Руки Георгія важко лягли на командирський пульт…
До невідомого
Тисячі телеоб’єктивів, біноклів і старовинних підзорних труб з далекої відстані спостерігали за космо-дромом, де за кілька хвилин стартує велетенський корабель з чітко написаним червоною фарбою словом: "Дум-ка". Це був тріумф не тільки екіпажу корабля, не тільки колективу конструкторів. Очі вчених, учителів, робіт-ників, поетів, очі тисяч людей слідкували за "Думкою", проводжаючи її в безкінечну путь, як своє виплекане тисячоліттями дитя. Справді, в цьому кораблі втілювалася мрія поколінь, геній безлічі вчених та інженерів. Це вони своїми руками піднімали апарат у Космос, передаючи естафету науки в майбутнє.
Навіть найзапекліші скептики переконані були в успіху, незважаючи на незвичайну сміливість подорожі. Це переконання стверджувалось чудесною конструкцією зорельота.
Реактор, який працював на анігіляції речовини і антиречовини, давав таку колосальну енергію, що дозво-ляла зовнішню оболонку корабля обезважувати і створювати навколо неї універсальне антиподе. Поле мало напругу, що переважала напругу непроникливої речовини типу густих зірок. "Думка" могла повністю ізолюва-тися від впливу гравітаційних, електромагнітних полів Галактики і набирати будь-яку швидкість. Для подорожі в антисвіт передбачалося використати потужні електромагнітні поля таких частот, які б дозволяли, взаємодіючи з антиречовиною, опуститися на антипланету зірки "Чужої". В антисвіті можна буде залишатися доти, доки вистачить енергії реактора…
Всі лічили секунди. Старт "Думки" незабаром. І не одна людина на Землі з болем в серці подумала про тих, кого більше ніколи не зустріне жоден сучасник…
— Друзі! — почувся голос Георгія по всіх каютах корабля. — Я включаю дегравітаційне поле і даю старт. Уважно слідкуйте за контрольною апаратурою. Якщо я або Джон-Ей вийдемо зі строю — негайно беріть на себе управління!.. Джон-Ей! Поле!..
Помічник спокійно повернув маленький важілець. Автомати почали працювати. Червоним вогнем спала-хнув пульт, а потім рівно засяяли живі пульсуючі зиґзаґи на екранах. Георгій подивився на перископи. Світ зо-вні померк, перетворився в ледве помітне зборище тіней. Тяжіння ставало все меншим, тіло майже нічого не важило, у вухах тихо зашуміло.
Це вступили в дію мезонатори, які обезважили оболонку корабля і закутали його потужним антиполем. Георгій включив електронний автопілот, що повинен був вивести корабель за межі системи. Там необхідно бу-де визначити курс точніше.
Почувся приглушений грім. Тіні в перископах поповзли вниз. Навколо повисла чорна пітьма, засіяна розмитими плямами зірок. Зореліт вийшов у світовий простір. Земля, люди, життя — все залишилося десь по-заду, там, у крижаній безодні. Глухий біль в серці Георгія затихав, образ Маріанни перетворювався в сяючий прекрасний спогад.
"Думка" по заздалегідь обчисленій кривій пройшла мимо зовнішніх великих планет і попрямувала у ра-йон Веги, де недавно з’явилася швидколетюча "Чужа".
Георгій, знявши антиподе, дав завдання керівним автоматам. Вони уточнили напрямок. Закутавши зоре-літ дегравітаційним полем, Георгій посилив потужність двигунів. "Думка" поглинала простір з швидкістю біль-йонів кілометрів па секунду. Так минуло кілька годин…
— Пора гальмувати! — схвильовано сказав Георгій. — Ми пройшли більше тридцяти світлових років. Скоро — кордони антисистеми…
Потік ядерних часток ринув з передніх дюз у напрямі польоту корабля. Швидкість "Думки" незабаром понизилася до швидкості звичайних космічних кораблів. Треба було готуватися до зустрічі з антисвітом.
Космонавти хвилювалися. Адже це була перевірка земної науки, їх подорож в антисвіт мала підтвердити правильність теоретичних висновків людського розуму.
— Невже зореліт "Вогонь" не міг врятуватися? — похмуро запитав Джон-Ей. — Чому вони не вилетіли назад, у простір?..
— Ніхто не міг передбачити, що в нашій системі є антизірки. Це сліпа випадковість. Тим більше, що на відстані виявити анти-зірку неможливо. її проміння складається із звичайних фотонів… Ну, пора!..
Джон-Ей виключив антиподе. За ілюмінаторами загорілося зоряне небо, попереду, на екрані, перелива-лася рожевими барвами велетенська зірка "Чужа". Гравіметри показали, що "Думка" потрапила в сферу тяжін-ня антисистеми. На екрані телескопічної установки виростав диск крайньої планети, де загинули товариші з "Вогню".
— Друзі! — тихо звернувся Георгій у мікрофон. — Ми беремо напрямок до планети!..
— Ми спокійні, Георгію! Давай!.. — почувся низький, оксамитний голос Вано у динаміку.
І ось за ілюмінаторами спалахнули яскраві зірочки.
Вони оточили корпус "Думки" сліпучо-блакитним феєрверком. Корабель зустрів потоки мікрометеорів з антиречовини.
Автомати, по команді штурмана, миттю включили електромагнітне захисне поле. Корона вогню зникла.
Георгій витер піт з поблідлого лиця, слабо усміхнувся.
— Витримало поле!..
— Зачекай! — заперечив Джон-Ей. — Попереду — зустріч з масою антиматерії, яка в мільярди разів бі-льша за масу метеорів!..
— Витримає! — весело озвався командир, не відриваючи погляду від екрана.
Планета наближалась. Вона аж надто була схожою до рідної Землі. Над її поверхнею пливли в блакитній атмосфері білосніжні хмари. Крізь розриви у хмарах вгадувалися обриси материків, в деяких місцях під проме-нями рожевого сонця блищали іскорками води океану.
Космонавти не могли надивитися на чудесну картину. Просто не вірилося, що все навколо: рожеве сонце, планета, хмари над нею — складається з іншої речовини, ніж у рідній системі.
Автомати відзначили послаблення захисного поля. Очевидно, корабель ввійшов у атмосферу планети. Обличчя Георгія мов закам’яніло. Кожен нерв напружився до краю. З цієї секунди життя космонавтів залежало тільки від роботи реактора. Захисне поле буде вести безперервну боротьбу з океанами антиматерії, яка оточує посланців іншого світу звідусіль.
Зовні посилювалось сяйво вогняного вихору. Реакція взаємного знищення антиречовини і потужних ква-нтів захисного поля відбувалася на відстані десяти метрів навколо "Думки". Ось мимо промайнули хмари — в ілюмінаторах поповзли туманні тіні й обірвалися. Крізь сліпучу корону, що оточувала зореліт, відкрилася без-межна панорама невідомої планети. "Думка", підкоряючись волі людей, все сповільнюючи політ, опускалася на березі океану. Зліва тягнулися масиви хащів, танули вдалині гірські піки, а праворуч котилися за обрій зеленку-ваті хвилі океану…