— Пане!
Він, здригнувшись, обернувся.
— Ваша валізка.
А нехай йому! Він бігцем перетнув залу, вхопив свою валізку і, спіткнувшись, подався назад. Насилу підбіг до дверей під сміх відвідувачів кав'ярні, вийшов, погукав таксі. В лівій руці він стискав свою валізку, в правій монету в сорок су. Авто зупинилося перед ним.
— Адреса?
У водія були вуса й бородавка на щоці.
— Вулиця Піґаль, — відказав Філіп. — До "Кубинської хатини".
— Ми програли війну, — сказав Ґомес.
Матьє знав це, але гадав, що Ґомес цього ще не знає. Оркестра грала "I'm looking for Sallie" (*), під лампою лисніли полумиски, і світло прожекторів падало на танцювальний майданчик, мов потворне місячне сяєво, сяєво місяця мов реклама для Гонолулу. Ґомес сидів тут, місячне сяєво лежало праворуч од нього, ліворуч йому ледве усміхалася жінка; незабаром він знову вирушить до Еспанії, і йому відомо, що республіканці програли війну.
===========
*Я шукаю Саллі (англ.) — прим. пер.
===========
— Ви не можете бути певні цього, — сказав Матьє. — Ніхто не може бути цього певний.
— Ні, — відказав Ґомес, — ми певні цього.
Він не виглядав засмученим: просто він констатував факт, та й годі. Він спокійно й відкрито глянув на Матьє. Тоді сказав:
— Всі мої солдати певні, що програли війну.
— І все-таки вони воюють? — поспитався Матьє.
— А що їм робити, як ви гадаєте?
Матьє стенув плечима.
— Та звісно.
Я беру свого келишка, відпиваю два ковтки "Шато-марґо", мені кажуть: вони воюють до останнього патрона, нічого іншого їм не залишається, я відпиваю ковток "Шато-марґо", знизую плечима, кажу: та звісно. Покидьок.
— Що це таке? — запитав Ґомес.
— Турнедо Россіні (*), — відказав метрдотель.
========
*Філе з телятини (фр.) — прим. пер.
========
Він узяв страву руками й поставив на столі.
— Незлецьки, — сказав він. — Незлецьки.
Турнедо стояло на столі; одне для нього, друге для мене. Він має право смакувати свою порцію, роздирати м'ясиво своїми гарним білими зубами, має право дивитися на вродливу дівчину ліворуч од себе і думати собі: гарна ж лярва! А я ні. Якщо я їм, то сотня мертвих еспанців хапає мене за горлянку. Я не заплатив за це.
— Пийте! — сказав Ґомес. — Пийте!
Він узяв пляшку і наповнив шклянку Матьє.
— Ви самі попросили, — усміхнувшись, сказав Матьє. Він узяв шклянку і вихилив її. Турнедо зненацька опинилося в нього на тарілці. Він узяв виделку й ножа.
— Якщо так хоче Еспанія, — пробурмотів він.
Ґомес ніби не почув його. Він якраз наливав собі "Шато-марґо"; ось він випив і усміхнувся.
— Сьогодні турнедо, завтра — турецькі боби. Це мій останній вечір у Франції, — сказав він. — І єдина пристойна вечеря, котру я тут з'їв.
— Як, — здивувався Матьє, — а в Марселі?
— Сара ж вегетаріянка, — відказав Ґомес.
Він дивився просто перед собою, вигляд у нього був симпатичний. Він сказав:
— Коли я вирушив у відпустку, вся Барселона вже три тижні була без тютюну. Це нічого вам не каже, ціле місто без тютюну?
Він звернув погляд на Матьє і зненацька немовби побачив його. Погляд його знову набув прикрого виразу.
— Ви теж зазнаєте цього, — сказав він.
— Не обов'язково, — відказав Матьє. — Війни ще можна уникнути.
— О, звичайно ж, — сказав Ґомес. — Війни завжди можна уникнути.
Він посміхнувся й додав:
— Досить кинути чехів напризволяще.
"Ні, старий, — подумав собі Матьє, — ні, старий! Еспанці можуть давати мені уроки щодо Еспанії, це їхнє право. Та для чеських уроків я вимагаю присутности чеха".
— А як по правді, Ґомесе, — поспитався він, — потрібно їх підтримувати? Ще ж не так давно комуністи вимагали автономії для судетських німців.
— Чи потрібно їх підтримувати? — перекривляючи його, перепитав Ґомес. — А нас потрібно було підтримувати? А потрібно було підтримувати австрійців? А вас? Хто вас підтримає, якщо надійде ваша черга?
— Не про нас мова, — сказав Матьє.
— Мова про вас, — відказав Ґомес. — Про кого ж іще?
— Ґомесе, — сказав Матьє, — їжте своє турнедо. Я дуже добре розумію, що ви нас усіх ненавидите. Та сьогодні останній день вашої відпустки, м'ясо на тарілці холоне, вам усміхається жінка, а крім того, я був за втручання.
Ґомес похопився.
— Знаю, — всміхнувшись, сказав він, — знаю я.
— І потім, дивіться, — провадив Матьє, — в Еспанії ситуація була ясна. Та коли ви кажете мені про Чехію, то я не зовсім розумію вас, позаяк для мене там усе не таке ясне. Є правове питання, яке мені не вдається розв'язати: ану ж бо судетські німці справді не хочуть бути чехами?
— Облиште правові питання, — стенувши плечима, сказав Ґомес. — Ви шукаєте підстави для того, щоб воювати? Є лише одна підстава: якщо ви не будете воювати, то вам клямка. Гітлерові потрібна не Прага, не Відень, не Данціґ — йому потрібна Европа.
Даладьє зиркнув на Чемберлена, зиркнув на Галіфакса, а потім одвернув погляд і зиркнув на позолоченого дзигаря на консолі; стрілки показували десяту тридцять п'ять; таксі зупинилося перед "Кубинською хатиною". Жорж перевернувся на спину і ледве чутно застогнав, йому заважало спати сусідове хропіння.
— Я можу, — сказав Даладьє, — повторити лише те, що вже заявляв: французький уряд узяв на себе зобов'язання щодо Чехословаччини. Якщо уряд у Празі відкине німецькі пропозиції і якщо внаслідок цієї позиції він стане жертвою агресії, то французький уряд вважатиме своїм обов'язком виконати взяті зобов'язання.
Він закашлявся, глянув на Чемберлена й зачекав.
— Авжеж, — сказав Чемберлен. — Авжеж, звичайно.
Здавалося, він ладен додати декілька слів; та слова не пролунали. Даладьє очікував, креслячи носаком свого черевика круги на килимі. Врешті він підняв голову і спитався змореним голосом:
— Якою ж за цієї ситуації буде позиція британського уряду?
Франс, Мод, Дусета й Рюбі підвелися і вклонилися. В перших рядах пролунали мляві оплески, а потім юрма посунула до виходу, грюкаючи стільцями. Мод пошукала очима П'єра, та він уже зник. Франс обернулася до неї, щоки її пашіли, вона усміхалася.
— Гарний вечір, — мовила вона. — Справді гарний вечір.
Війна була тут, на білому танцювальному майданчику, вона була мертвим блиском штучного місячного сяєва, фальшивою гіркотою затканої труби і цим холодом на скатертині, в пахощах червоного вина і ледве помітній старості в Ґомесових рисах. Війна; смерть; поразка. Даладьє дивився на Чемберлена, війн читав війну в його очах, Галіфакс дивився на Боне, Боне дивився на Даладьє; вони мовчали, а Матьє бачив війну в своїй тарілці, в чорній очистій підливі турнедо.