— Колись у такі дні ювілярам або іменинникам дарували всякі речі, — сказав Міровол, даючи знак сіда-ти. — Тепер тобі не потрібні подарунки. Вся безкінечність перед тобою, сину, і ти її господар!.. Ти знаєш, для чого ми прибули?
— Звичайно, — здивовано відповів Світозар. — Щоб поздоровити мене…
— Не зовсім так, — заперечив Міровол. — Ти здобув універсальну освіту і тепер будеш вибирати свій власний, улюблений шлях. Чи ти обрав його?..
Світозар не відповів. Знову блискавично в його пам’яті постали образи давніх часів, постаті далеких предків, що переслідують його і в снах. Грім далеких боїв пролунав десь у темряві свідомості, закликаючи, на-гадуючи… Хлопець здригнувся.
— Що з тобою, сину? — здивовано запитав батько. — Ти раптом чомусь спохмурнів.
— Так, нічого… — Світозар отямився. — Послухай, батьку… Я піду…
— Зачекай! — перебив його Міровол. — Не говори… Перед тим, як ти висловиш своє бажання, я хочу показати тобі принади різних професій. Кращі спеціалісти розповідатимуть тобі про це. Я приготував довгу, але цікаву лекцію спеціально для сьогоднішнього дня…
— Але ж, батьку, я вибрав!..
— Можливо. А все ж, поглянь, подумай…
Міровол підійшов до маленького щитка на стіні приміщення, натиснув кнопку. Непрониклива чорна за-віса почала швидко підійматись від підлоги до височенного купола. Це діяла всередині стіп система світлофіль-трів. За кілька секунд стало зовсім темно. І тоді в мороці почувся голос Міровола:
— Почнемо з космонавтики. Оглянемо поступово всю систему.
Перед присутніми спалахнув блідо-зеленим сяйвом прямокутник стереоекрана. Здавалося, простір при-міщення відсунувся у безодню. Ось на темному тлі засяяла зірочка. Вона блискавично виросла, перетворилася на планету. Над планетою в чорній прірві пульсувала гігантська куля Сонця. Його сяйво було послаблене філь-трами. Під палючим промінням розстилалася безкінечна гола пустеля. Розпечене каміння, неймовірно глибокі тріщини, несамовиті вихори розріджених газів, що вириваються зсередини планети! Дивитись на таке видови-ще було неприємно…
— Меркурій! — констатував Світозар. — Жахливий світ!..
— Не поспішай з висновками, — почувся голос Міровола. — Дивись далі…
Здавалося, об’єктив наблизився до самої планети і раптово проник під ґрунт. На екрані з’явилися астро-номічні обсерваторії, які спеціально займалися вивченням Сонця. Ось за пультом, в повітряному кріслі повис десь під стелею чоловік. Він дивився на екран телеустановки, наспівуючи якусь веселу пісеньку.
— Генімар, — сказав Міровол. — Один з кращих астрономів системи, великий знавець в області космо-гонії…
Астроном ніби почув голос, повернувся в кріслі і поглянув униз. Його молоде худорляве обличчя усміх-нулося.
— Генімар! — крикнув Міровол. — Ми вітаємо тебе!
Генімар відповів граціозним жестом руки.
— Мій син вступає сьогодні в життя. Я показую йому систему і пропоную вибрати шлях. Розкажи, чим цікава твоя професія?..
— Із задоволенням! — почувся різкий високий голос астронома. — День і ніч, тобто завжди, — бо тут нема ні дня ні ночі, — наші найточніші інструменти вивчають діяльність центрального світила. Нам пощастило дати вичерпну відповідь про походження Сонця, джерела його енергії і еволюцію… Наука вважає, що перед згасанням Сонце спалахне під впливом змін, які настануть після закінчення циклу ядерних реакцій? Це загро-жує життю на Землі та інших планетах. Ми мусимо бути готові до переселення в інші світи або до використан-ня штучних джерел тепла і світла.
— Я чув про це, — сказав Світозар.
— Можливо, — вів далі Генімар. — Недавно навколо Плутона запущені супутники з реакторами, ство-рюється планетна атмосфера і моря. Почнеться круговорот, створиться органічний ґрунт, а потім з’явиться жит-тя. Можна сказати, що люди готові до переселення в інші світи…
— І скоро це буде? — тривожно запитав Світозар.
Генімар засміявся.
— Час відносний. Тим більше, що ми вступаємо в еру безсмертя. Але ждати ще дуже довго. Не менше більйона років… Проте, необхідно весь час слідкувати за діяльністю Сонця, щоб бути готовим до всього!..
— А може, ми знайдемо методи боротьби з циклічними вибухами Сонця? — гаряче озвався хлопець.
— Можливо, — сказав Генімар. — Навіть напевне! Як би там не сталося, ти бачиш, що в астрономії — безодня роботи. Я гадаю, що моя професія — дуже потрібна і романтична!.. Бажаю щастя!..
Постать астронома зникла. На екрані з’явилися довжелезні підземні зали, де автомати добували з глиби-ни планети різні метали і перетворювали їх у складні машини. Та найцікавішою була енергетична установка Меркурія. Вона охоплювала підземним кільцем весь Меркурій. На екрані з’явилося обличчя жінки — керівника енергетикою внутрішніх планет. За проханням Міровола вона сказала:
— Енергія ядра будь-яких елементів конденсується у вакуумних акумуляторах. Такі енергетичні пункти в нашій системі є на Марсі, на шістьох супутниках Юпітера, трьох супутниках Сатурна, двох супутниках Урана та Нептуна і на Плутоні. Є кілька невеликих установок на астероїдах, які перетворені в орбітальні станції. Не-має таких станцій тільки на Землі та Венері…
— Чому? — вихопилося запитання у Світозара.
— Тому, — відповіла жінка, — що вакуумні акумулятори зберігають неймовірні запаси енергії, які мо-жуть знищити планету при нещасному випадку. Ми вирішили на заселених планетах не створювати енергетич-них пунктів такої потужності…
— Для чого використовується енергія цих пунктів, крім потреб промисловості заселених планет? — за-питав Міровол.
— Основна маса енергії консервується. Так постановила Космічна Рада. Ви знаєте, що в наші дні прово-дяться експерименти по подоланню Простору без апаратів, за рахунок нейтралізації тяжіння . От якраз для та-ких цілей ми й консервуємо енергію. Щоб вам стало ясніше, можу сказати, що загальна потужність енергетич-них запасів нашої Системи в переводі на гравітаційний потенціал переважає гравітаційну енергію ста тисяч со-нячних мас…
Світозар, а також Ені і Тора, які не чули таких цифр, охнули від несподіванки. Жінка задоволено посміх-нулася.
— Енергетика — це життя, це майбутнє, — сказала вона. — Бажаю щастя…