Мадам Цинь була настільки засмучена їхньою сваркою, що грюкнула дверима в мене перед носом. Мудрість каже: жебрак, якого женуть геть із собачої буди, знаходить притулок у палацах пам'яті. Щоб обдурити свою тугу самотності, я вирішив здійснити паломництво до згарища на вулиці Декана Фунеса. Сонце сідало за вербу, зовсім як у часи мого світлого дитинства. Фан Ше зустрів мене зі смиренням і пригостив чаєм і кедровими горішками у виноградному оцті. Безупинні й радше невеселі думки про мадам не завадили мені запримітити величезний мішок, який своїм виглядом нагадував поважного прапрадіда на стадії розкладання. Оскільки той мішок зрадив його, Фан Ше зізнався, що провів у цій райській країні чотирнадцять років[330], що він порівняв би їх хіба з найкоротшою миттю найжахливішої каторги, тож він зумів отримати у нашого консула справжнісінький – картонний і квадратний – квиток на "Yellow Fish"[331], який наступного тижня відпливає до Шанхая. Дракон його радощів хибував тільки одним: такий поспішний від'їзд друга не міг не засмутити Тай Аня. Щоби визначити ціну коштовної шуби з нутрії з котиковою опушкою, розумний клерк або суддя ретельно порахує всю міль, яка поселилася в цій шубі; так само про фінансову надійність людини можна судити за кількістю злидарів, що облуплюють її, наче липку. Від'їзд Фан Ше дуже підкосив би бездоганний авторитет Тай Аня, останній, щоб уникнути небезпеки, міг би вдатися до замків, сторожі, мотузків та наркотиків. Фан Ше з приємним непоспіхом вивалив на купу всі ці аргументи і попросив мене, заради всіх моїх предків по лінії матері, не засмучувати Тай Аня такою несамовитою новиною, а саме: звісткою про те, що він покидає нас. Книга обрядів вимагає від нас деяких гарантій, і я підкріпив свою обіцянку сумнівною гарантією: я поклявся предками свого роду по чоловічій лінії, і ми з ним обійнялися під вербою, і жоден із нас не стримував скупих сліз.
Уже за кілька хвилин таксі доправило мене на вулицю Серріто. Я вирішив не принижувати себе суперечкою з недолугим слугою – це вже звична річ у домі мадам Цинь і Тай Аня – і зайшов до аптеки. Там оглянули моє підбите око і дозволили скористатися телефоном із цифровим диском. Мадам Цинь не підійшла до телефону – і я саме Тай Аню довірив звістку про те, що його підопічний надумав утікати. Винагородою мені було промовиста мовчанка, що тривала доти, доки мене не вивели з аптеки.
Правду кажуть, що прудконогий листоноша, який бігцем розносить листи, вартий більших похвал і теплих слів, аніж його товариш, що спить коло вогнища, яке пожирає пошту. Тай Ань діяв не зволікаючи, він вирішив зрубати під корінь саму можливість дезертирства, тож примчав на вулицю Декана Фунеса так швидко, наче зорі нагородили його ще однією ногою і ще одним веслом. Однак його очікували два сюрпризи. Перший – він не застав там Фан Ше, а другий – він зустрів там Немировського. Той розповів, що сусіди-торговці бачили, як Фан Ше завантажив на бричку свій мішок, а потім і себе самого, і з помірною швидкістю зник у північному напрямку. Пошуки, розпочаті Тай Анем, виявилися безуспішними. Тому Тай Ань, попрощавшись з Немировським, вирушив до крамниці вживаних меблів на вулиці Майпу[332]; Немировський пішов на зустріч зі мною до закладу "Вестерн-бар".
– Halte là![333] – озвався Монтенегро. – Запропащий художник та ваш покірний слуга більше не має сили мовчати. Помилуйтеся цим видовищем, доне Пароді: двійко дуелянтів упевнено складають зброю, втрата – спільна, пройняло – ще й так, наче сіль на рану, – обох. Тут є певний нюанс: мета одна, але головні дійові особи зовсім не подібні одне на одного. Недобрі, важкі передчуття переслідують Тай Аня; він вимагає, розпитує, з'ясовує. Проте мушу зізнатися, що мене цікавить третій персонаж: власне, той je-m'en-foutiste[334]; він їде собі на бричці, вислизаючи за рамки нашої історії; він – суцільна терра інкогніта, щось цілком невідоме.
– Сеньйори, – солодко промуркотів доктор Шу Тун, – ріка моєї розповіді наближається до незабутньої ночі чотирнадцятого жовтня. Дозволю собі назвати її незабутньою, бо мій неввічливий і старомодний шлунок не зумів оцінити подвійну порцію масамори[335]; це була єдина страва під час трапези у Немировського, єдина окраса столу. Я мав простий і наївний план: а) повечеряти у Немировського; б) критично налаштувавшись, переглянути в кінотеатрі "Онсе" три мюзикли, які, за словами Немировського, вельми не сподобалися мадам Цинь; в) скуштувати анісу в кондитерській "Перлина"[336]; г) повернутися додому. Пронизлива та, посмію сказати, болісна згадка про масамору змусила мене відмовитися від пунктів б) і в), порушивши звичний порядок вашого високоповажного алфавіту, і відразу перейти від а) до г). Додам, крім того, що весь вечір та цілу ніч, попри безсоння, я не залишав свого дому.
– Такий смак робить вам честь, – зауважив Монтенегро. – Щоправда, місцеві страви відомі нам із дитинства; є підстави вважати, що вони – своєрідний безцінний trouvaill[337] креольської скарбниці, і я цілком погоджуюся з доктором: на вершинах haute cuisine[338] галльська[339] кухня – поза конкуренцією.
– П'ятнадцятого числа мене розбудили двоє поліцейських, – продовжив Шу Тун, – і запросили пройти з ними до неприступного Центрального управління. Там я дізнався про те, що вам уже також відомо: дорогий Немировський так занепокоївся прагненням Фан Ше змінити місце проживання (а цей потяг з'явився у Фан Ше вкрай несподівано), що пробрався до будинку на вулиці Декана Фунеса незадовго до появи сяючої Аврори. Правду сказано в Книзі обрядів: коли твоя вельмишановна конкубіна спекотного літа опиниться під одним дахом із ницими покидьками, котресь із твоїх дітей виявиться виродком[340]; коли ти надокучаєш друзям і відвідуєш їхні палаци в неналежний час, то обличчя консьєржа дому може прикрасити загадкова посмішка[341].
Немировський на власній шкурі відчув справедливість обох цих висловлювань: він не знайшов Фан Ше, зате натрапив на дещо інше – ледве присипаний землею труп мага під вербою у патіо.
– Перспектива, вельмишановний Пароді, – втрутився Монтенегро, – перспектива – ось ахіллесова п'ята навіть найзнаменитіших східних палітр. Я ж завиграшки, маневруючи між двома країнами, додам до вашого уявного альбому майстерний raccourci[342] цієї сцени. Отже, на плечі Тай Аня царствений поцілунок смерті залишив червону печать: слід від холодної зброї, приблизно десятисантиметровий. Залізо зловмисника щезло. Щоправда, на роль знаряддя вбивства забаглося претендувати лопаті: жахливо вульгарний садовий інструмент, дуже завбачливо відкинутий на декілька метрів убік, подалі від верби. На грубому держаку лопати поліцейські (глухі до геніального ширяння думок, вони вперто поклоняються богу дрібниць) якимось чином виявили відбитки пальців Немировського. Мудрець, людина інтуїції, з погордою позирає на всю цю наукову кухню; своє завдання він вбачає в тому, щоби, деталь за деталлю, звести тривку і вишукану конструкцію. Але… Давайте-но пригальмуємо і відкладемо мої здогади на потім, я спершу повинен надати їм форму.