Деякі автори виводять рід св. Олени з королівської родини, що володіла Британією, інші — поміщу-ють таберну, з якої походила св. Олена, в Кападокії, але капітальні гагіоі'рафичні твори, як многотомний Heiligen Lexikon та Боляндисти стверджують, що св. Олена була родом із Тавриди-Криму.
І... безсилі змінити шляхи Долі, що й над ними панує... Так само, як Ольга сама, сталашукати і та — далека й раптом така близька Гелене, — іншої незнаної мудрости, міцнішої за Долю непереможну.
Але відстрашили Авґусту-самотарку містерії Мітри й Діоніса кров'ю окроплені. Не знайшла в Геленіному серці ні Мати Ізида, ні Добра Богиня, ні Аттіс, сирійським жінкам такий милий.
І зацікавилась листами Павла з Тарсу. Правдива ця Одисея, повна небезпек, цікавіщою за Гомерову видалась. Шукаючи за подібними ж творами, натрапила на описані лікарем Лукою дивні події й життя Того, Хто будучи "царського роду", вибрав собі скромний титул "сина теслі"...
— Та це ж — віра рабів! Найнижчих серед людства! — знизував раменами блискучий цезарський старшина Константин, дивуючись зацікавленням матері. )
А мати підносила ясний, як гірське джерело, зір і спокійна, без терпкости й образи відповідала:
— А чим же є я сама? De stercore levavit me Fatum ad regnum...
Однак замислилась Гелене-Августа: чи ж дійсно лише ті найубогіщі ішли за Ісусом Назаретським? Таки ж жінка Хузова була "зо-ста" придворна матрона! А Вероніка, що вигодувала цезаря Тиберія? А Маріям із Магда-лі? Гетера? Так, але ж була це "семи бісами" оплутана жінка. Тобто: Венерою-Афродитою одержима. Майно ж мала вона — княже, від батька Теофіла, арматора кораблів, та матері — мілетянки, що володіла торговлею пурпуром у Тірі. Освітою ж Маріям із Магдалі — дорівнювала александрійському філософові.
Чи ж не твердять ), що Бар-Толомей був нащадком володарів Єгипту — Птоломеїв?
А "рибалка" Петро?... Чи ж тільки вбогий рибалка? Чи володів рибними ловами, човнами й кораблями, а ловив сам, разом зі своїми людьми, як добрий господар, що до всього сам прикладав руку...
Бо як би Флак, цезарів легат, сватав ) доньку звичайного рибалки — Петронілу?
Плебейку не сватають. Гелене-шинкарівна це добре знає! їй тільки розказують:
— Беру тебе за жінку! — якщо припала їй на долю така честь: жінкою шлюбною бути, не конкубіною.
— І що ти знаходиш у цьому жидівстві?
— погордливо усміхається материним студіям Константин.
Та ж хитає головою учениця філософів:
— Якщо Ісус, Син Бога Предвічного, як же може Він належати до якогось народу? Логос не може бути ні греком, ні фенікіяни-ном, ні жидом! Він є Той, Хто є, був і буде! Бог є понад народами, як небо понад землею. Не може Сотворитєль бути створеним!
— Але ж народився Він жидом! — не відступає Константан.
— Певно для того, щоб дати тим доказ: принизити Боґа ніщо не може. Промінь світла лишається "світлом від світла", хоч би й відбивався в багнистій калюжі. Найнижчий стан людський вибрав Він собі, як вибрав і смерть найганебніщу, щоб цим ствердити: людське Бога не принизить...
— І дві мети постановила собі Авґуста-Гелене, — розгоняють Ольжині мрії слова старої шинкарки — здобути з землі, де було зганоблено Бога — Відкупителя Святий Хрест. Увільнивши ж від переслідувань віру Христову
— принести її до рідного краю.
Першої мети досягла. Десять літ до повної сотки бракувало Гелені, коли дісталась до
Єрусалиму — продовжує казку правдиву старечий голос. — Була приявна сама при руйнуванню поганського храму Венери, що римський цезар11) на висміх "галилеям" звелів поставити. Не відступала ні перед утомою, ні перед спекою палестинського літа, просяклого розпеченим порохом. І таки привезла до Царгороду Святий Хрест виповнена днями Августа. З сина ж Константина, тоді ще поганина, взяла обітницю, що нікого й ніколи не скарає хресною смертю12)... Ну, а другої мети не доп'яла: за пізно взялася. І віру Христову до рідного краю не принесла... за пізно було!...
Захитала головою, як сумна верба над водою верховіттям, ветха днями шинкарка. І замовкла, занурившися в думи без образів і без слів...
Ольга встала — струнка, як колюмна святині. Гарна у зрілому віку своєму, як дозріліа, багата плодом, осінь. Дворяни, поділившись по сніданню на гуртки, відпочивали після прикрого, цілонічного коливання по розгойданому морі.
Базиліса — королева; гаґія — свята.
Власне не до Царгороду, бо до нього переніс столицю Константин, син святої Олени, вона перевезла хрест до Риму.
Деякі автори виводять рід св. Олени з королівської родини, що володіла Британією, інші — поміщу-ють таберну, з якої походила св. Олена, в Кападокії, але капітальні гагіоі'рафичні твори, як многотомний Heiligen Lexikon та Боляндисти стверджують, що св. Олена була родом із Тавриди-Криму.
Над горіхом, виблискуючи сяючими біллю
11) Адріян.
12) Історично: Константин Великий скасував смертну
кару розпинанням.
крилами, кружляли голуби. З заднього двору, де пси мирно мовчали, розкочувалось кудкудакання курей, його ж переривав — згуком мідяної букцини ) — півнячий спів.
У холодку, біля криниці, накритої обплетеним винною ревою дахом, обсадженої барбарисами облитими ніжним ароматом золотого квіття, Чудна — скальдка ) тихенько перебирала струни своєї гарфи. її ж гру, приглушеним, ледве чутним хором, відтіняли свіжі, молоді голоси.
Гелене, юна шинкарівна, з ясним поглядом, якого не засліпити жадній цезарській славі, прислухалась до незнайомого, привабливого співу, спершись на пів-розвалену стіну овочевого саду.
В стайнях пирхали коні. Рабиня у смугастій туніці, скидала з горища запашне, гірське сіно...
А стара шинкарка, як постаріла разом із Землею Дріяда, самотня в мріях і в думках своїх, хитала білою головою повторюючи безсило:
— Запізно!... Запізно!...
Лише байдужий до радісного ранку сидів нерухомо "борзописець", як статуя Уваги...
Княгиня Ольга скинула з шиї важкий, золотий ланцюг із порожнім медаліоном-ковчеж-цем, приправленим на найдорогоцінніщий дар базилевса: частину Чесного Хреста, що мала одержати по охрещенню. І одягла золоту оздобу на шию старій шинкарці.
— Покищо візьми порожній. Повертаючи ж із Царгороду, — поділюся з тобою частинкою святого хреста, що належить тобі — як спадщина по святій твоїй прабабуні...