Він потрапив у ціль,
друзяка Еміль.
Та й ця пляшчина, що церемонно обертається в пучках блідих пальців, і всі оці люди, що варяться у власному соку, не створюючи собі зайвих клопотів. Матьє подумав:"Шампанське тхне червоним вином; по суті, це те ж саме. Втім, шампанського я не люблю". Танцювальний майданчик видався йому маленьким пеклом, легким, наче мильна булька, і він посміхнувся.
— З чого ви смієтеся? — зарання сміючись, поспитався Борис.
— Та згадав оце, що теж не люблю шампанського.
Вони зареготалися утрьох. Сміх Івіш був пронизливий; її сусідка обернула голову й окинула її поглядом з голови до ніг.
— Гарний же у нас вигляд! — сказав Борис.
І додав:
— Можна буде вилляти його у відерце з кригою, коли офіціянт піде.
— Ні! — сказала Івіш. — Я хочу випити; якщо ви не хочете, то я вип'ю цілу пляшку.
Офіціянт поналивав їм, і Матьє меланхолійно підніс келиха до вуст. Івіш дивилася на свій зі збентеженим виглядом.
— Було б непогано, — сказав Борис, — якби його подавали підігрітим до кипіння.
Білі лампи згасли, натомість спалахнули червоні, й почулося дудоніння барабана. Маленький кругленький лисий добродій у смокінґу плигнув на естраду і посміхнувся у мікрофон.
— Пані й панове, дирекція "Суматри" радо представляє вам міс Елінор, яка вперше виступає в Парижі! Міс Е-лі-нор! — повторив він.
З першими акордами біґіну до зали ввійшла висока білява дівчина. Вона була голісінька, в червоному сяєві її тіло здавалося великим жмутком вати. Матьє обернувся до Івіш: вона дивилася на цю голу дівчину широко розплющеними блідими очима; на обличчі її знову був вираз несамовитої жорстокости.
— Я її знаю, — прошепотів Борис.
Дівчина танцювала, охоплена бажанням сподобатися; видно було, що досвіду в неї немає: вона енерґійно дриґала ногами, її шпичкуваті вузькі ступні скидалися на пальці.
— Щось надто вона старається, — сказав Борис, — скоро ухоркається.
І справді, в її довгих кінцівках була якась лячна тендітність; коли вона тупала ногами об підлогу, поштовхи стрясали їх від кісточок до стегон. Вона підійшла до естради й обернулася. "Нате вам, — тоскно подумав Матьє, — зараз вона почне крутити задом". Гомін розмов часом перекривав музику.
— Таж вона танцювати не вміє, — процідила крізь зуби сусідка Івіш. — Якщо вже луплять тридцять п'ять франків за напої, то бодай подбали б про естрадні номери.
— В них є ще Лола Монтеро, — сказав гладкий чолов'яга.
— Дарма, це все одно сором, вони підібрали її на вулиці.
Вона сьорбнула коктейлю й почала гратися перснями. Матьє пробіг поглядом залою і вгледів тільки похмурі осудливі обличчя; люди упивалися своїм обуренням: білявка здавалася їм ще дужче голою, тому що була незграбна, як корова. Вона мов би відбувала їхню ворожість і сподівалася викликати в них співчуття. Матьє вразила її розгублена старанність: вона пропонувала їм свої розчепірені сідниці в пориванні запопадливости, що зворушувала до глибини серця.
— Та вона просто зі шкури вилазить! — мовив Борис.
— Це її не врятує, — відказав Матьє, — вони хочуть, щоб їх поважали.
— Та при цьому жадають бачити голий зад.
— Воно, звичайно, так, але їм хочеться, щоб це було мистецтво.
Якусь мить ноги танцівниці пританцьовували під кумедним безсиллям її гепи, потім вона, посміхаючись, випросталася, підняла руки і струсонула ними: по всьому тілу хвилями покотилися дрижаки, вони ковзнули уздовж її лопаток і згубилися в лощині над попереком.
— Цікаво, що стегна її непорушні, — сказав Борис.
Матьє не відповів, щойно він подумав про Івіш. Глянути на неї він не наважувався, та пам'ятав жорстокий вираз її обличчя; врешті, вона була, як і всі, таке собі священне дитя: під подвійною ослоною ґрації й скромного, добропорядного вбрання вона з якоюсь міщанською пристрастю поїдала очима цей бідолашний шматок плоті. Тяжка образа підкотила йому до горла, в роті було аж гірко від неї.. "Не треба було так церемонитися з нею сьогодні вранці". Він трохи обернув голову й побачив її стиснутий кулак, що лежав на столі. Гострий шарлатовий ніготь великого пальця, неначе вказівна стрілка, був спрямований на танцювальний майданчик. "Вона ж зовсім самотня, — подумалося йому, — вона ховає за пасмами кіс своє схвильоване обличчя, вона стискає коліна, вона тішиться!" Ця думка була йому нестерпна, треба було підвестися і зникнути, та в нього не було снаги, він просто подумав:"Таж я люблю її за чистоту!" Взявшись у боки, танцівниця пересувалася поруч із ними на каблуках і торкнулася стегном їхнього столика. Матьє хотів би забажати цієї пухкої веселої гепи, що підпирає боязкий хребет, забажати бодай для того, щоб відволіктися від своїх думок і щоб дозолити Івіш. Дівчина присіла навпочіпки, розставивши ноги, вона поволі погойдувала своєю гепою назад і вперед, як розгойдуються вночі на маленьких вокзалах бліді ліхтарі на держаках невидних стовпів.
— Ну й гидота! — озвалася Івіш. — Не хочу більше на це дивитися.
Матьє здивовано обернувся до неї й уздрів трикутне обличчя, перекошене від люті й огиди. "Вона не була схвильована", із вдячністю подумалося йому. Івіш тремтіла, він хотів було всміхнутися їй, та у вухах задзеленчали дзвіночки; Борис, Івіш, непристойне тіло й шарлатовий туман опинилися поза його засягом. Він був сам, удалині сяяли спалахи бенґальських вогнів, а в хмарі диму бовваніло чудовисько на чотирьох ногах, святкова музика долинала до нього різкими вибухами через вогкий шум листя. "Що це зі мною?" — подумалося йому. Це було, як ото вранці: довкруги ішла якась вистава, Матьє ж був деінде.
Музика раптом урвалася, дівчина завмерла, обернувшись обличчям до зали. Над посмішкою видно було її прегарні очі з якимсь відчайдушним, зацькованим виразом. Ніхто не зааплодував, тільки де-не-де пролунав образливий сміх.
— Падлюки! — процідив крізь зуби Борис.
Він гучно заплескав у долоні. На нього заозиралися здивовані обличчя.
— Облиш, — сердито сказала Івіш, — не треба їй аплодувати.
— Вона робить, що в її змозі, — ляпаючи в долоні, відказав Борис.
— Тим паче.
Борис знизав плечима.
— Я знаю її, — сказав він, — я вечеряв із нею й Лолою, це гарна дівчина, та їй бракує олії в голові.