Зміст листа дуже короткий і на перший погляд наче не містив у собі нічого загадкового.
"Дорогий Вячеславе Романовичу!
Радий, що Ви маєте твердий дух і таку зворушливу любов до мене й моєї сім'ї. Бережіть дачу, сад і все інше. Ваш брат скучає за Вами і незабаром приїде до Вас у гості. Стрічайте.
Ваш К."
Оце й увесь лист. Олег зразу звернув увагу на підпис "К". Напевне, це була перша літера прізвища Капніст. Це стверджувала в листі згадка про дачу й сад.
— От гадина! — нишком вилаявся, читаючи це місце, Олег. — Він ще має надію повернутись і відняти назад свою дачу! Ні, не діждеш, пане!
Увесь же зміст листа, уся його таємниця була в підкреслених словах "все інше". Отже, стало зрозумілим, що старий Кажан тримає зв'язок з своїм хазяїном, який живе за кордоном. Старий Кажан, як вірний пес, доглядає колишню панську дачу, в якій зараз міститься школа, доглядає сад і чекає того дня, коли повернеться пан. Але, крім цього, Кажан зберігає ще щось, про віщо пан побоявся написати в листі, і це "щось" назвав двома словами — "все інше".
Напевне, недарма підкреслив пан ці слова! Що вони могли означати? Кмітливий Олег швидко розв'язав цю загадку. Ну, звичайно ж, тут мова йде про скарб! Ніякого сумніву в цьому бути не може. Хто не знає, як поспішав пан утекти з своєї садиби? За одну ніч він запакував чемодани й вирушив до міста. Кажуть, що він ледве не спізнився і потрапив з сім'єю на останній пароплав білих. На дачі залишився самітний Кажан.
Ну, звичайно ж — скарб! Хіба міг пан захопити срібний посуд, коштовні килими і тканини? Напевне, він устиг забрати з собою тільки гроші й золоті речі. Адже залишив він коштовні старовинні картини, які потім надіслали до міста в музей. Тут усе зрозуміло: те цінне майно, яке не можна було вивезти, пан Капніст сховав у себе ж на дачі, доручивши доглядати його своєму вірному слузі — старому Кажанові.
Таємниця була в Олегових руках. У листі ще була згадка про Кажанового брата. Олег досі не чув, що в цього панського пса був якийсь брат. Але це зовсім не цікаво. Головне — скарб!
Ви тільки уявіть собі — Олег прийде в міліцію і… Пі, краще він прийде у Слобідську сільраду. Або ні. Він прийде просто до директора школи, до Василя Васильовича. Він прийде й скаже:
— Василю Васильовичу, доброго ранку!
І обов'язково привітається з директором за руку. Директор здивується й спитає, що трапилось. Тоді Олег скаже:
— Василю Васильовичу, на небі все спокійно, і всі Марси і Юпітери на своєму місці. Ви це можете самі перевірити, товаришу директор, у ваш телескоп. Але в нашій школі, товаришу директор, знайдено коштовний скарб колишнього пана Капніста.
Тут Василь Васильович здивується ще більше й спитає, хто знайшов той скарб. І Олег тоді відповість:
— Цей скарб, Василю Васильовичу, знайшов я, Олег Башмачний! Я передаю його школі, а собі прошу негайно командировку в капітанський технікум. Я закінчу його на "відмінно" і тоді вирушу в подорож на криголамі, який прокладатиме нові шляхи у вічній кризі і відкриватиме нові полярні землі. Той, хто знайшов скарб пана Капніста, зуміє знайти й нові острови, нові архіпелаги, нові протоки, нові моря, нові миси, нові бухти, нові Америки! Прощайте, товариші, прощай, школо, прощай, Слобідко, прощайте, Василю Васильовичу! Не тужіть, не сумуйте без мене. Я повернуся героєм! Тільки там, у пустельній Арктиці, можна здобути геройство!
Як пожалкує Василь Васильович, що поставив Олегові за диктант "погано"! Як пожалкує піонервожатий Максим, що розповів про малюнок на парті! Як пожалкує Галина.
Які мрії! Які солодкі мрії! Але скарб ще не знайдено. Ці низенькі дверцята, цей іржавий замок — чи не сховано за ним оте таємниче "все інше"? З сьогоднішнього дня Олег вирішив почати уперті розшуки. Він не зупиниться ні перед чим. Коли треба буде, він обшукає кожний закапелок у школі.
Сьогодні вранці, під час перерви, побачивши, що Кажан пішов у сад, Олег кинувся нагору, до його кімнатки. Двері були замкнені. Хлопець припав до замкової щілини. Його чекало цілковите розчарування. В кімнатці, крім ліжка й стола та ще дірявого крісла, не було нічого. На столі стояла тарілка з гречаною кашею, смажена риба й хліб. Ні, тут не було ніякого скарбу. Та Кажан, певно, не дурний, щоб тримати скарб у своїй кімнаті, де й повернутися ніде.
Хлопець навшпиньках іде довгим коридором. Хоч як він намагається тихо ступати, але йому здається, що звуки кроків чути по всій школі. Дошки на підлозі риплять, і Олег щомиті зупиняється, прислухаючись, чи не почує сторож.
Східцями піднявся Олег на другий поверх. Як тінь, проплив він мимо Кажанової кімнати. Звернув ліворуч і опинився біля дверцят. Крута драбина була приставлена до входу на горище. Темний отвір здавався настороженою пащею якогось хижого звіра.
Олег вийняв з кишені обценьки і другою рукою взявся за замок. Дверцята треба відчинити без ніякого шуму. Хлопець був певний, що, коли добре потягти обценьками за одне з кілець, воно вискочить. Серце дуже калатало в грудях. Наче сидів там іграшковий ковалик і раз у раз стукав з усієї сили молоточком.
Ледь-ледь брязнули в тиші обценьки. Кільця були пригвинчені значно міцніше, ніж гадав Олег. Йому довелося напружити всю свою силу, доки він розхитав одне кільце. Він міцно схопив його обценьками й рвонув. Ще мить — і замок уже не перешкоджав. Тепер залишилося відчинити двері і зайти до комірки. Олег намацав у кишені сірники, озирнувся ще раз і потяг до себе дверцята. Вони відчинилися дуже легко.
Хлопець був у темній і тісній комірчині. Двері він зачинив за собою, щоб не викликати підозри, коли хто пройде мимо. Важкий дух цвілі охопив хлопця. Олег запалив сірник. Слабке мерехтливе світло, розгоряючись, освітило облуплені стіни й цілу купу різного непотрібного мотлоху. Тут мостилися в безладді один на одному безногі стільці, якесь поламане крісло, драний матрац, з якого кущами визирало клоччя, стояла, піднявшися на диби, піврозбита парта. Старі ночви майже покривали велику купу брудного лахміття, з якого визирала вовна драного кожуха.
Олег стояв посеред цієї утильсировини й уважно розглядав комірку. В його серце вже закрадалося розчарування. Тут не було нічогісінько схожого на скарб. Ну, хоча б якась поганенька скринька примостилася в кутку! Ну, хоча б один міцно закупорений таємничий чавунчик!