— Так, ми готові! — підтвердив Георгій. — Не тільки десять — двадцять, тридцять, скільки буде потріб-но…
Академік сумно посміхнувся, розвів руками.
— Діти, просто діти! Чому ви, захоплюючись своїм проектом, не думаєте про безліч інших досліджень? Адже антиречовина використовується не тільки у вашому апараті. Чи згодиться Інститут Космонавтики ради цього проекту відмінити всі інші Дослідження на десять років? — звернувся Горін до президії з’їзду.
— Ні в якому разі, — категорично заперечив директор Інституту. — Космольот "Думка" одержав би таку кількість антиречовини, яка залишається від інших запланованих досліджень…
— Але ж цього вистачить хіба для польоту на сотню парсеків! — обурено вигукнув Георгій, звертаючись до залу.
— Ми не маємо права при даній ситуації заморожувати інші роботи. Невже ви не розумієте, що далеке майбутнє, якому служить ваш проект, може зачекати порівняно з проблемами сьогоднішнього дня?!
Зал похмуро мовчав. Георгій опустив голову, не кажучи пі слова, зійшов униз. Говорити було нічого.
Члени екіпажу "Думки" підвелися з місць і попрямували за командиром до виходу. Східець за східцем, не оглядаючись, повільно йшли вони, ніби чекали, що їх покличуть назад, що не все ще пропато…
Делегати з’їзду співчутливо проводжали поглядами молодих вчених. Серед напруженої тиші глухо стук-нули двері. Тепер тільки чудо могло врятувати чудесний, неймовірний проект…
Катастрофа підказує вихід
Георгію було соромно дивитися в очі товаришам. Здається, ні в чому не винен, все трапилось мимо його волі, але на душі залишився неприємний осадок, ніби він набрехав найближчим друзям, обманув їх у найкра-щих сподіванках. Так буває завжди — чим прекрасніша мрія, тим гіркіше, болючіше розчарування!
Через три дні Інститут Космонавтики поставив перед екіпажем "Думки" завдання — летіти до планетної системи зірки Сиріус. Для підготовки давалось два місяці. Після візиту в Інститут Георгій зустрівся з друзями і розповів про новий політ. Він бачив, що хлопці були дуже незадоволені.
— Не киснути! — засміявся Георгій. — Рано ще опускати голови! Злітаємо на Сиріус, а потім доб’ємося свого! Чуєте, хлопці? Ми ж справді трохи поспішили… Ще не протоптали стежечки навколо хати, а вже хочемо рушати в дрімучий ліс!..
Космонавти вирішили роз’їхатися на один місяць для відпочинку. Георгій вилетів до Києва.
Повітряний лімузин висадив його на лівобережжі, серед гідропарку. Попрощавшись з водієм, Георгій сів у відкритий вагончик повітряної дороги і переїхав до річкового порту.
Був теплий день першого місяця літа. Буйні суцвіття каштанів осипались на голови перехожих, над Во-лодимирською гіркою линула ніжна мелодія знайомої пісні. Георгій радісно вдихнув запашне повітря рідного міста, тривожно напружився. Попереду передбачалася зустріч з Маріанною — нареченою, яку він ще не бачив після польоту на Альфа Центавра.
Георгій повільно пішов угору, до Хрещатика, не бажаючи користуватися ні транспортом, ні саморушій-ними тротуарами. Часу було вдосталь — Маріанна закінчує роботу в Інституті Енергетики тільки через годину. За цей час можна помилуватися красою Києва. Адже більше ніж півроку він не був тут.
Швидко промайнула година. Схвильовано позираючи на годинник, Георгій чекав біля входу в Інститут. І ось серед працівників Інституту з’явилася висока, струнка дівчина з короною темного волосся. Вона зупинила-ся біля колони, недбало поправила пасмо волосся.
Маріанна! Чудесна, єдина!..
Серце Георгія забилося лункими, частими ударами. Тільки при погляді на неї він збагнув, як невимовно сильно любить її, як неможливо відірвати її від серця і піти в чорну безодню космосу, без надії зустрітися зно-ву.
Погляд дівчини зупинився на постаті Георгія. Здивування, радість, любов, докір загорілися у великих чо-рних очах. Вона задихалась, вона не могла сказати ні слова.
Георгій зблід. Він простягнув руки і чекав. Маріанна не витримала. Вона знеможено ступила кілька кро-ків назустріч і, не зважаючи на цікаві погляди подруг, впала в обійми коханого…
…Георгій і Маріанна виїхали вниз по Дніпру. На одному з острівків вони зупинились. Тут було вирішено провести місяць відпочинку. Треба було хоч на деякий час забутися, відмежуватися від настирливих думок про невдачу па з’їзді. А Маріанна потай раділа, Що все-таки її невгамовний Георгій полетить не в безвість, а "недалеко", тільки до Сиріуса. Все-таки звідти можна дочекатися його.
Георгій зробив курінь біля води, під плакучими вітами верболозу — стовбур дерева проходив саме посе-редині нехитрого житла. На сучках можна було чіпляти одяг, різні припаси. Всі дні були сповнені веселощами і розвагами. Згадавши дитинство, Георгій ловив рибу під корчами, а Маріанна варила на триніжках смачну, про-пахлу димком, юшку.
Зрідка вони включали радіо або портативний телевізор, слухали передачі з Києва, Москви, Цвітограда та інших міст. Приємно було спіймати музичну передачу, а потім відпливти на човні в гущавину лози і, зупинив-шись серед білих квітів латаття, слухати, як лине мелодія над сонною водою і завмирає десь в лівобережних лісах.
Так спливав місяць. Треба було збиратися. В передостанній день сонце сховалося за хмарами, подув сту-дений вітер. Маріанні нездоровилось, і вона зранку дивилася передачі по телевізору.
Георгій востаннє вирішив половити рибу руками. Може, ніколи вже йому не доведеться пройтися по цих рідних, близьких серцю берегах. Нехай же хоч спогади залишаться в душі навіть серед темряви простору…
Вже на низці тріпотіло три окуні й один сомик. Ловлячи меткого минька, який крутився між лабіринтом корчів, Георгій прислухався до звуків телевізора, що долинали з куреня. Маріанна крутила ручку настройки, перескакуючи з одного діапазону на інший. І раптом Георгій почув відчайдушний крик дівчини. Вона кликала його.
Нічого не розуміючи, розгублений Георгій покинув рибу напризволяще і побіг стрімголов до куреня.
— Що таке? — крикнув він, відхиливши простирадло біля входу.
Маріанна мовчки показала на телевізор. На екрані виднілася туманна постать людини. Обличчя її було розгублене, очі наповнені тривогою і страхом.