Джон-Ей рішуче підвівся і рушив до виходу. Треба зустрітися з господарями негайно. Боятися нема при-чин. Адже вони, очевидно, спеціально зупинили його корабель і завели в шлюз. Штурман перевірив склад пові-тря поза "Думкою". Це був майже чистий кисень з відчутною долею озону. Багато молекул мали ознаки радіоактивності. У будь-якому разі, таким повітрям дихати можна.
Джон-Ей вийшов з космольота і вражено зупинився. Приміщення, в яке потрапила "Думка", здавалося таким грандіозним, що його можна було порівняти хіба тільки з розмірами ангара, де стояв Залізний Диктатор.
Але де ж господарі цієї споруди? Куди вони летять?
Відповіді не було. В приміщенні стояла абсолютна тиша. Тільки десь далеко-далеко, ніби в безкінечнос-ті, чулася низька музикальна нота. Джон-Ей ступив кілька кроків від зорельота. Його кроки відгукнулися луною під куполом приміщення. Джон-Ей зупинився і раптом здригнувся. Прямо перед ним з’явилися дві високі по-статі в матових рожевих плащах. Серце Джон-Ея затріпотіло. Нарешті! Вони схожі на людей. Ніжно-жовте дов-гасте обличчя, довге чорне волосся кучерями спадає до спини, великі променисті зелені очі дивляться дружньо і уважно. Тільки голова цих людей незвичайно широка та ясне чоло — дуже високе. У погляді істот, в зовніш-ньому вигляді відчувалась величезна інтелектуальна сила.
Кілька секунд господарі розглядали Джон-Ея, потім взяли його під руки і, дружньо посміхаючись, легко підняли в повітря. Джон-Ей здивовано озирнувся. Вони летять?.. На чому? Адже немає ніякого літального апа-рата!
Справді, вони летіли, ніби в казці. Ось стіна. Мов у сні, вони проникли крізь стіну і опинилися в невели-кому сферичному приміщенні. Від низу до верху по стінах повзли химерні рослини синього кольору з рожеви-ми квітами, схожими на квіти троянди.
Джон-Ей не міг отямитися від подиву. Як поводити себе? Як порозумітися з цими надлюдьми?
Один з господарів вказав рукою. Джон-Ей здивовано поглянув у той бік і знизав плечима. Там нічого не було. Господар ще раз повторив жест. Тепер Джон-Ей помітив якусь подобу прозорого стільця. Він обережно сів на нього і втомлено випростався. Господарі сіли напроти, один з них пильно подивився в очі космонавту. І тоді почало діятись несподіване. Прямо перед Джон-Еєм спалахнуло рідне Сонце. В темному небі швидко пли-вла блідо-зелена зірочка. Це була Земля. Вона наблизилась, перетворилася в диск. Проступили обриси океанів, материків… Джон-Ей не витримав. Його серце переповнилось почуттям. Він розпростер руки і кинувся прямо в чорну прірву, назустріч чудесному видінню…
Господарі підхопили космонавта на руки. Все його тіло здригнулося від хвилювання. Заспокоївшись, Джон-Ей знову сів на стілець.
Він уважно оглянув господарів, особливо їх обличчя. Було ясно, що організація цих істот набагато вища, ніж у людей Землі. Про це свідчили розміри голови і довгі чутливі пальці рук. Але як же порозумітися з ними? Невже в них немає перекладних машин? Чому вони мовчать?
З подивом Джон-Ей помітив, що в господарів майже немає рота… На тому місці червоніли мініатюрні губи. Вони не відкривалися. І ще одна деталь — шкіра на обличчі цих дивних істот ніби просвічувалась, зсере-дини проступала жовтувата барва.
І раптом Джон-Ей зрозумів, що до нього звертаються. Не було сказано ні слова, господарі залишалися непорушними, але Джон-Ей ясно відчув запитання. Навіть зрозумів його смисл. Господарі хотіли знати, звідки він летів і куди?
Як він зрозумів їх? Як він буде їм відповідати? Може, викликати в пам’яті образи подій в логічному по-рядку?
Джон-Ей згадав події перед вильотом із Землі. Вони виникли в пам’яті з дивовижною ясністю. Господарі задоволено закивали. Вони розуміли гостя, вони легко ловили слабкі біохвилі, що породжувалися в його моз-ку…
Пливли картини польоту "Думки" в антисвіт, битви в світі червоного карлика, пригод у царстві машин. І, нарешті, блукання Джон-Ея в пошуках рідної системи…
Довго штурман, заплющивши очі, знову переживав неймовірні події. Нарешті, він поглянув на господа-рів і здивувався. На їх лицях було написане захоплення і гордість. І Джон-Ей ясно читав думку цих людей. Во-ни передавали, що пишаються представниками Землі — своїми братами по інтелекту — і схиляються перед їх мужністю. Тільки розум з великим майбутнім дерзає здійснювати такі складні завдання…
В свідомості Джон-Ея виникло бажання узнати все про своїх господарів. І відразу ж прийшла відповідь. Вона шикувалась стрункими рядами образів і понять у мозку і перетворювалась в ланцюг подій…
Люди ці були з далекої галактики. їх раса в науковому відношенні обігнала людей Землі на мільйони ро-ків по рахунку часу в звичайних системах. Розкриття найглибших тайн природи дало цим людям у руки разючі сили. Вони звільнили себе, насамперед, від щоденного вживання їжі, що приковувало їх до тваринного, грубого способу життя, і почали вводити в організм радіоактивні елементи, які здійснювали безперервну біологічну перебудову клітин. Замість обміну клітин з навколишнім середовищем настав внутрішній самообмін.
Людина вже не залежала від середовища, від наявності певних умов. Вона сама творила їх силою могут-нього Розуму.
Джон-Ей не зовсім зрозумів такі перетворення. Він попросив пояснити це конкретніше.
Один з господарів кивнув головою — він зрозумів бажання гостя. Штурман тепер відчував уже простішу думку господарів, яка по своїй незвичайності вразила його.
Ці люди вже не були напівтваринами, як люди Землі. Від фізичної структури залишився тільки мозок, кі-нцівки, форма постаті, органи розмноження і високоорганізована периферійна нервова система. В новонаро-джених був невеликий апарат дихання, який згодом перетворювався в рудимент.
Матеріал для обміну в організмі істоти брали з квантів світового поля. Тому вони могли перебувати не тільки в атмосфері, а й у повному вакуумі. Пошкоджені кінцівки регенерувались, відживлялись силою активі-зуючої дії мозку. Про смерть не могло бути й мови. Істоти мали таке багатогранне єство, що не боялися механічних ударів, а вільно переходили з одного виміру простору в інший, недоступний для тіла, яке загрожувало їм…