Джон-Ей не встиг відповісти. Один з тих, хто привів їх сюди, — молодий, з орлиним носом, одягнений в зелену накидку, — вклонився, показав рукою в боковий прохід, запрошуючи зайти. Очі його випромінювали гостинність і незрозумілу тривогу. Натовп жваво перемовлявся між собою дивною мовою, звуки якої мали над-звичайно широкий діапазон у тональності. Люди Землі зайшли слідом за провідником до бокового приміщення. Воно було досить великим, але більшу його частину, не менше трьохсот метрів, займали якісь агрегати, при-криті сферичними ковпаками. Світло, що падало зі стелі, відбивалось у чорній підлозі. На підвищенні, вздовж стін, стояли різні прилади.
— Клянусь, це залишки раси, яку загнала під землю машина! — прошепотів Георгій.
Джон-Ей на знак згоди кивнув. їх провели до кінця залу. Там у кріслі сидів закутаний до самого горла в чорну мантію старий, зморшкуватий чоловік. Його запалі очі впилися в обличчя прибулих. Скоро вони загорі-лися вогнями цікавості і приязні. Старий кинув провідникові кілька слів. Той підсунув людям два стільці — прості, прямокутної форми, зроблені з чорного легкого матеріалу. Георгій і Джон-Ей сіли.
— Хто він? — зірвалося запитання з вуст Георгія. — Володар, вождь чи вчений?..
Відповіді не було. Людина іншого світу підняла руку, показала пальцем на свої груди.
— Іо-тінаас! — пролунала срібляста розкотиста фраза. — Іо!
— Це його ім’я, — сказав Джон-Ей. — Іо!
Людина закивала головою і запитливо показала пальцем на Георгія та Джон-Ея. Ті назвали свої імена. Іо уважно і дуже правильно повторив їх. Потім він, не повертаючи тулуба, правою рукою потягнувся до пульта, який був поруч, і щось ввімкнув. Світло погасло. Ліворуч від Іо загорівся екран. На ньому з’явилося зображення планети, що, обертаючись, пливла в просторі. Іо промовив слово. Воно звучало в земній вимові дуже дивно:
— Лоо-пррасітарія…
Показалося сліпуче блакитне сонце.
— Сі-немма! — сказав Іо.
Таким чином він назвав кілька предметів, понять, а потім, знову почавши демонстрування спочатку, ткнув пальцем у бік Джон-Ея та Георгія.
— Він хоче, щоб ми називали все це своєю мовою, — промовив Джон-Ей. — Але для чого?..
— Краще нічого не запитувати тепер, — прошепотів Георгій. — Ясно, що вони наші друзі і союзники, і треба скоріше порозумітися з ними…
Іо терпляче чекав, доки гості говорили. Нарешті Георгій поглянув на екран і почав говорити, називаючи кожен предмет, який показувався. Так було довго. Георгія замінив Джон-Ей. Минуло кілька годин. А старий Іо невтомно просив людей Землі називати все складніші й складніші поняття. Нарешті, космонавти втомилися так, що ледве ворушили язиками. Давалася взнаки неймовірна втома і пережиті пригоди. Іо помітив це. Екран погас. Як тільки стало темно, всемогутній сон зборов друзів, і вони забулися в важких кошмарах…
…Прокинулися Джон-Ей та Георгій в тих же кріслах. Навколо було м’яке блакитне освітлення, з свого крісла лагідно посміхався Іо. Перед ним уже стояв низенький стілець з кількома темно-зеленими тарілками, на яких лежали довгі волокна чи то м’яса, чи плодів. Не думаючи про це, друзі жадібно накинулись на їжу. В тіло вливалася енергія, думка ставала яснішою — це було головне! Поївши, Георгій вдячно вклонився Іо. Той відпо-вів посмішкою. Потім знову запросив сісти.
Друзі чекали чогось незвичайного. Про це говорив вигляд Іо. Він знову включив щось на пульті і промо-вив кілька слів. Але замість чужого голосу з розтруба динаміка поряд з Іо пролунали земні слова, правда, з не-звичайною вимовою:
— Я вітаю вас, далекі брати наші!..
Люди Землі не здивувалися. Вони зрозуміли, що Іо спеціально питав їх вчора назви предметів і понять земною мовою для того, щоб говорити з ними з допомогою перекладної машини.
— Я щасливий, що зустрів серед цієї пустелі схожих до нас, — радісно відповів Георгій.
Джон-Ей теж схилив голову на знак солідарності. Торжествуючий вираз з’явився на обличчі Іо. Глибокі зморшки розійшлися. Він сказав:
— Ви стали жертвами Диктатора, я зрозумів це відразу. Вам вдалося щасливо вирватися. Ми перші поте-рпіли від нього.
— Але ж хіба не ваша раса винна в тому, що ціла галактика завойована бездушною потворою? — запитав Джон-Ей. Георгій смикнув його за куртку. Проте старий Іо не образився. Сумно схиливши голову, він відповів:
— Це правда. Я теж деякою мірою винний. Я був асистентом у головного інженера, що сконструював Керуючого всією автоматикою планети…
— Це жінка? — запитав Георгій, схвильовано простягаючи руки до Іо.
— Так, — здивовано відповів старий вчений. — Але звідки ви знаєте?..
— Ми бачили її…
— Де? — затривожився Іо.
— Там… у приміщенні, де стоїть Диктатор. Вона під прозорим накриттям…
Георгій коротко розповів Іо про розмову з потворною людиноподібною істотою. Старий вчений, вислу-хавши його, затрясся в беззвучних риданнях. Люди Землі безпорадно дивились на нього, не знаючи, чим допо-могти.
— Пробачте, — нарешті промовив Іо. — Старий я вже, не витримав. Ця жінка — мій учитель! Вона най-визначніший вчений нашої системи. її ім’я — Сіой, що значить Зоря. Всі одинадцять населених планет нашого сонця схилялися перед її розумом. І ось що трапилося. Та людина, яку ви бачили — Ро, помічник Сіой. Це було дев’яносто років тому…
Космонавти, затамувавши дихання, слухали страшну розповідь про долю гігантської системи. Все було неймовірно, надприродно, жахливо. Лихо впало на людство несподівано. Сіой сконструювала Керуючого авто-матикою планети. Це була складна квантово-гравітаційна машина з зачатками технічного мислення. Людство звільнялося від каторжної громіздкої праці, виходило на світлу дорогу прогресу. І ось Ро запропонував Сіой передати машинам функції всього мислення. Він твердив, що це створить умови для золотого віку. Сіой була категорично проти. Вона вважала, що найбільша радість для Людини — це мислення, здібність мріяти і здійс-нювати свої мрії. Тоді Ро пішов на злочин. Він і ряд інших вчених, що підтримали його, самочинно надали Ке-руючому агрегату функції мислення.
Сіой звернулась до суспільних організацій. Рада народів почала вимагати усунення Ро від роботи в галузі автоматики. Але тут трапилося страшне. Ро використав становище і пустив у хід безліч універсальних машин, які підкорялися Керуючому агрегату. Людство було зломлене. Більшість загинула, решта сховалась під землею. Купка вчених стала володарями світу з допомогою машин…