Але Небеса вміють заздрити лютіше, аніж людина, яка зненацька дізналася, що один з-між її сусідів отримав милицю із сандалового дерева, а інший – око з мармуру[326]. Тому-то не можуть вічно тривати миті, коли ми розуміємо, що зуміли пошити когось в дурні; тоді нашому благоденству настає край. У жовтні, сьомого дня, на наші голови впало полум'я вибуху; воно ледве не знищило фізично Фан Ше, воно назавжди розметало нашу щасливу спільноту. Щоправда, полум'я не змогло зруйнувати дому, але вогонь пожер неймовірну кількість дерев'яних світильників. Не потрібно занадто напружуватися, копаючи криницю, сеньйоре Пароді! Шукаючи воду, ви можете мимоволі зневоднити своє високоповажне тіло. Пожежу загасили. Але, на жаль, вичах і велемудрий пломінець нашого товариства. Мадам Цинь і Тай Ань переселилися на вулицю Серріто; Немировський отримав гроші (його майно було застраховане) і вклав їх у фабрику феєрверків, і лише Фан Ше, незворушний і скромний, як безкінечний ряд однаковісіньких чайничків, так і залишився у тій своїй халабуді, з тією сумовитою вербою.
Я не згрішив проти тридцяти дев'яти додаткових ознак істини, коли сказав вам, що пожежу погасили. Але тільки водойма, до країв наповнена дощовою водою, змогла б погасити згадки про цю пожежу. Того дня Немировський і маг, прокинувшись на світанку, взялися робити чудернацькі світильники з бамбука; їх було без ліку, і не було їм ні кінця ні краю. Я, холодно порівнявши нікчемну площу мого житла з нестримним водоспадом меблів, раптом подумав: а чи не даремні зусилля майстрів, чи всі ці лампи зможуть горіти? О, як же мені прикро за ці думки! Ще ніч не наблизилася до світанку, як я вже покаявся у своїх грішних помислах. Воістину, за чверть дванадцята всі до останньої лампи горіли, а разом із ними – і стружка, і тирса, і дерев'яна огорожа, сяк-так пофарбована в зелений колір. Хоробрим називають не того, хто наступив тигрові на хвоста, а того, хто вміє зачаїтися в хащі й дочекатися хвилі, яка від початку світу є миттю смертоносного стрибка. Я так і вчинив, я довго вичікував, видершись на вербу в глибині патіо, я уявляв себе саламандрою – і готовий був кинутись у вогонь, щойно мадам Цинь подасть голос. Істинно кажуть: краще бачить рибина на даху, ніж сотня орлів на морському дні. Я не настільки самовпевнений, щоби називати себе рибою, та все ж я бачив багато жахливих сцен – і все витерпів, і не впав на землю, бо мене підтримувала спокуслива мета: про все побачене розповісти вам, так би мовити, з науковою точністю. Я бачив, якими страшними були спрага та голод у того полум'я, я бачив безмежне горе Немировського, який хотів був потамувати голод вогню даниною зі стружок і паперу, що колись був пройшов через друкарський верстат, я бачив церемонну мадам Цинь, яка стежила за кожним порухом мага, – так щасливі очі стежать за траєкторіями святкових фейєрверків, я бачив, врешті, навіть і мага, який допоміг, як тільки зумів, Немировському, а тоді кинувся до халупи Фан Ше, спорудженої у віддаленому кутку патіо, і врятував його, при цьому радість Фан Ше не була повною, бо тієї ночі він мав напад сінної лихоманки. Цей порятунок здасться вам іще більш магічним, якщо ми з надзвичайною ретельністю перерахуємо двадцять вісім обставин, що його супроводжували, проте я, на догоду нікчемній лаконічності, наведу вам тільки чотири із них:
а) Підступна сінна лихоманка, від якої кров у жилах Фан Ше починала текти швидше, попри все, не була аж настільки страшною, щоби прикувати його до ліжка і завадити йому втілити хитромудру втечу.
б) Скромна особа, з чиїх невмілих вуст ви чуєте зараз усю цю історію, сиділа на вербі й була готова втікати разом із Фан Ше, як тільки до цього спонукає натиск вогню.
в) Навіть якби Фан Ше згорів дощенту, це не завдало би збитку Тай Аню, який годував Фан Ше та давав йому дах над головою.
г) Якщо людський організм влаштований так, що зуб не може бачити, око не може шматувати, а нога не може жувати, значить, і в тілі, що його ми умовно називаємо цілою країною, одній персоні не личить узурпувати функції інших. Імператорові не можна зловживати своєю владою і підмітати вулиці; заарештованому не годиться змагатися з волоцюгою у поневіряннях по світу. Тай Ань, рятуючи Фан Ше, робив не свою роботу, він присвоїв собі функції пожежників, ризикуючи жорстоко їх цим зневажити і бути за це їхнє поганьблення щедро политим із їхніх пожежних стволів.
Правду кажуть: програв суд – заплати кату; відразу після пожежі почалися конфлікти. Маг і Немировський розсварилися так, що аж пір'я полетіло. Генерал Су Ву[327] у своїх безсмертних рядках прославив задоволення людини, що спостерігає за полюванням на ведмедя, але всім відомо, що згодом генералові в спину вистрелив лучник, і стріла потрапила в ціль; тоді на нього накинувся розлючений звір, роздер його тіло на шматки і зжер[328]. Ця неідеальна аналогія стосується мадам Цинь, адже вона ризикувала не менше, ніж генерал. Марно намагалася вона помирити двох друзів; вона, немов та богиня, що захищає руїни свого храму, бігала від звугленої спальні Тай Аня, загубленої в далекому кутку патіо, до кабінету Немировського, який став тепер воістину безкраїм. Книга перемін вчить: скільки петардами не стріляй, скільки масок не міняй, а розгнівану людину не розвеселиш. Так само й підлесливі аргументи мадам Цинь не втишили бурхливої сварки – наважуся запевнити, що вони тільки підлили масла у вогонь. Як наслідок, у планах Буенос-Айреса з'явилася досить цікава геометрична фігура, що формою нагадувала трикутник; а Тай Ань та мадам Цинь збагатили своєю присутністю помешкання по вулиці Серріто; Немировський відкрив для себе нові ясні горизонти на вулиці Катамарка, 95 (він облаштував там фабрику феєрверків). А схильний до нелюбові до перемін Фан Ше залишився у своїй халабуді.
Якби Немировський і маг поставилися до цього персонажа з дещо більшою увагою, я б тепер не насолоджувався надзвичайною честю бесідувати з вами. На превеликий жаль, Немировський у День нації вирішив за всяку ціну відвідати колишнього компаньйона. Коли на місце події прибули поліцейські, їм довелося викликати "швидку допомогу". Немировський і маг – причому обидва – збожеволіли: Немировський (не звертаючи уваги на кров, яка цебеніла йому з ніздрів) декламував напутні рядки з "Дао де цзин"[329], а маг, забувши про вибитий зуб, самозречено і невтомно розказував єврейські анекдоти.