Але ось середні машини закуталися зловісним червоним сяйвом, на їх поверхні виросли рухливі парабо-лічні антени.
Георгій заціпенів. Зараз почнеться щось страшне.
— Друзі! Будьте уважні! — почав він, та було вже пізно що-небудь говорити. Яскраві фіолетові блискав-ки вдарили в групу товаришів. Ораміл без єдиного звуку зник, в одну мить перетворившись в купку попелу, який був підхоплений і розвіяний вітром.
— Відкривайте вогонь! — з відчаєм закричав Георгій. Два мандрівники, що залишилися живими, поба-чивши жахливу смерть Ораміла, спокійно підняли свою грізну зброю. Невидимі концентровані промені різону-ли по машинах. Там, де вони пройшли, машини спалахували яскравим полум’ям і перетворювались у сплавлений шматок металу. Фланги залізного війська зупинились. В повітрі замайоріли антени і сотні фіолетових блискавиць ринули туди, де стояли сміливці.
Георгій закрив рукою очі від неймовірно сліпучого світла, а коли знову подивився на екран, замість Вільгельма і Тавринділа над пустелею кружляв лише чорний димок. Слова застрягли в горлі Георгія. Хвиля відчаю і страху прилила в мозок. Все пропало! Це ж не люди, не розумні істоти! Це демони древніх релігій ви-повзли на пекельну рівнину!..
А кільце машин вже замикалось навколо головного всюдихода. Джон-Ей ледве встиг добігти до нього і заскочив, важко дихаючи, у відкриті дверцята. Його підхопили руки Антонія, який бачив трагічну загибель трьох супутників.
— Всі форми захисту! — прохрипів Джон-Ей. — На повну потужність!.. Негайно до зорельота!.. Круго-вий вогонь по цих потворах!..
Джон-Ей з відчаєм і злобою сам переключив весь енергетичний потенціал всюдихода на випромінювачі. Машина наповнилась зловісним гулом. Стволи-рефлектори націлились ззовні на блискучих потвор. Блідо-зелені промені ковзнули по машинах. Спалах неймовірної сили освітив пустелю. Горіли в полум’ї колосального вибуху сотні переслідувачів. Але з пітьми все так же, стрункими рядами, з являлись тисячі нових машин і про-довжували переслідування.
Георгій з розширеними від жаху очима, обтираючи холодний піт з лоба, перевів погляд на другий екран. Там становище було не кращим. Залізні армії відрізали від зорельота всюдихід Борислава. Вихід був тільки один — першими застосувати зброю. Але менша машина не мала енергетичного захисту, і її доля була виріше-на.
Білий, як мрець, Георгій, закам’янівши, дивився, як в нерівному бою гинули його товариші від смертоно-сних фіолетових блискавиць. Дивився і нічого не міг зробити. І ось, нарешті, все закінчилось… Машина Борис-лава була знищена. Товариші перетворилися в попіл на страшній далекій планеті за десятки тисяч парсеків і тисячі років від рідної Землі…
Це він, він один у всьому винен! Не треба було пускати всіх! Але хто ж міг передбачити можливість зу-стрічі з такими жорстокими створіннями? Ганьба! Трагедія в системі антизірки і повний крах тут…
А тим часом до зорельота наближався єдиний уцілілий всюдихід, оточений потужним полем захисту, і в ньому було два космонавти, що залишилися живими. Буквально по п’ятах їх переслідувала багатотисячна армія залізних потвор, яка обстрілювала машину потоками фіолетових блискавиць. Але страшні розряди не проника-ли крізь невидиму броню всюдихода. Джон-Ей поглядав на пульт, побоюючись, що магнітно-гравітаційне поле не витримає такої напруги.
Ось із мороку виріс силует зорельота. Внизу вже темнів отвір, заздалегідь відкритий Георгієм. Всюдихід, рвучко підкотивши до корабля, різко зупинився, піднявши хмару куряви. І в ту ж мить Джон-Ей відчув страшну спеку. Здавалося, тіло розтоплюється. Всюдихід був оточений сяйвом фіолетових спалахів.
"Сіло захисне поле", — промайнуло в голові Джон-Ея. Він одним рухом включив всі рубильники зовні-шньої зброї на повну потужність. Ззовні загриміло. Перемагаючи страшну слабість, Джон-Ей відкрив дверці.
— Швидше, Антонію! — закричав він. Ніхто не обізвався. У відблисках полум’я палаючих потвор Джон-Ей побачив відкриті мертві очі механіка. Штурмана одного врятувало переднє захисне скло. Ждати вже нема чого! Отвір зорельота недалеко! Джон-Ей вивалився з всюдихода і поплазував до корабля. Він вже нічого не бачив, не чув…
Георгій спостерігав наслідки страшного побоїща. Коли останній живий член експедиції — Джон-Ей вповз у зореліт і двері за ним автоматично зачинилися, неозорий простір пустелі спалахнув вогнем фіолетових розрядів. Океан енергії ринув на останню фортецю людей. Та корабель був поза небезпекою.
По команді Георгія автомати закутали його дегравітаційним полем, відрізавши від зовнішнього світу, а потім блакитна тінь знову майнула серед червоних хмар, несучи двох космонавтів з планети смерті і жаху в безкінечні прірви Космосу…
Частина третя
Царство Залізного Диктатора
Велика Магелланова Хмара
…Перше, що побачив Джон-Ей, відкривши повіки, було обличчя Георгія — худе, зелене, з непорушним скляним поглядом. Його очі втупилися в перископ, на губах запеклася кров. На фіолетовому тлі простору яск-раво сяяли велетенські зірки Великої Магелланової Хмари, і в їх примарному освітленні Георгій був схожий на мерця.
Джон-Ей застогнав. Свідомість повернулась до нього блискавично, відновивши в пам’яті видовище стра-шних подій. Його очі зустрілися з напівбожевільним поглядом Георгія.
— Скажи, Георгію, все це… тільки сон?..
— Ні, не сон!.. Там, у цьому… пеклі… ми залишили сімох товаришів… О, я ніколи не прощу собі цьо-го!..
Жахливі ридання потрясли тіло Георгія. Джон-Ей мовчав, намагаючись осмислити те, що відбулося, в усій його неймовірності. Нарешті, він повільно підняв руку, торкнувся до плеча начальника експедиції.
— Ти не винен. Ніхто не міг передбачити такого жаху, такої жорстокості. Ми ще на Землі знали, що йде-мо па все… Заспокойся…
Георгій розігнувся в командирському кріслі, заскрипів зубами.
— Так, так! Ти правий! Ти, звичайно, маєш рацію! Забути! Про все забути! У нас не було друзів! Вони приснилися нам!
Останні слова Георгій викрикнув, захлинаючись від гніву і болю, прямо в обличчя Джон-Ея.
Між брів помічника залягла різка зморшка.
— Не знущайся з мене! Я вражений тим, що трапилось, не менше, ніж ти! Але пам’ятай, що перед нами — невиконане завдання, заради якого загинули товариші…