— Рятуйте! Рятуйте! — замахала в розпачі гілочками яблунька. — Адже в мене мусять бути цього року яблучка! З бруньок будуть квіти, а з квіток яблука. Діти так гляділи мене, що ж я їм подарую!
Гусені було байдуже і до квіток, і до яблук, і до дітей. Та тільки підкралася одна гусениця, велика, волохата, до яблуневої бруньки, як маленька блакитна пташка міцно дзьобнула її.
— Рятуйте! Рятуйте нашу яблуньку! — закричала смілива пташка. І всі синички накинулися на гусінь.
— Спасибі! Спасибі! — шепотіла яблунька, і, ніби в подяку, бруньки на ній розкривалися в чудесні рожево-білі пахучі квіти.
А діти сповістили всіх товаришів, зібрали відерця і вийшли другого дня із старшими збирати гусінь.
— Ну, ми проспали! — засміявся старший брат школяр.—— Синички за нас усю роботу зробили. От ваша яблунька і врятована. Тепер тільки обмажемо дерева, щоб комашня на них не лізла.
— Коли б не синички, яблунька загинула б, — сказала дівчинка.
— А коли б не ви, загинули б узимку синички. От як треба дружити: друзів берегти, а їхніх ворогів бити! — сказав старший брат. — За це яблунька подарує вам яблучка.
— А звідки ж узялася ця противна гусінь? — спитав хлопчик.
Як ходіла про все розповісти яблунька! І про красивих метеликів, і про гусінь, і про мишу, і про кота, і про лихих хлопчиків з рогатками! Вона все бачила і пережила сама.
І вітер бачив і знав. Він і зараз повівав і шепотів яблуневому листячку:
— Я ж казав, я ж казав...
Але, мабуть, і старший брат знав про все, бо він розповів докладно малятам, так само, як я вам.