, — заговорив він, — магнітно-біологічне поле, згідно закону неповторності даного індиві-да, відновило абсолютно таке ж співвідношення клітин і молекулярно-кристалічних структур в організмі, як і при житті. Тепер можна…
— Стимулятор! — приглушеним голосом промовив Аеровел.
Ліахім поглянув на шкалу і жахнувся. В конденсаторі нагромадилася енергія в мільйони вольт! Аеровел дав команду автоматам. Асистенти, які стояли біля стола, здригнулися. Тіло Джон-Ея підстрибнуло і знову за-вмерло. Та ось на темних круглих екранах пульта засяяли золоті зірочки, вони збільшувались, витягувались, перетворювались у змійки.